ПЕРЕДМОВА

Приступаючи до вивчення курсу даної навчальної дисципліни, ви входите в нову для вас сферу – сферу регулювання міжнародного комерційного права (англ. international commercial law), яка в українському праві охоплюється поняттям «правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності». В цій сфері учасниками суспільних відносин є не тільки українські суб’єкти права, як це мало місце в інших господарсько-правових дисциплінах, що вами вивчались раніше (господарському праві, господарському процесуальному праві, банківському праві, правовому регулюванні інвестиційної діяльності, тощо), але і суб’єкти права інших країн. Тому зовнішньоекономічні правовідносини, будучи господарськими правовідносинами, відносяться також до міжнародно-правових відносин і регулюються нормами міжнародного приватного права.

В світі все більшого розвитку набувають процеси міжнародної економічної інтеграції, міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства і у цьому зв’язку зовнішньоекономічна діяльність стає все більш важливим фактором економічного зростання кожної із країн світу.

В умовах інтенсифікації в Україні міжнародних економічних відносин, подолання Україною наслідків її вікової економічної ізоляції та повернення України до європейської цивілізації, в тому числі гармонізації українського законодавства із законодавством Європейського Союзу, набуття молодим поколінням українських юристів знань з основ правового регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває неабиякої актуальності.

З огляду на важливість інституту зовнішньоекономічної діяльності в економічному та гуманітарному розвитку України йому приділено велику увагу в науковій літературі, в тому числі і юридичній. Правовому регулюванню зовнішньоекономічної діяльності присвячено чимало праць українських правознавців, зокрема таких як О.М.Вінник, О.В.Зайчук, С.П.Коломацька, В.В.Луць, В.Ф.Опришко, С.Г.Осика, І.Г.Побірченко, В.В.Поєдинок, Ю.С.Шемшученко, В.С.Щербина та багатьох інших науковців. Проте, на нашу думку, цей посібник є першою працею, в якій була поставлена мета дати аналіз складу (структурі) зовнішньоекономічної діяльності, як суспільних правовідносин, зокрема проаналізувати суб’єкти, об’єкти, зміст та підстави виникнення зовнішньоекономічних правовідносин і, таким чином, дати студентам цілісне уявлення про зовнішньоекономічну діяльність як предмет правового регулювання і розуміння механізму її правового регулювання. Також в цьому посібнику норми українського права, направлені на регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вперше розглядається через призму міжнародного комерційного права і у цьому зв’язку аналізуються проблеми невідповідності низки понять та норм українського права поняттям та нормам міжнародного комерційного права. Тому у цьому посібнику перед вами постануть нові для вас положення та проблеми.

Отримання фахівцями ступеня вищої освіти в рамках курсу даної дисципліни відповідних теоретичних знань дозволить також реалізувати такі завдання даного курсу, як 1) набуття практичних знань з приводу застосування правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, та 2) набуття відповідних практичних навичок зі складання проектів правових документів, що опосередковують зовнішньоекономічну діяльність.

У зв’язку з реалізацією завдань даного курсу, треба звернути увагу на ту обставину, що в цілому норми міжнародного комерційного права (тобто норми, що фактично регулюють зовнішньоекономічну діяльність) є симбіозом норм романо-германського права (англ. Civil Law) та англо-американського права (англ. Common Law). Українське ж право, зокрема українське господарське право, походить із радянського права, що відносилось до соціалістичної сім’ї правових систем (англ. Socialist Law). Так історично склалося, що основні поняття і концепції, що існують в сучасному українському праві, успадковані від радянського права. Тому часто між концепціями і поняттями міжнародного комерційного права та концепціями і поняттями українського господарського права є суттєва різниця.

В радянському праві (за винятком певних нетривалих періодів його розвитку), як праві соціалістичному, комерційна (підприємницька) діяльність була заборонена[1] і тому, звісно, свого комерційного (підприємницького) права в Радянському Союзі, в тому числі в Українській Радянській Соціалістичній Республіці на загал не існувало. Суб’єкти господарювання, якими головним чином були державні підприємства, здійснювали господарську діяльність не заради отримання прибутку (заради якого здійснювали і здійснюють свою діяльність суб’єкти господарювання країн з романо-германською та англо-американською системами права), а заради виконання команд (адміністративних актів), що надходили від держави (державних органів). Тому, власне, радянська економічна система і називається адміністративно-командною. В Радянському Союзі не існувало інституту приватної власності, який лежить в основі комерційного/підприємницького права (англ. commercial law) як країн з романо-германською системою права, так і країн з англо-американською системою права. Натомість в СРСР було вигадано унікальну для решти світу концепцію господарського відання, за якою державні підприємства, хоча і проголошувались юридичними особами, але не могли бути суб’єктами права власності: власником усього, що вироблялось державними підприємствами або до них потрапляло, вважалась держава.

Таким чином, держава за часів СРСР була власником фактично усіх засобів виробництва та продукції і адміністративно-командними методами здійснювала управління усім господарством Радянського Союзу. Відносини між державою і суб’єктами господарювання та між самими суб’єктами господарювання регулювались винайденим в СРСР господарським правом, яке було таким собі гібридом публічного і приватного права, де на загал домінували норми адміністративного права з певною домішкою норм договірного права (хоча і господарські договори в радянські часи були також гідридними – публічно-приватноправовими, так як виникали не в результаті волевиявлення сторін, а за командою/наказом від держави, тобто на підставі адміністративного акту).

