Навчальні матеріали

ТЕМА 7. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ – ІНТЕРПОЛ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
  • Список джерел
    • ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ
  • 1. Поняття Інтерполу, завдання та принципи діяльності цієї організації
  • 2. Організаційна структура Інтерполу. Функції його керівних органів
  • 3. Національне центральне бюро Інтерполу (НЦБ) в Україні

    • 1. Поняття Інтерполу, завдання та принципи діяльності цієї організації

    Інтерпо́л (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO) – організація, що займається пошуком певного об’єкту, лю дини, сприяє пошукам поліції. Заснована як англ. International Criminal Police Commission в 1923, а з 1956 використовується теперішня назва.

    До складу входять 190 країн світу, які фінансують організацію на суму $ 59 мільйонів шляхом щорічних внесків. За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Самі працівники Інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейських функцій (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на будь-якій території країн – членів організації. Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний барʼєр.

    Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол (МОКП – Інтерпол) створена 7 вересня 1923 року рішенням Міжнародного поліцейського конгресу, що проводився у м. Відні, Австрія .

    Разом з тим, історія створення цієї організації починається набагато раніше.

    Наприкінці XIX початку XX сторіччя, перед правоохоронними органами усього світу дедалі частіше почало поставати питання розшуку і затримання осіб, які вчинили злочини і переховуються від кримінальної відповідальності за кордоном. Реалії суспільного життя, а саме розвиток економічних, політичних і соціальних зв’язків між державами сприяли інтегруванню злочинності на міжнародний рівень. Саме тоді виникла потреба у створенні міжнародної поліцейської організації для забезпечення належної співпраці правоохоронних органів різних держав у боротьбі проти міжнародної (або транснаціональної) злочинності.

    1889 р. відбулось установче засідання Міжнародного союзу кримінального права. Його учасники констатували появу міжнародної злочинності і закликали поліцейських різних країн до узгоджених дій для її подолання. Водночас з’явились пропозиції підвести під співробітництво поліції постійно діючу, організаційно оформлену базу – спочатку на національному, а потім і міжнародному рівні.

    1905 р. на міжнародній конференції криміналістів германомовних країн зроблено чергову спробу об’єднати зусилля в боротьбі проти міжнародної злочинності. На своїй 10-й міжнародній асамблеї в м. Гамбурзі криміналісти за пропозицією франкомовних держав прийняли резолюцію на підтвердження того, що підвищений попит на туризм та закордонні подорожі сприяє появі нових форм міжнародної злочинності. Отже, для її подолання необхідні спільні міжнародні зусилля. Тому планувалось у складі поліцейських підрозділів організувати національні центральні бюро для обміну інформацією про міжнародну злочинність і покращання прямих поліцейських відносин.

    Проблеми боротьби з міжнародною злочинністю обговорювалися на багатьох конференціях і конгресах: 1905 р. (Буенос-Айрес), 1909 р. (Мадрид), 1912 р. (Сан – Паулу) і 1913 р. (Вашингтон).

    1914 р. в Монако відбувся Перший міжнародний конгрес кримінальної поліції, представлений фахівцями з Австрії, Великобританії, Італії, Росії, Франції. До порядку денного конгресу були внесені чотири питання:

    1) уніфікація процедури екстрадиції злочинців;

    2) міжнародна превентивна антропометрія;

    3) створення відділу з обліку міжнародної кримінальної інформації;

    4) розробка заходів щодо прискорення і спрощення арешту злочинців.

    В підкомітетах офіційні представники поліцейських сил обговорювали технічні питання, пов’язані із захистом офіцерів поліції, прийняттям міжнародного кодексу поліції та ін.

    Перша секція розглядала загальні проблеми поліції. Друга і третя – окремі питання роботи міжнародної поліції і особливості законодавств різних країн. Учасники форуму звернулися до уряду Монако з проханням взяти на себе ініціативу щодо створення у Парижі міжнародних комісій з розробки уніфікованих стандартів посвідчень особи і організації єдиного міжнародного бюро ідентифікації міжнародних злочинів. Водночас вони домовились про зустріч знову через два роки в Бухаресті на Другому міжнародному конгресі кримінальної поліції. Проте за Першої світової війни пішли в непам’ять не лише ці надії, й всі прийняті в Монако резолюції.

    Після Першої світової війни на порядку денному стояла та сама проблема – міжнародна злочинність, але вже у гострішій формі. Далася взнаки мораль військового часу – різко підвищився рівень злочинності, зокрема, на підґрунті наркоманії й алкоголізму. Тому питання об’єднання зусиль кримінальної поліції проти злочинності на міжнародному рівні набуло особливої актуальності.

    У вересні 1923 р. у Відні (Австрія) відбувся Міжнародний поліцейський конгрес, представлений всіма континентами, крім Австралії. У ньому взяли участь криміналісти, кримінологи і дипломати Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції.

    Однією з резолюцій конгрес заснував Міжнародну комісію кримінальної поліції (МККП), з її першою офіційною штаб-квартирою у Відні, яка негайно розпочала роботу над програмою своїх дій (отже, 7 вересня 1923 р. вважають датою народження Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу). 1924 р. МККП прийняла резолюцію з п’яти важливих питань, що визначили напрями розвитку на багато років уперед, а саме: створення інформаційних відділень зі збирання фактів прояву міжнародної злочинності; розробка систем доказів і міжнародного розшуку злочинців; організація відділень з ідентифікації осіб на відстані; видання газети міжнародної поліції; створення загальної програми з попередження і виявлення підроблених банкнот і документів.

