СУДЖЕННЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ЮРИСПРУДЕНЦІЇ

  1. Вступ.
  2. Судження як форма думки. Прості судження.
  3. Складні судження, їх види та семантичні таблиці.
  4. Логічні властивості правових норм.
  5. Висновки.

СУДЖЕННЯ ЯК ФОРМА ДУМКИ. ПРОСТІ СУДЖЕННЯ

Судженням називається така форма мислення, яка фіксує наявність або відсутність деякої ознаки у даного предмета думки. Судження може бути або істинним, або хибним.

У процесі пізнання об'єктивного світу людина розкриває зв'язки між предметами та їх ознаками, встановлює відношення між предметами. Ці зв'язки та відношення виражаються у мисленні у формі суджень, у вигляді зв'язку понять. Наприклад, висловлюючи судження "Петренко – курсант Національної академії внутрішніх справ", ми зв'язуємо поняття "Петренко" та "курсант Національної академії внутрішніх справ", відображаючи реальний зв'язок між конкретною особою та її ознакою.

Проблема суджень у логіці тісно пов'язана з теорією та практикою розслідування злочинів. Справа в тому, що судження (так само, як і поняття й умовиводи) дозволяє накопичувати інформацію. Крім того, норма права може розглядатись як судження. Без дотримання відповідних правил логіки неможливе моделювання правових норм.

Знання логіки суджень необхідне і для правильного тлумачення права. Слід також зазначити, що в процесі розкриття злочинних діянь, як і в логіці, судження використовуються для побудови умовиводів.

Зв'язки та відношення виражаються в судженні шляхом ствердження або заперечення. В судженні "Кожен злочинець повинен одержати заслужене покарання" зв'язок між злочинцем і необхідністю його покарання стверджується. В судженні "Деякі злочини не є умисними" зв'язок між певною частиною злочинних діянь та їх умисним характером заперечується.

Всяке судження може бути або істинним, або хибним, тобто відповідати дійсності або не відповідати їй. Якщо у судженні стверджується зв'язок, що існує в дійсності, або заперечується зв'язок, у дійсності відсутній, то таке судження буде істинним. Наприклад, "Крадіжка – злочин", "Тоталітарний режим не є демократичним" – істинні судження, вони правильно відображають реально існуючі або відсутні зв'язки. Якщо ж у судженні стверджується зв'язок, реально відсутній, або заперечується реально існуючий зв'язок, таке судження є хибним. Можна відповідно навести такі приклади: "Крадіжка – не злочин", "Тоталітарний режим є демократичним".

Слід, проте, мати на увазі, що не завжди істинність або хибність суджень буває явною або може бути легко встановлена. У низці випадків істинність суджень потребує відповідного обґрунтування. Не можна, наприклад, визнати істинним або хибним судження "Звинувачуваний зловживав службовим становищем", доки винність звинувачуваного у скоєнні даного злочину не доведена. Хоча об'єктивно, незалежно від нашого знання про даний факт це судження або істинне (якщо звинувачуваний справді зловживав службовим становищем) або хибне (у протилежному випадку), це ще треба встановити, що і є завданням карного судочинства.

Судження бувають простими і складними. Просте судження містить у своєму складі лише один суб'єкт, один предикат та одну зв'язку. Суб'єкт – поняття про предмет думки, який став предметом судження. Він позначається буквою "S". Предикат – поняття про ознаку або відношення, наявність чи відсутність яких приписується суб'єкту. Предикат позначається буквою "Р". Зв'язка виражається словами "є" або "не є" ("суть" або "не суть") і вказує, що саме – наявність чи відсутність вказаної у предикаті ознаки (відношення) стверджується судженням. Наприклад, у судженні "Вбивство є насильницьким позбавленням життя" "вбивство" – суб'єкт, "насильницьке позбавлення життя" – предикат, зв'язка виражається словом "є". У судженні "Дезертирство не є діянням, дозволеним Кримінальним кодексом" суб'єкт "дезертирство", предикат – "діяння, дозволене Кримінальним кодексом", зв'язка виражається словами "не є".

