Трудове право

Розділ 4: «Правове регулювання працевлаштування громадян»

§ 1. Поняття зайнятості, її види. Категорії зайнятого населення.

§ 2. Державна служба зайнятості: структура, обов’язки і повноваження.

§ 1. Поняття зайнятості, її види. Категорії зайнятого населення.

Зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно (ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»).

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

- повну - діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах;

- неповну - зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою.

Залежно від сфери застосування праці виділяють:

- основну (первинну) зайнятість - діяльність в межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи;

- додаткову (вторинну) зайнятість - зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають гнучкі і нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості - гнучкість робочого часу, гнучкість винагороди і гнучкість зайнятості (до осіб, що використовують гнучку форму зайнятості відносять: надомників, працівників за викликом, тимчасових працівників тощо).

До зайнятого населення, згідно із ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення», належать:

особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

• особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств);

• особи, які проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу;

• особи, які на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості;

• особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

- непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

- батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

- особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.

До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.

Законодавство визначає державні гарантії зайнятості населення, що поділяються на: загальні (тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення) та додаткові (запроваджені для окремих категорій населення).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» до загальних засад, які держава гарантує у сфері зайнятості, належать:

- вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;

- одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства;

- професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці;

- професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;

- підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями;

- безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку;

- соціальний захист у разі настання безробіття;

- захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення;

- додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, згідно ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», належать:

• один з батьків або особа, яка їх замінює і: має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років; виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю; утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності);

• діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

• особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

• молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;

• особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років;

• особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

• особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

• учасники бойових дій, зазначені у п. п. 19 та 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

• непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям.

Для працевлаштування зазначених у ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» громадян (крім осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та осіб, зазначених у п. 9 ч. 1ст. 14 Закону) підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років, підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників від 8 до 20 осіб встановлюється квота у розмірі не менше однієї особи у середньообліковій чисельності штатних працівників.

Роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в ч. 2 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім осіб з інвалідністю), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Обов'язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини другої цієї статті, про що роботодавці інформують щороку центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у встановленому ним порядку.

Роботодавці щороку, не пізніше 1 лютого після звітного року, подають територіальним органам державної служби зайнятості інформацію про зайнятість та працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню. Порядок надання такої Інформації, її форма затверджені наказом Мінсоцполітики України від 16.05.2013 року № 271. Варто пам’ятати, що у разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян зазначених вище категорій, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

§ 2. Державна служба зайнятості: структура, обов’язки і повноваження.

Завдання та функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, покладено на Державну службу зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості, міжрегіональних, регіональних центрів зайнятості та їх філій, Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, закладів професійної (професійно-технічної) освіти Державної служби зайнятості, інших закладів освіти Державної служби зайнятості, а також підприємств, установ, організацій, утворених Службою. Її діяльність спрямовується та координується Міністерством економіки України.

Основним законодавчим актом, який регулює діяльність Служби, став Закон України «Про зайнятість населення», який визначив соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю та основні засади діяльності державної служби зайнятості. З 1 січня 2001 року у зв’язку з набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та створенням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття функції виконавчої дирекції Фонду покладені на Державну службу зайнятості (варто зауважити, що управління Фондом здійснюється на паритетній основі представниками державної сторони, застрахованих осіб та роботодавців). На сьогодні Служба є активним посередником на ринку праці між роботодавцями і шукачами роботи, вона на безоплатній основі надає послуги із пошуку підходящої роботи та підбору персоналу, послуги з державного соціального страхування на випадок безробіття, а також здійснює виплату матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою роботи.

Отже, основними завданнями Державної служби зайнятості є:

- реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття;

- здійснення аналізу стану ринку праці;

- сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;

- надання роботодавцям послуг із добору працівників;

- участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру;

- сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій;

- участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств;

- організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці, підтвердження результатів неформального професійного навчання;

- проведення професійної орієнтації населення;

- додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці;

- внесення пропозицій Мінекономіки щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення;

- здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Сьогодні Служба – це структура, яка об’єднує 25 регіональних центрів зайнятості, 91 базовий центр зайнятості, 429 філій регіональних центрів зайнятості, Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України та 11 центрів професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. У разі припинення діяльності міжрегіонального, регіонального центру зайнятості (шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу, приєднання) його активи передаються іншому міжрегіональному, регіональному центру зайнятості чи Державному центру зайнятості або зараховуються до бюджету Фонду. Міжрегіональні, регіональні центри зайнятості можуть створювати поза їх місцезнаходженням філії. Філії міжрегіонального, регіонального центру зайнятості виконують функції, покладені на них відповідними міжрегіональними, регіональними центрами зайнятості, та діють на підставі положення, затвердженого міжрегіональним, регіональним центром зайнятості.