    1930 р. МККП розроблено принципи здійснення екстрадиції.

    В березні 1938 р. німецькі війська окупували Австрію, а через 18 місяців розпочалася Друга світова війна. Діяльність МККП було згорнуто.

    З 1940 р. МККП очолював шеф німецької служби безпеки Гейдрих. Адміністрацію МККП було переведено в Берлін.

    Протягом другої світової війни не відбулося жодного офіційного конгресу МККП.

    1946 р. представники 17 держав у відповідь на заклик уряду Бельгії зустрілися в Брюсселі для відтворення Міжнародної комісії кримінальної поліції. Було прийняте рішення про перенесення її штаб-квартири до Парижа (Франція). 19 країн поновили свою участь у МККП, серед них Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Єгипет, Іран, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Франція, Чехословаччина, Чилі, Швейцарія, Швеція і Югославія.

    Слід відмітити, що вперше слово «Інтерпол» (так само як і сучасний знак – символ Організації) 1914 р. з’явилось на сторінках «Journal de Monaco» у статті про Перший міжнародний конгрес кримінальної поліції. А з 22 липня 1946 р. використовується як телеграфне позначення адреси штаб-квартири у Парижі.

    1956 р. у Відні на ювілейній 25-й сесії Генеральної асамблеї МККП прийнято Статут Організації, що вступив в дію 13 червня 1956 року, останні зміни внесені 01 січня 1986 року[1]. З прийняттям нового статуту, пов’язують нову історію Інтерполу. У ст. 1 якого зазначено, що віднині Міжнародна комісія кримінальної поліції називатиметься Міжнародною організацією кримінальної поліції (МОКП) – Інтерпол. Статутом передбачено співробітництво на світовому рівні, до цього – вплив Організації поширювався в основному на європейські держави. Штаб-квартира Інтерполу з 1989 року знаходиться в Ліон (Франція). Робочі мови Інтерполу – англійська, французька арабська та іспанська.

    Метою Інтерполу є:

    У ст. 3 Статуту зазначено, що організації забороняється будь-яке втручання чи діяльність політичного, воєнного, релігійного чи расового характеру.

    Згідно з положеннями Статуту Інтерполу можна зробити висновок, що цю організацію можна віднести до міжнародних міжвідомчих організацій. Про це свідчить рівень представництва держав у системі Інтерполу і наявність у нього правосуб’єктності. Співробітництво країн в Інтерполі стосується визначеного кола питань, пов’язаних з участю поліцейських органів країн-членів у боротьбі з кримінальною злочинністю.

    Будь-яка країна може уповноважити будь який свій офіційний поліцейський орган, функції якого співвідносяться з діяльністю організації, виступати як Член Організації.

    Заявку на вступ у Члени спрямовується Генеральному секретарю відповідним урядовим органом.

    Рішення про прийняття в Члени затверджується Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів.


    2. Організаційна структура Інтерполу. Функції його керівних органів

    Структура Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол визначена у ст. 5 Статуту. Так, зокрема до структури Інтерполу входять:

    Генеральна Асамблея є найвищим органом організації. Вона складається із делегатів. Кожна держава-учасниця Організації може бути представлена в ній одним або декількома делегатами; однак делегація кожної країни має тільки одного керівника, призначуваного компетентним урядовим органом даної країни. Через спеціальний характер діяльності Організації її учасниці повинні прагнути включати до складу своїх делегацій: а) високопоставлених посадових осіб тих органів, які виконують поліцейські функції;

    б) посадових осіб, чиї функціональні обов’язки пов’язані з діяльністю Організації;

    в) фахівців із питань, які включені до порядку денного засідань Організації.

    Генеральна Асамблея виконує такі функції:

    Учасниці Організації у рамках своїх повноважень і у відповідності до своїх зобов’язань вживають усіх заходів для виконання рішень Генеральної Асамблеї.

    Генеральна Асамблея проводить свої сесії щорічно. На прохання Виконавчого комітету або більшості Членів Організації можуть бути скликані надзвичайні сесії Генеральної Асамблеї.

    У ході сесій Генеральна Асамблея може утворювати спеціальні комітети для вирішення конкретних питань.

    На заключному засіданні кожної сесії Генеральна Асамблея визначає місце проведення наступної сесії. Час проведення наступної сесії визначається за домовленістю між Президентом і країною проведення після узгодження з Генеральним секретарем. Право голосу на Генеральній Асамблеї належить тільки одному делегату від кожної країни. Рішення приймаються простою більшістю голосів, за винятком тих, для прийняття яких відповідно до Статуту потрібно більшість у 2/3 голосів.

    Виконавчий комітет складається з Президента Організації, трьох Віце-Президентів і 9 делегатів. Ці 13 членів представляють різні країни відповідно до принципу справедливого географічно представництва.

    Відповідно до ст. 17 Статуту Президент обирається терміном на 4 роки. Віце-Президенти обираються терміном на 3 роки. По закінченню терміну своїх повноважень вони не можуть відразу ж бути обрані на ті ж посади або делегатами у Виконавчий Комітет. Якщо внаслідок обрання Президента не виконуються або не узгоджуються положення статті 15, а саме принципу справедливого географічного представництва чи статті 16, тобто того, що Президент і Віце-Президенти не представляють різні континенти, у цьому випадку обирається четвертий Віце-Президент для того, щоб на рівні Президента були представлені всі чотири континенти. У цьому випадку Виконавчий комітет тимчасово буде включати чотирнадцять членів. Цей тимчасовий період закінчується тоді, коли обставини знову зроблять положення Статей 15 і 16 здійсненими.