Розглянемо прості категоричні судження. Категоричними називаються судження, які виражають знання про належність тієї чи іншої ознаки предмету (або її неналежність останньому) незалежно від будь-яких умов.

Прості категоричні судження поділяються на види:

1) за якістю; 2) за кількістю; 3) за якістю і кількістю разом.

За якістю прості категоричні судження у свою чергу поділяються на дві категорії – стверджувальні та заперечні. Цей поділ залежить від характеру зв'язки. Якщо у судженні використано зв'язку "є" ("суть"), то воно стверджувальне, якщо ж "не є" ("не суть") – заперечне. Прикладами можуть слугувати наведені вище судження про вбивство та дезертирство. Перше з них є стверджувальним, друге – заперечним.

Логічний зміст простого судження можна виразити за допомогою формули. Наприклад, формула судження "Вбивство є насильницьким позбавленням життя" має такий вигляд: "S є Р". Логічний зміст судження "Дезертирство не є діянням, дозволеним Кримінальним кодексом" виражений у формулі S-(¬Р)"S не є Р" або "S є не-Р".

Заперечні судження відіграють у науці і практиці (в тому числі й юридичній) не менш важливу роль, ніж стверджувальні. Наприклад, судження "Жоден злочин не повинен залишитись нерозкритим" має дуже важливе значення для практичної діяльності органів внутрішніх справ. Можна було б навести і багато інших прикладів заперечних суджень.

У відповідності до їх кількісної характеристики прості категоричні судження можна поділити на одиничні, часткові та загальні.

Одиничним називається таке просте категоричне судження, у якому ознака співвідноситься з окремим предметом. Приклади: "Д. – працівник карного розшуку", "Ф. не порушував дисципліну" тощо.

Якщо у простому категоричному судженні ознака співвідноситься з частиною предметів деякої множини (класу), то воно називається частковим. Наприклад: "Деякі курсанти Національної академії внутрішніх справ – майстри спорту зі стрільби", "Інколи злочини бувають неумисними" тощо.

Загальним називається таке судження, в якому наявність або відсутність деякої ознаки стверджується відносно кожного предмета множини, вираженої у суб'єкті. Приклади: "Всі слухачі першого курсу повинні складати залік з логіки", "Жодне злочинне діяння не повинне залишитися безкарним".

Крім того, ми можемо визначати одночасно обидві характеристики простого категоричного судження – і якісну, і кількісну. Тут має місце поділ за якістю і кількістю разом. Він дає чотири категорії суджень: загальностверджувальні, загальнозаперечні, частковостверджувальні і частковозаперечні.

Загальностверджувальне – таке просте категоричне судження, в якому стверджується наявність певної ознаки у всіх предметів даної множини (класу). За якістю воно стверджувальне, а за кількістю – загальне. Приклад такого судження ми вже розглядали ("Всі слухачі першого курсу повинні складати залік з логіки"). Інші приклади: "Всі діяння, передбачені Кримінальнним кодексом, є злочинами", "Всі міркування необхідно будувати з додержанням вимог логіки" тощо.

Логічний зміст загальностверджувального судження можна виразити за допомогою формули. Крім суб'єкта, предиката і зв'язки вона містить ще один елемент – квантор. Це логічний оператор, який несе кількісну характеристику логічного виразу. Розрізняють квантор загальності та квантор існування. Квантор загальності у природній мові виражається найчастіше словами "всі" і "жоден" ("жодна", "жодне"), квантор існування – словом "деякі".

Квантор загальності позначається символом "∀" або буквою "а". Формула загальностверджувального судження має такий вигляд: "∀S-Р" або "SаР" і читається так: "всі S є Р". Його можна також скорочено позначити через букву А.