Для забезпечення доступності послуг безробітним та особам, які шукають роботу, можуть створюватися віддалені робочі місця, в тому числі в об’єднаних територіальних громадах.

Державний центр зайнятості забезпечує надання послуг, передбачених Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», серед яких:

- допомога по безробіттю;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні;

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, у тому числі в закладах освіти державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях;

- профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом організації громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- надання роботодавцям, які працевлаштовують громадян, зазначених у ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», компенсації відповідно до ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення»;

- надання роботодавцям - суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних, компенсації відповідно до ст. 27 Закону України «Про зайнятість населення»;

- надання одноразової фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності відповідно до ст. 27 Закону України «Про зайнятість населення»;

- надання ваучера для підтримання конкурентоспроможності деяких категорій громадян шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності відповідно до ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення»;

- здійснення заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб відповідно до ст. 24-1 Закону України «Про зайнятість населення»;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Оскільки всі підрозділи Державної служби зайнятості працюють за єдиною схемою надання послуг, то клієнти можуть звернутися до будь-якого центру зайнятості та отримати всі передбачені законодавством соціальні послуги, пов’язані з працевлаштуванням. При цьому, за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатись як незайняті громадяни, які бажають працювати, так і зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Державна служба зайнятості та підпорядковані їй центри зайнятості формують уніфіковану базу даних про вільні робочі місця (посади) на підставі інформації, що надійшла від роботодавців та суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні; ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні не лише в межах певного міста чи області, а по всій країні, що, в свою чергу, сприяє розширенню зони пошуку роботи для осіб, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні. У разі, якщо у базі даних Державної служби зайнятості відсутні підходящі вакансії, можна скористатися послугами спеціаліста-рекрутера центру зайнятості, який займається пошуком і відбором персоналу для роботодавців, зокрема, шляхом опрацювання інформації щодо працевлаштування на інших ресурсах, онлайн-сервісах. Рекрутинг є одним із сучасних напрямків роботи Державної служби зайнятості у сфері працевлаштування громадян. Його концепція полягає в тому, що фахівці-рекрутери шукають працівників за запитом роботодавців серед незайнятого населення та осіб, які в силу певних умов не можуть користуватися послугами центрів зайнятості в повному обсязі, так як не мають статусу безробітних (студенти, котрі шукають роботу у вільний від навчання час; працюючі, які шукають роботу за сумісництвом; пенсіонери, які мають бажання продовжити працювати). Завдяки рекрутингу роботодавець не витрачає час на підбір кандидатів, співбесіди із ними, адже цю роботу безкоштовно виконують фахівці-рекрутери. Втім, робота останнього включає також пошук роботодавців для шукачів роботи: у разі, якщо особа шукає роботу, але при цьому не має можливості або не може самостійно відслідковувати наявність потрібних вакансій на доступних онлайн-ресурсах, за безкоштовною допомогою у підборі підходящої вакансії можна звернутися до фахівця із рекрутингу найближчого центру зайнятості.

Якщо особі, яка звернулася до центру зайнятості з метою працевлаштування, підходящу вакансію підібрано не було, то за її заявою вона може бути зареєстрована як безробітна. Для безробітних центри зайнятості надають можливість пройти перепідготовку або підвищення кваліфікації з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці, оволодіти новою професією, набути нових компетенцій під час стажування на робочому місці у роботодавців чи відповідних короткотермінових курсах, або ж дистанційно, онлайн – з допомогою освітнього порталу Державної служби зайнятості.

Варто зазначити, що у разі необхідності для проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа: направляється до закладів охорони здоров’я для проходження попереднього медичного та наркологічного огляду відповідно до законодавства; забезпечується місцем проживання на період проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та їй компенсуються витрати на проїзд до місця проходження навчання та у зворотному напрямку.

Якщо зареєстрований безробітний має бажання здійснювати підприємницьку діяльність, то у навчальних закладах Служби можна пройти короткотермінове навчання для підприємців-початківців, ознайомитися із перспективними для певних регіонів напрямками господарської діяльності, проектами та програмами із підтримки та розвитку підприємництва. Більше того, зареєстровані безробітні можуть претендувати на одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності за умови підготовки бізнес-плану та державної реєстрації суб’єктом підприємницької діяльності. В подальшому такі підприємці-початківці можуть отримувати безкоштовне консультування у фахівців центру розвитку підприємництва відповідного центру зайнятості.