    Повноваження Президента Організації визначено у Статуті (ст. 18). Зокрема він:

    а) головує на сесіях Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету і вирішує суперечки;

    б) здійснює контроль за відповідністю діяльності Організації рішенням Генеральної Асамблеї та Виконавчого комітету;

    в) за можливості підтримує постійний безпосередній зв’язок із Генеральним секретарем Організації.

    Дев’ять делегатів у Виконавчий комітет обираються Генеральною Асамблеєю терміном на 3 роки. Після закінчення терміну своїх повноважень вони не можуть відразу ж бути переобрані на ті ж посади.

    Виконавчий комітет збирається на засідання не менше одного разу на рік по скликанню Президента Організації. При виконанні своїх обов’язків усі члени Виконавчого комітету діють як представники Організації, а не як представники своїх відповідних країн.

    Виконавчий комітет відповідно до ст. 22 Статуту виконує наступні функції :

    а) здійснює контроль за виконанням рішень Генеральної Асамблеї;

    б) готує порядок денний сесій Генеральної Асамблеї;

    в) представляє Генеральній Асамблеї робочі плани або пропозиції, які він вважає за доцільне;

    г) здійснює контроль за діяльністю Генерального секретаря;

    д) здійснює всі повноваження, якими його наділяє Асамблея.

    У випадку відставки або смерті будь-кого із членів Виконавчого комітету Генеральна Асамблея обирає замість особи, яка вибула, іншого члена, мандат якого дійсний протягом терміну повноважень мандата попередника. Мандат члена Виконавчого комітету втрачає силу, якщо особа, обрана у Виконавчий комітет, більше не є делегатом Організації. Мандати членів Виконавчого комітету дійсні до завершення роботи сесії Генеральної Асамблеї, яка проводиться у рік закінчення терміну їхніх повноважень.

    Постійно діючі служби Організації складають Генеральний секретаріат.

    Генеральний секретаріат є міжнародним центром боротьби з злочинністю, а також спеціалізованим і інформаційним центром. До його функцій належить:

    а) втілення в життя рішення Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету;

    б) здійснення ефективного керівництво діяльністю Організації;

    в) підтримання контакти з національними і міжнародними органами; при цьому питання, пов’язані з розшуком злочинців, вирішуються через Національні центральні бюро;

    г) видання матеріалів, які можуть бути визнані доцільними;

    ґ) приймання на себе обов’язків робочого секретаріату на сесіях Генеральної Асамблеї, Виконавчого комітету і будь-якого іншого органу Організації;

    д) розроблення проекту плану роботи на наступний рік, що виноситься на розгляд і затвердження Генеральною Асамблеєю і Виконавчим комітетом;

    е) за можливості підтримання постійного безпосереднього зв’язку із Президентом Організації.

    Генеральний секретаріат складається з Генерального секретаря, технічного та адміністративного персоналу, який виконує функції з забезпечення діяльності Організації.

    Кандидатура Генерального секретаря пропонується Виконавчим комітетом і затверджується Генеральною Асамблеєю терміном на 5 років. Генеральний секретар може бути переобраний і на наступні терміни, але повинен скласти повноваження по досягненні 65-річного віку. Проте по досягненні цього віку йому може бути дозволено виконувати свої повноваження до закінчення терміну дії мандата. Генеральний секретар обирається з числа осіб, які мають високу компетентність у питаннях діяльності поліції. У виняткових обставинах Виконавчий комітет може запропонувати на засіданні Генеральної Асамблеї відсторонити Генерального секретаря від виконання відповідних повноважень.

    Генеральний секретар відповідно до ст. 29 Статуту підбирає персонал і керує його роботою, вирішує питання бюджету, а також організовує і спрямовує роботу постійних служб відповідно до директив, які виходять від Генеральної Асамблеї або від Виконавчого комітету. Генеральний секретар представляє Виконавчому комітетові або Генеральній Асамблеї будь-які пропозиції або проекти, які стосуються діяльності Організації. Генеральний секретар відповідальний перед Виконавчим комітетом і Генеральною Асамблеєю. Генеральний секретар має право брати участь у дебатах Генеральної Асамблеї, Виконавчого комітету та всіх інших підзвітних йому органів. При виконанні своїх обов’язків Генеральний секретар представляє Організацію, а не якусь конкретну країну.

    Національне центральне бюро. При виконанні поставлених завдань Організація спирається на постійну та активну співпрацю своїх учасниць, які у рамках законодавств своїх країн повинні надавати всі можливості для сумлінної участі в її діяльності.

    Для забезпечення вищезгаданої співпраці кожна країна визначає орган, який буде виступати як Національне центральне бюро. Національне центральне бюро здійснює взаємодію:

    а) з різними установами країни;

    б) з тими органами інших країн, які виступають як Національні центральні бюро;

    в) з Генеральним секретаріатом Організації (ст. 32 Статуту).

    У тих випадках, коли в яких-небудь країнах положення Статті 32 дійсного Статуту незастосовні або не дозволяють ефективно здійснювати централізовано координовану співпрацю, Генеральний секретаріат разом із цими країнами визначає найбільш прийнятні альтернативні заходи співпраці.