За часів панування в Радянському Союзі комуністичної ідеології радянська правова доктрина відмовилась фактично від усіх основоположних понять і концепцій, що існували в комерційному/підприємницькому праві країн з ринковою економікою (тобто капіталістичних країн, як вони називались в Радянському Союзі). Натомість в радянському праві було створено багато нових концепцій і понять[2], яких ніколи і ніде, крім СРСР, за всю історію людства не існувало. Таких, наприклад, як «колгоспи», «радгоспи», «державні підприємства», «об’єднання підприємств», «господарське відання», «оперативне управління», «договір поставки», «контрактація сільськогосподарської продукції», «державний арбітраж», «зовнішньоекономічна діяльність» та багато інших.

Із здобуттям незалежності Україна проголосила курс на побудову ринкової економіки та закріпила в своїй Конституції право кожного на здійснення підприємницької (комерційної) діяльності. В Україні на протязі усього часу її незалежності проводилась (з різним ступенем інтенсивності у різні періоди) адаптація українського законодавства до світових і, в першу чергу, до європейських стандартів. Це, безумовно, надзвичайно змінило на краще українське господарське право, але в ньому і далі лишаються відчутні проблеми невідповідності його понять і концепцій загальноприйнятим у світі поняттям і концепціям.

Причиною цих проблем є збереження в праві України, яка вже в принципі є країною з ринковою економікою, концепцій і понять радянського права, властивих адміністративно-командній системі економіки. Так, хоча в Україні і відмовились від деяких понять радянської системи, як, наприклад, «колгоспи», «радгоспи», «державний арбітраж» тощо, але до цього часу ми ще маємо в чинному законодавстві України такі поняття, як «державні підприємства», «об’єднання підприємств», «господарське відання», «оперативне управління», «договір поставки», «контрактація сільськогосподарської продукції» тощо, яких немає в країнах з розвинутою ринковою економікою як з романо-германською, так і з англо-американською правовими системами.

Збереження в праві України концепцій і понять радянського права обумовлене тривалим перебуванням українського суспільства, в тому числі юридичної спільноти, в умовах радянської адміністративно-командної економічної системи і його ізоляції від безпосередньої участі в міжнародних комерційних відносинах, і, як результат, недостатнім знанням цією спільнотою основ ринкової економіки і її правового регулювання. Один із проявів цієї проблеми полягає в тому, що при проведенні роботи з адаптації українського права до європейських і світових стандартів українськими правознавцями/законодавцями в українське право вводились поняття/терміни, що є загальновживаними в міжнародному комерційному праві, але наповнювались ці поняття/терміни дуже часто зовсім іншим змістом. Тобто брались певні поняття/терміни, властиві праву ринкової економіки, та наповнювались змістом, властивим більш знайомому українським правознавцям/законодавцям праву адміністративно-командної економіки. Такої метаморфози в українському господарському праві зазнала низка понять, що були запозичені із права економічно розвинутих країн, таких, скажімо, як «асоціація» (англ. association), «корпорація» (англ. corporation), «консорціум» (англ. consortium), «концерн» (нім. konzern), «арбітраж» (франц. arbitrage) тощо. Так, наприклад, у міжнародному комерційному праві існує поняття «консорціум» (англ. consortium), що означає договірні відносини суб’єктів господарювання з приводу здійснення спільної діяльності без створення юридичної особи. В праві України консорціум зробили юридичною особою - однією із форм такого виду юридичних осіб, як об’єднання підприємств. Проте, концепція об’єднань підприємств є чисто радянським винаходом, запровадженим з метою здійснення адміністративно-командного управління економікою. В економічно розвинутих країнах нічого схожого на радянську та українську концепцію об’єднань підприємств не існує.

Правові концепції ринкової економіки і правові концепції адміністративно-командної економіки є антагоністичними, вони не можуть співіснувати на принциповому рівні. Але українське право їх намагається поєднати, що створює серйозні проблеми у сфері застосування норм українського господарського права і функціонування українських суб’єктів господарювання як в самій Україні, так і її межами, та відносить українські правові інститути у цій сфері на нижні сходинки міжнародних рейтингів.

В майбутньому, маючи справу із зовнішньоекономічною діяльністю, вам доведеться на практиці стикатися із зазначеними проблемами і шукати шляхи їх вирішення. Тому в цьому посібнику ми торкаємось деяких з цих проблем та аналізуємо їх.

Сподіваємось, що цей посібник стане в нагоді викладачам і студентам юридичних навчальних закладів в процесі викладання і вивчення навчальної дисципліни «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності» і забезпечить належну підготовку майбутніх українських правознавців до ефективної роботи в сфері відстоювання інтересів українських суб’єктів господарювання у зовнішньоекономічних правовідносинах.

 

[1] Згідно зі статтею 150 Кримінального кодексу Української РСР приватна підприємницька діяльність вважалась злочином, за яке передбачалось покарання у вигляді позбавлення волі строком до п’яти років.

[2] Часом це були цілком нові поняття (як, наприклад, «господарське відання», «зовнішньоекономічна діяльність» тощо), а часом існуючим вже в світі поняттям (термінам) надавалось нове значення (як, наприклад, трапилось з поняттями «поставка» (англ. delivery), «арбітраж» (англ. arbitration) тощо).