Загальнозаперечним простим категоричним судженням називається таке судження, в якому стверджується відсутність ознаки у множини предметів. За кількістю воно загальне, за якістю – заперечне. Ми вже мали приклад такого судження: "Жодне злочинне діяння не повинне залишитись безкарним". Можна навести й інші: "Жоден суддя, зацікавлений у результатах справи, не може брати участь у розгляді цієї справи", "Слухачі не мають права порушувати дисципліну" тощо. Квантор загальності в даному випадку може виражатись за допомогою букви "е" і формула загальнозаперечного судження має два варіанти: "∀ S-(¬Р)" або SеР.

Вони читаються так: "жоден S не є Р".

Скорочено загальнозаперечне судження позначається через букву Е.

Частковостверджувальним називається таке просте категоричне судження, в якому стверджується наявність ознаки у певної частини елементів множини. За кількістю воно часткове, за якістю – стверджувальне. Приклади такого судження: "Деякі курсанти Національної академії внутрішніх справ – майстри спорту із стрільби", а також "Певній частині слухачів логіка дається важко", "Деякі злочинці є рецидивістами" тощо.

Для формалізації даного судження використовується квантор існування, що виражається за допомогою символу "∃". У випадку частковостверджувального судження його можна позначити через букву "і".

Формулу можна записати двома способами:

"∃S-Р" або SіР.

Читається вона так: "деякі S є Р" або "існують S, що є Р" (другий варіант і пояснює походження назви квантора існування). Скорочено частковостверджувальне судження позначається через букву І.

У частковозаперечному простому категоричному судженні стверджується відсутність ознаки у частини елементів множини. За кількістю воно часткове, за якістю – заперечне. Для прикладу можна розглянути судження "Інколи злочини не є умисними", а також "Деякі судження не є стверджувальними", "Не кожен слухач має спортивний розряд" тощо.

У формулі частковозаперечного судження квантор існування може бути позначений через букву "о"; тут можливі такі варіанти: "∃S-(¬Р)" або "SоР".

Обидва варіанти читаються однаково: "деякі S не є Р" (або існують S, що не є Р)". Скорочено частковозаперечне судження позначється через О.

Якщо загальностверджувальне, загальнозаперечне, частковостверджувальне та частковозаперечне судження мають той самий суб'єкт і той самий предикат, то між ними мають місце дуже цікаві зв'язки. Вони виражаються за допомогою схеми, котра отримала назву «логічного квадрату». Ось вона:

Для прикладу надамо буквам таких значень:

А – "Всі курсанти даної групи є спортсменами";

Е – "Жоден курсант даної групи не є спортсменом";

І – "Деякі курсанти даної групи є спортсменами";

О – "Деякі курсанти даної групи не є спортсменами".

Слова "протилежність", "суперечність", "підпорядкування" та "часткова сумісність" вказують логічні відношення між відповідними простими категоричними судженнями. Нам треба з'ясувати їх сенс. Звернімося до реальних ситуацій, пов'язаних зі змістом даних суджень. Видимо, існують такі три варіанти. По-перше, існують такі групи курсантів, в яких кожен є спортсменом. По-друге, треба згадати групи, в яких спортсменів нема. І, нарешті, можна знайти й такі групи, в яких частина слухачів займаються спортом, а частина – ні.

Оцінимо тепер характер відповідності між нашими судженнями – загальностверджувальним, загальнозаперечним, частковостверджувальним та частковозаперечним, з одного боку, та цими реально можливими ситуаціями. Їх зручно виразити за допомогою такої таблиці:

А Е О І

1. Кожен курсант – спортсмен

2. Спортсменів у групі нема

3. Частина курсантів спортсмени, частина – ні

Сформулюємо запитання: "Яким є А – істинним чи хибним по відношенню до кожної з даних ситуацій?". Будемо позначати істинність через І, хибність – через Х. Відповіддю буде такий стовпчик у нашій таблиці:

А Е О І

1. Кожен курсант – спортсмен І

2. Спортсменів у групі нема Х

3. Частина курсантів спортсмени, частина – ні Х

Поставимо те саме запитання відносно загальнозаперечного судження (Е). Одержимо другий стовпчик:

А Е О І

1. Кожен курсант – спортсмен І Х

2. Спортсменів у групі нема Х І

3. Частина курсантів спортсмени, частина – ні Х Х

Третій стовпчик одержимо, оцінивши відношення до даних ситуацій судження типу І (частковостверджувального). Але тут необхідне певне уточнення. Якщо в групі кожен курсант – спортсмен, то частковостверджувальне судження, строго кажучи, треба визнати істинним. Його можна розуміти так, що принаймні деякі курсанти групи – спортсмени. Дане судження містить не всю інформацію про групу, якщо насправді кожен із слухачів – спортсмен, але та інформація, яку воно містить, істинна. Варто відзначити, що подібна ситуація має місце й у юриспруденції. Скажімо, у суді виступає свідок і каже, що він колись вчився разом із підсудним і що деякі слухачі їх групи були спортсменами, а суду відомо, що вся група складалась із спортсменів. Чи є підстави для того, щоб звинуватити свідка у хибному свідченні? Таких підстав нема. Його інформація не зовсім повна, вона стосується лише частини слухачів, але вона відповідає дійсності. Цей момент враховується й у логіці. Тому судження "Деякі курсанти даної групи спортсмени" по відношенню до першої ситуації треба визнати істинним і таблиця одержує третій стовпчик:

А Е О І

1. Кожен курсант – спортсмен І Х І

2. Спортсменів у групі нема Х І Х

3. Частина курсантів спортсмени, частина – ні Х Х І

Останній стовпчик (він характеризує відношення до трьох вказаних ситуацій частковозаперечного судження) визначається аналогічно. Повністю таблиця виглядає так:

А Е О І

1. Кожен курсант – спортсмен І Х І Х

2. Спортсменів у групі нема Х І Х І

3. Частина курсантів спортсмени, частина – ні Х Х І І

Яке відношення має дана таблиця до логічного квадрату? Вона містить точні відповіді на запитання, що таке суперечність, протилежність, підпорядкування і часткова сумісність. Наприклад, щоб виявити суть відношення суперечності, треба звернутись до стовпчиків Е та І (або А і О), між якими має місце дане відношення. Відповідь має такий вигляд: якщо два судження знаходяться у відношенні суперечності, то можливі два варіанти: перше хибне, друге істинне або перше істинне, а друге – хибне. Більше можливостей нема.

Щоб виявити сенс відношення протилежності, треба взяти стовпчики, які відповідають судженням А та Е, що знаходяться у цьому відношенні. Одержимо таку інформацію: перше судження хибне, друге – істинне, або перше хибне і друге істинне, або обидва судження хибні. Тут отримали три варіанти.

Якщо загальне судження підпорядковує часткове, то маємо три можливості: обидва судження одночасно істинні, обидва судження хибні або загальне хибне, хоча часткове – істинне. Таку інформацію дають стовпчики А та І (або Е та О).

Нарешті, суть відношення часткової сумісності розкривається стовпчиками І та О. Вона полягає в тому, що можливі також три варіанти: перше судження істинне при другому хибному, або перше хибне при другому істинному, або обидва істинні.

Слід нагадати, що розглянуті нами відношення існують між загальностверджувальним, загальнозаперечним, частковостверджувальним і частковозаперечним судженнями тоді і лише тоді, коли вони мають тільки один спільний суб'єкт і тільки один спільний предикат. Тобто можна сказати, що вони повинні відрізнятись одне від одного тільки за якістю і кількістю. Якщо між ними є відмінності щодо суб'єкта або предиката, вказаних у логічному квадраті відношень може і не бути.

Перейдемо до другого питання плану.