    За науковими питаннями Організація може звертатися до радників.

    Відповідно до ст. 35 Статуту радники виконують винятково консультативні функції.

    Радники призначаються Виконавчим комітетом терміном на 3 роки. їхнє призначення вважається остаточним тільки після повідомлення про нього Генеральною асамблеєю. Кандидатури радників обираються з числа осіб, які користуються всесвітньо відомим авторитетом у будь-якій із галузей, що виявляють зацікавленість для Організації.

    За рішенням Генеральної Асамблеї Радник може бути відсторонений від виконання відповідних функцій.

    Ресурси Організації складаються з:

    а) грошових внесків учасниць Організації;

    б) пожертвувань, дарунків, субсидій, дотацій та інших ресурсів, прийняття яких повинно бути схвалено Виконавчим комітетом.


    3. Національне центральне бюро Інтерполу (НЦБ) в Україні

    Зазвичай, країни, що вступили до Інтерполу, створюють у короткий термін в структурі свого поліцейського відомства Національне центральне бюро (НЦБ).

    Для поліції кожної країни НЦБ – це служба, через яку вона отримала практично вихід на рівень міжнародного співробітництва, можливість брати участь у боротьбі з кримінальним злочинами. Для Інтерполу це певна з’єднувальна ланка з поліцією країн-членів. У своїй країні бюро підтримує відносини з різними національними установами (прокуратура, суд, банки, митниці, імміграційні служби), а на міжнародному рівні – з НЦБ інших країн і Генеральним секретаріатом.

    Кожне НЦБ відстоює перш за все інтереси своєї країни, забезпечує ефективність участі поліцій країн-членів Інтерполу в міжнародному співробітництві, у т.ч. на рівні прямих двосторонніх контактів.

    Перші контакти українських правоохоронних органів з зарубіжними колегами в рамках Інтерполу почалися в 1990 році, але не безпосередньо, а через відповідні структури колишнього СРСР. Саме тоді Постановою Ради Міністрів СРСР № 338 від 7 квітня 1990 року створено Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР. На початку 1991 року вже обговорювалася можливість самостійного членства України в Інтерполі, але через вертикальну залежність від МВС СРСР реалізувати це не вдалося.

    Своєю постановою Кабінет Міністрів України від 30 вересня 1992 року № 555 прийняв пропозицію Міністерства внутрішніх справ України, погоджену з Міністерством юстиції України, Міністерством закордонних справ України та Службою безпеки, про вступ України до Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол, та подав від імені Уряду заявку про вступ України до цієї організації. Кабінет Міністрів України виділив для сплати вступного та річного внесків Інтерполу 328 700 швейцарських франків[2].

    25 березня 1993 року Кабінет Міністрів України своєю постановою від № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу», де визначено, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу , яким виступає Національна поліція[3].

    Витрати, повʼязані з участю України в діяльності Інтерполу, фінансуються з державного бюджету.

    Начальник робочого апарату Бюро за дисциплінарними правами прирівнюється до начальника департаменту апарату центрального органу управління Національної поліції. Голова Національної поліції зобовязаний подавати щороку у січні Міністрові внутрішніх справ України для подальшого інформування Кабінету Міністрів України звіт про результати діяльності Національного центрального бюро Інтерполу.

    Україну було прийнято до Міжнародної організації кримінальної поліції у 1992 році на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала в 1993 році після створення Національного центрального бюро Інтерполу. За цей період пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з передових підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні.

    Діяльність НЦБ Інтерполу в Україні значною мірою має міжвідомчий характер. Порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол регламентовано в «Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол», затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 17 серпня 2020 р. № 613/380/93/228/414/510/2801/5[4].

    Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України з органами Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентними органами іноземних держав та міжнародними установами з використанням інформаційної системи Інтерполу здійснюється з питань та у формах, визначених правилами Інтерполу.

    Цілями міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу є:

    Використання інформаційної системи Інтерполу правоохоронними органами України здійснюється відповідно до встановленого вищевказаної Інструкцією порядку у формі надсилання запиту/звернення до уповноваженого підрозділу або у формі прямого доступу.

    Уповноважений підрозділ на підставі отриманого від правоохоронного органу України запиту/звернення забезпечує використання інформаційної системи Інтерполу шляхом:

    1) надсилання запиту про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу оповіщень:

    2) надсилання циркулярного оповіщення (циркуляра);

    3) надсилання повідомлення;

    4) внесення інформації до банків даних Інтерполу, її коригування або видалення;

    5) отримання інформації з банків даних Інтерполу.

    Крім того, уповноважений підрозділ надсилає до органів Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентних органів іноземних держав та міжнародних установ запити, документи або інформацію відповідно до міжнародних договорів України у випадках, в яких передбачається використання каналів зв’язку Інтерполу.

    Порядок оформлення та надсилання повідомлень, циркулярних оповіщень (циркулярів), запитів про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу оповіщень, а також внесення інформації до банків даних Інтерполу, її коригування або видалення та отримання інформації з банків даних Інтерполу визначається цією Інструкцією та правилами Інтерполу.

    Інформаційна система Інтерполу використовується для обміну відомостями про фізичних та юридичних осіб, об’єкти, події та факти лише в рамках відповідного кримінального провадження та/або оперативно-розшукової (розшукової) справи (за умови вжиття вичерпних заходів на національному рівні), а також заходів з питань публічної безпеки і порядку, запобігання перетинанню та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким заборонено в’їзд або обмежено виїзд з України.

    Інформація, отримана з використанням інформаційної системи Інтерполу, призначена виключно для використання правоохоронними органами України та судами для запобігання злочинам, виявлення, припинення, розслідування злочинів, забезпечення публічної безпеки і порядку, підтримання публічного обвинувачення та судового провадження, здійснення ідентифікації особи у випадках, передбачених законодавством.

    Правоохоронні органи України зобов’язані забезпечити ефективний захист інформації, яку отримують та передають з використанням інформаційної системи Інтерполу.

    Відомості, що обробляються в інформаційній системі Інтерполу, можуть передаватися засобам масової інформації лише з дозволу тих органів Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентних органів іноземних держав, міжнародних установ, правоохоронних органів України, які надали їх для обробки і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

    Як і в попередні роки, одним з пріоритетних напрямків діяльності НЦБ Інтерполу в Україні залишається боротьба зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій з високоліквідною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовій та банківській системах, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов’язаними з викраденням автотранспорту.

    За період існування Українського бюро створені бази даних «Документообіг», «Особи», «Транспорт», «Фірми», «Номерні речі», «Культурні цінності», «Депортовані особи», масив яких на сьогодні складає більше 850 тисяч облікових одиниць. Подальше вдосконалення та розвиток НЦБ Інтерполу в Україні сприятиме об’єднанню поліцейських підрозділів у боротьбі проти різних проявів міжнародної злочинності.

    Укрбюро Інтерполу у своїй діяльності керується Конституцією України, законодавчими актами України щодо боротьби із злочинністю, міжнародними договорами України, Статутом та іншими нормативними документами Інтерполу, Кримінальним процесуальним кодексом України, нормативними актами МВС та Національної поліції. Служба здійснює обмін інформацією з правоохоронних проблем та координацію дій у боротьбі зі злочинністю, яка виходить за межі України або носить транснаціональний характер. Наше Бюро постійно зміцнює співробітництво з регіональними правоохоронними органами для своєчасного реагування на запити, що надходять із зарубіжних країн, та, як наслідок, успішного виконання покладених на нього функцій по координації дій для своєчасного розкриття злочинів. НЦБ Інтерполу в Україні досягло значних успіхів у боротьбі з торгівлею людьми, але, незважаючи на це, ще залишилось безліч проблем, які потрібно вирішити найближчим часом. Наше Бюро розраховує на всебічну підтримку закордонних колег у спільній справі забезпечення ефективної та результативної боротьби з міжнародною злочинністю. Подальше вдосконалення та розвиток Українського бюро сприятиме об’єднанню поліції всіх держав у боротьбі проти міжнародного тероризму та інших проявів міжнародної злочинності.


    Список джерел

    Нормативно-правові акти:
    1. Загальна декларація прав людини: прийн. 10 груд. 1948 р. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
    2. Закон України «Про Вищий антикорупційний суд»: чинне законодавство станом на 14 черв. 2020 р. К.: ПАЛИВОДА А. В., 2020. 24 с.
    3. Конвенція про захист прав людини і основних свобод: прийн. 04 лист. 1950 р. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
    4. Конституція України: Закон України 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
    5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: прийн. 10 груд. 1984 р. № 995-085. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085.
    6. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: прийн. 3 верес 1981 р. (укр/рос). Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207.
    7. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 лип. 2005 р. № 2747-ІV. Верховна Рада України. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.
    8. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 19 лют. 2021 р. К.: ПАЛИВОДА А. В., 2021. 452 с.
    9. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права: прийн. 16 груд. 1966 р. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
    10. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05 лип. 2012 р. № 5076-VІ. Верховна Рада України: [сайт].URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.
    11. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02 черв. 2011 р. № 3460-VІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17.
    12. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 груд. 2006 р. № 3477-ІV. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.
    13. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 груд. 2006 р. № 3477-ІV. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.
    14. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 6 верес. 2012 р. № 5207-VI. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17.
    15. Про внесення змін до Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 лип. 2019 р. № 564. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0835-19.
    16. Про внесення зміни до Структури апарату Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 груд. 2020 № 846. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://mvs.gov.ua/ua.
    17. Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора: Наказ Генеральної прокуратури України від 23 груд. 2019 р. № 351. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1156-19#n2.
    18. Про Державне бюро розслідувань: Закон України від 12 лист. 2015 р. №794-VІІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-19.
    19. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 груд. 1993 р. №3781-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3781-12.
    20. Про Дисциплінарний статут Національної поліції України: Закон України від 15 бер. 2018 р. № 2337-VІІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2337-19.
    21. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 груд. 1993 р. №3782-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3782-12.
    22. Про запобігання корупції: Закон України від 14 квіт. 2014 р. № 3206-VІ (редакція від 02.01.2020). Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.
    23. Про заохочення в Національній поліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 квіт. 2019 р. № 317. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0535-19.
    24. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 6 верес. 2012 р. № 5207-VI. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17.
    25. Про запобігання корупції: Закон України від 14 квіт. 2014 р. № 3206-VІ (редакція від 02.01.2020). Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.
    26. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол : Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 17 серп. 2020 р. № 613/380/93/228/414/510/2801/5. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0849-20.
    27. Про затвердження Інструкції про заходи щодо дотримання вимог законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та обранні стосовно підозрюваних запобіжного заходу – тримання під вартою під час досудового розслідування: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 01 жовт. 2018 р. № 806/3105/5. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1190-18conv.
    28. Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні: Наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 лист. 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1687/5/. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0114900-12.
    29. Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 лип. 2017 р. № 575. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0937-17.
    30. Про затвердження Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 квіт. 2020 р. № 357. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0443-20#n7.
    31. Про затвердження Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17 лип. 2017 р. № 591. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1024-17.
    32. Про затвердження Інструкції про порядок залучення працівників органів досудового розслідування поліції та Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України як спеціалістів для участі в проведенні огляду місця події : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 03 лист. 2015 р. № 1339. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1392-15.
    33. Про затвердження Інструкції про порядок проведення криміналістичних досліджень транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, працівниками Експертної служби МВС України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 31 трав. 2013 р. № 537. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1309-13.
    34. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень : Наказ Міністерства юстиції України від 8 жовт. 1998 р. № 53/5. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98.
    35. Про затвердження окремих положень Кримінального процесуального кодексу України : постанова Кабінету Міністрів України від 19 лист. 2012 р. № 1104; із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 437 від 13.07.2016, № 795 від 09.11.2016, № 1103 від 24.12.2019. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF.
    36. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовт. 2015 р. № 877. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-2015-%D0%BF.
    37. Про затвердження Положення про організацію діяльності підрозділів дізнання органів Національної поліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 20 трав. 2020 р. № 405. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0491-20.
    38. Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення : Наказ Офісу Генерального прокурора від 30 черв. 2020 № 298. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0298905-20.
    39. Про затвердження Положення про Департамент міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 21 серп. 2020 р. № 620. ІПС ЛІГА:ЗАКОН: [сайт]. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MVS984.html.
    40. Про затвердження Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Генеральної прокуратури України від 29 верес. 2017 р. №807/1193/279. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1299-17.
    41. Про затвердження Порядку застосування електронних засобів контролю: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 черв. 2017 р. № 480. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0860-17#n7.
    42. Про затвердження Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 лют. 2019 р. № 100. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0223-19.
    43. Про затвердження Порядку функціонування центральної підсистеми єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 верес. 2020 р. № 665. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1092-20.
    44. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13 лип. 2017 р. № 2136-VIII. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19.
    45. Про Національну поліцію: Закон України від 02 лип. 2015 р. № 2822. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19.
    46. Про Національне Антикорупційне бюро України: Закон України від 14 жовт. 2015 р. № 1698-VІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18.
    47. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лют. 1992 р. № 2135-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12.
    48. Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України: Наказ МВС України від 06 лип. 2017 р. № 570. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17.
    49. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 черв.1993 р. № 3352-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3352-12.
    50. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовт. 2014 р. № 1697-VII. {Із змінами, внесеними згідно із Законами: № 2475-VIII від 03.07.2018 , ВВР, 2018, № 36, ст. 272, № 113-IX від 19.09.2019 , ВВР, 2019, № 42, ст. 238, № 263-IX від 31.10.2019 , № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст. 279, № 720-IX від 17.06.2020 , ВВР, 2020, № 47, ст. 408, № 1052-IX від 03.12.2020 }. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.
    51. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 берез. 1992 р. № 2229-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-12.
    52. Про судову експертизу: Закон України від 25 лют. 1994 р. № 4038-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12.
    53. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02 черв. 2016 р. № 1402-VІІІ {Із змінами, внесеними згідно із Законами: № 1774-VIII від 06.12.2016 , ВВР, 2017, № 2, ст. 25, № 1798-VIII від 21.12.2016 , ВВР, 2017, № 7-8, ст. 50, № 2147-VIII від 03.10.2017 , ВВР, 2017, № 48, ст. 436, № 2509-VIII від 12.07.2018 , ВВР, 2018, № 35, ст. 267, № 193-IX від 16.10.2019 , № 263-IX від 31.10.2019, № 679-IX від 04.06.2020 , ВВР, 2020, № 42, ст. 348, № 950-IX від 03.11.2020 }. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.
    54. Статут Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерполу. Міжнародний документ від 13 черв. 1956 р. (набрав законної сили 13 черв. 1956 р., із змінами, внесеними згідно з станом на 1 січ. 1986 р.). Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_142.
    55. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок прийн. 06 жовт. 1999 р. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_794.
    Монографії, підручники, навчальні посібники, збірники наукових статей, тези доповідей на конференціях, круглих столах:
    1. Андріїв В. І., Кіндюк Б. В. Основні положення міжнародного договору єдиної концепції «Про наркотичні засоби» 1961 р. Юридична Україна. 2020. № 4. С. 24-30.
    2. Андрійченко О., Чернецька О. Практика Європейського суду з прав людини у здійсненні правосуддя. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 284-288.
    3. Ахтирська Наталія. Екстрадиція «вора в законе». Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 320-327.
    4. Баганець О. Про деякі проблеми досудового слідства та прокурорського нагляду і можливі шляхи вирішення / О. Баганець. Вісник прокуратури. 2016. № 3. С. 65-80.
    5. Баулін О. Сучасні проблеми забезпечення вимог закону при повідомленні про підозру / О. Баулін. Вісник прокуратури. 2016. № 4. С. 54-62.
    6. Бойко Іван. Правове регулювання діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 105-113.
    7. Бурлак П. Методика розслідування кримінальних проваджень щодо викрадання військового майна, вчиненого військовими службовими особами шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК України). Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 66 -75.
    8. Використання практики Європейського суду з прав людини у кримінальному провадженні: навчально-практичний компендіум. / І. В. Гловюк, М. М. Стоянов, В. А. Завтур / Одеса.: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 420 с.
    9. Влад Сергій. Особливості організації роботи прокуратури України в галузі. Міжнародного співробітництва. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 319-324.
    10. Воєвода А., Александров О. Особливості початкового стану розслідування в кримінальному провадженні за фактами загибелі військовослужбовців у місцях проведення бойових дій. Вісник Національної академії прокуратури. 2019. № 2. С. 70-81.
    11. Говоруха О. Моніторинг судових рішень прокурором при здійсненні представницької діяльності як важливий компонент ефективності правосуддя. Вісник прокуратури. 2017. № 4. С. 56-59.
    12. Глушков В. О. та ін. (Глушков, Валерій Олександрович та ін.) Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. / Міжгалузева акад. управл.; В. О. Глушков, С. А. Кузьмін, В. В. Михайленко. Київ: ВД «Дакор», 2013. 371 с.
    13. Денис Сірик. Участь прокурора у судовому процесі за оновленим процесуальним законодавством України. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 76-83.
    14. Досудове розслідування кримінальних проступків [Текст] : метод. рек. / [С. С. Чернявський, М. С. Цуцкірідзе, Р. М. Дударець та ін.]. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2019. 160 с.
    15. Дрозд Валентина. Судова практика щодо допустимості доказів, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 185-190.
    16. Експертизи у кримінальному провадженні: науково-практичний посібник / кол. авт.: А. В. Столітній, С. В. Шмаленя, Н. В. Нестор, С. Д. Нестеренко, М. С. Туркот та ін.; за заг. ред. А. В. Столітнього. Київ: Норма права, 2020. 308 с.
    17. Зразки процесуальних документів та бланків у кримінальному провадженні (з коментарями та поясненнями). / C. C. Чернявський. К.: «Центр учбової літератури», 2017. 350 с.
    18. Зразки процесуальних документів сторони захисту, потерпілого. Практичний посібник. / Ю. І. Руснак. К.: «Центр учбової літератури», 2017. 288 с.
    19. Зразки документів з публічного права (кримінальне право, кримінальний процес, адміністративне право та процес) : Навч. посіб. 2-ге видан. перероб. та допов. / О. В. Баулін, П. С. Матвеєв, С. П. Матвеєва / К. : Алерта, 2019. 128 с.
    20. Капустник Володимир, Стащак Микола. Задання оперативних підрозділів Національної поліції під час проведення оперативно-розшукових заходів відомчого санкціонування. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 209-213.
    21. Караман І. В., Козіна В. В. Європейський суд з прав людини, Європейська конвенція з прав людини та індивідуальні заяви: перше знайомство. К.: ВАІТЕ, 2015. 136 с.
    22. Клопотання прокурора у кримінальному провадженні: наук.-практ. посіб. / Cеврук Ю .Г., Столітній А. В., Санін О. В., Єні О. В., Туркот М. С. та ін.; за ред. д-ра юрид. наук Столітнього А.В. Київ: Національна академія прокуратури України, 2018. 346 с.
    23. Ковальчук Яна. Принципи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів Національної поліції України. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 132-136.
    24. Комарницька О., Єсипчук С. Особливості реагування прокурора на виявлені порушення закону під час здійснення оперативно-розшукової діяльністі / О. Комарницька, С. Єсипчук. Вісник прокуратури. 2016. № 5. С. 60-71.
    25. Кримінальне судочинство. Процесуальні документи. Практичний коментар та зразки. К 82. Київ: «Центр учбової літератури». 2019. 184 с.
    26. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. К.: Юстініан, 2012. 1224 с.
    27. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.: за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. Х.: Право, 2012. 768 с.
    28. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково – практичний коментар / Відп. ред.: С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарчеко. Х.: Одісей, 2013. 1104 с.
    29. Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін., за ред. В. Я. Тація, І. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. Х.: Право, 2013. 824 с.
    30. Кримінальний процес : підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. К., 2013. 544 с.
    31. Кримінальний процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами практики Конституційного Суду України, Верховного Суду України та Верховного Суду, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Наук-практ. посіб. / уклад.: А. В. Столітній, С. В. Шмаленя, М. С. Туркот, М. І. Снігар; за ред. д.ю.н., проф. А. В. Столітнього; друге видання. К.: Норма права, 2020. 1504 с.
    32. Курочка Н. И., Каркач П. М. Прокурорський нагляд в Україні. Луганськ, 2013. 236 с.
    33. Кучинська О., Щиголь О. Забезпечення права засудженого на справедливий суд в аспекті перегляду судових рішень за виключними обставинами на прикладі рішення ЄСПЛ у справі «Петухов проти України». Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 254-260.
    34. Лебедєва Наталія. Реформування підрозділу дільничних офіцерів поліції за проектом «Поліцейський офіцер громади» в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 137-140.
    35. Марценюк Т. Гендерна політика Європейського Союзу: загальні принципи та найкращі практики. К.: Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД). 2015. 43 с. URL: http://www.icps.com.ua/assets/uploads/files/genderna_pol_tika_s.pdf.
    36. Методичні рекомендації щодо виконання вимог міжнародних договорів та КПК України про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій / [Бедро О. В., Григоровський В. В., Кіцул О. Ю., Коваленко О. В., Красноборова М. П., Новик Л. Г., Сапін О. В.]. K.: Генеральна прокуратура України; Національна академія прокуратури України, 2012. 60 с
    37. Назарук О. І. (Назарук, Олена Ігорівна) Організація діяльності прокурора щодо забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.10)/ Генеральна прокуратура України. Нац. акад. прокур. України. Київ, 2014. 20 с.
    38. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України /Тертишник В. М./ Видання 12-те доповн і перероб. К.: Алерта, 2016. 810 с.
    39. Організація судових та правоохоронних органів : підручник / І. Є.Марочкін, Л. М. Москвич, М. П. Каркач та ін. ; за ред. І. Є. Марочкіна. Х.: Право, 2014. 448 с.
    40. Організація роботи слідчо-оперативної групи: навчальний посібник / Л. Д. Удалова, Ю. В. Сухомлин, А. С. Симчук, М. Й. Кулик, В. В. Зарубей. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2020. 504 с.
    41. Правові засади протидії корупції: навч. посіб. /кол. авт.; за ред. М. В. Лошицького. Київ: Національна академія прокуратури України, 2019. 342 с.
    42. Про результати роботи Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України у першому кварталі 2019 року. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 22-23.
    43. Прокурорський нагляд за додержанням законів у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженнях особистої свободи громадян: навч. посіб. / В. Г. Неділько, В. С. Кожухар, О. М. Подільчак та ін. Київ: Національна академія прокуратури, 2019. 202 с.
    44. Рішення Європейського суду з прав людини в кримінальних справах. Захист життя, здоров’я, честі та гідності / за заг. В. С. Ковальского. Київ: Юрінком Інтер, 2019. 296 с.
    45. Саковський Андрій. Оперативно-розшукове документування як пошуково-пізнавальний процес і складник оперативно-розшукової діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 371-377.
    46. Сирота Дмитро, Слободяник Тетяна. Функція досудового розслідування прокуратури. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 234-239.
    47. Сірик Д. Участь прокурора у судовому процесі за оновленим процесуальним законодавством України. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 76-83.
    48. Смірнов М. Правова природа та особливості нагляду прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням / М. Смірнов. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 2. С. 108-112.
    49. Симчук А. С. Окремі проблемні питання тимчасового вилучення й арешту майна в діючому кримінальному процесуальному законодавстві. Актуальні проблеми досудового розслідування [Текст] : матер. міжвід. наук.-практ. конф. (Київ, 5 лип. 2017 р.) : К .: Нац. акад. внутр. справ, 2017. С. 235-241.
    50. Симчук А. С., Кулик М. Й. Затримання уповноваженою службовою особою: окремі проблемні питання // А. С. Симчук, М. Й. Кулик. Проблеми та перспективи розвитку сучасної науки в країнах Європи та Азії: міжнар. наук.-практ. інтерн.-конф. (м. Переяслав-Хмельницький, 30 лист. 2019 р.): тези доп. м. Переяслав-Хмельницький, 2019. С. 194-196. URL: http://conferences.neasmo.org.ua/uk/conf/71/cat/10.
    51. Symchuk Anatolii. Issues of Quality of Expert Opinion, and Certain Aspects of Forensic Expert Safety in Criminal, Civil and Administrative Proceedings. // Kofanov Andrii, Svoboda Eugenia, Mikhalchuk Tetiana, Morgun Nadiia, Symchyk Anatolii. / Intellectual Archive. Volume 8, Number 3, Canada. July September 2019. P. 74-81.
    52. Стефанчук М. Форми та способи реалізації прокуратурою функцію представництва інтересів громадян або держави в суді / М. Стефанчук. Вісник прокуратури. 2016. № 3. С. 34-48.
    53. Стефанчук Марина. Реформа органів прокуратури в Україні: кадрове перезавантаження чи дискримінація за професійною ознакою?. Право України. 2020. № 4. С. 264-277.
    54. Судові та правоохоронні органи України. (авт. Симчук А. С., Степанова Г. М., Кулик М. Й., Моргун Н. С., Підвисоцький В. В.) К. Нац. акад. внутр. справ, 2019. Національна академія внутрішніх справ. URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/spou_2019/start.html.
    55. Судові та правовохоронні органи України [навчальний посібник у схемах і таблицях] / Г. М. Степанова, А. С. Симчук, Н .С. Моргун, М. Й. Кулик. К.: 2019. 120 с.
    56. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О. С. Захаров, В. С. Ковальський, В. С. Лукомський та ін.; Відп. ред. В. Маляренко. 3–е вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2009. 352 с.
    57. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб для підготовки до іспитів/ Упоряд. І. В. Тетарчук, Т. С. Дяків. Київ : ЦУЛ, 2013. 200 с.
    58. Тетарчук І. В. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів. Видання ЦУЛ, 2019. 202 с.
    59. Тетарчук І. В. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів. Видання ЦУЛ, 2019. 202 с.
    60. Тимощук В. Поняття і завдання судового огляду у кримінальному провадженні. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 265-273.
    61. Тимченко С. М. Судові і правоохоронні органи України: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 354 с.
    62. Тичина Д. М. Удосконалення діяльності прокуратури в державному механізмі запобігання злочинам в Україні. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2017. № 1. С. 88-98.
    63. Туркот М., Лазукова О. Особливості організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням у умовах дії особливих правових режимів. Вісник Національної академії прокуратури. 2019. № 2. С. 44-59.
    64. Цимбал П. В. Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол та участь в ній України: Лекція. Ірпінь, 1998. 35 с.