Окрім послуг власне із працевлаштування центри зайнятості проводять заходи, спрямовані на професійну орієнтацію населення. Зокрема, інформують громадян, органи виконавчої влади та навчальні заклади про попит та пропозицію робочої сили на ринку праці. Безпосередньо у центрах зайнятості працюють фахівці із профорієнтації, які за допомогою профорієнтаційних та психологічних тестів, консультацій допоможуть визначитися із вибором професії.

Центри зайнятості також надають послуги для роботодавців. Серед них:

- інформування роботодавців відповідно до профілю підприємств про професійно-кваліфікаційний склад осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості, в тому числі про осіб, які шукають роботу і мають унікальні (рідкісні) професії, спеціальності або особисті якості;

- здійснення на замовлення роботодавця підбору необхідних працівників із використанням психодіагностичних методик (проведення тестування, оцінка та інтерпретація результатів);

- задоволення потреб роботодавців у тимчасових працівниках для виконання громадських та інших робіт тимчасового характеру;

- стимулювання діяльності роботодавців, спрямованої на створення нових робочих місць шляхом щомісячної компенсації єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

- надання роботодавцям компенсації витрат на оплату праці працевлаштованих осіб з числа внутрішньо переміщених осіб та компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб, на перепідготовку та підвищення кваліфікації;

- допомога у підготовці текстів оголошень про вільні робочі місця (вакансії) для їх розміщення у засобах масової інформації і пошук кадрів;

- сприяння у проведенні роботодавцями співбесід із кандидатами на робочі місця та організація зустрічей з шукачами роботи, у тому числі у центрах зайнятості тощо.

Ще один важливий момент, який вартий уваги - усі послуги, що надаються центрами зайнятості відповідно до покладених на них завдань є безоплатними.

§ 3. Порядок працевлаштування громадян.

Працевлаштування - це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. Зазначене поняття розглядається, як правило, в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

У забезпеченні зайнятості населення і працевлаштування громадян зокрема беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство економіки України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає Державна служба зайнятості.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безкоштовному сприянні Державної служби зайнятості.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого Державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачене міждержавними договорами України.

Виділяють такі організаційно-правові форми працевлаштування:

- самостійне працевлаштування шляхом звернення особи (працівника) до роботодавця;

- звернення до уповноважених суб’єктів з питань сприяння у працевлаштуванні (органи зайнятості, кадрові агентства);

- окрема форма – працевлаштування громадян, які повною мірою не є конкурентноспроможними на ринку праці (особи з інвалідністю, особи пенсійного віку, неповнолітні).

Як правило процес працевлаштування проходить два етапи:

1) звернення до уповноваженого суб’єкта з питань сприяння у працевлаштуванні (наприклад, Державної служби зайнятості). На цій стадії виникає правовідношення між громадянином і органом із працевлаштування (певним центром зайнятості), за яким громадянин потребує підбору підходящої роботи, а у разі її відсутності - постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги по безробіттю. Орган з працевлаштування зобов'язаний зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідної роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку, а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або професійне навчання;

2) укладення трудового договору згідно з направленням Державної служби зайнятості.

Діяльність Державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями. Її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (наприклад – особи з інвалідністю). Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП України містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників - заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Особи, які шукають роботу та безробітні підлягають реєстрації, перереєстрації та обліку, що здійснюються згідно Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 № 792 (далі - Порядок).

Так, облік осіб, які шукають роботу, проводиться центром зайнятості незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування таких осіб. Для взяття на облік у центрі зайнятості особи, які шукають роботу, повинні пред’явити:

- громадяни України - паспорт громадянина України, е-паспорт, е-паспорт для виїзду за кордон або інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або єДокумент (на період воєнного стану);

- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, визнані в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, яким надано в Україні притулок чи тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію, - посвідку на постійне проживання або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист;

- довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку в паспорті громадянина України) або електронне відображення інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків, у тому числі у формі електронного відображення інформації, що міститься в документах, оформлених із застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Також особи, які шукають роботу, інформують центр зайнятості про освіту, досвід роботи, зайнятість або перебування у трудових відносинах шляхом надання диплома або іншого документа про освіту, військового квитка, трудової книжки, цивільно-правового договору чи документа, який підтверджує період зайнятості. Особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або державну соціальну допомогу (відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю»), подає копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та у разі наявності пред’являє індивідуальну програму реабілітації.

Варто зауважити, що під час воєнного стану у разі неможливості надання вищевказаних документів, внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на території територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), мають право на послуги, передбачені п. п. 5 і 6 Порядку (щодо отримання інформації про послуги, що надаються центром зайнятості, а також щодо надання послуг кар’єрним радником у сфері працевлаштування).

Так, з метою забезпечення індивідуального підходу до кожного клієнта центру зайнятості, якісного надання послуг із планування кар’єри з урахуванням потреб роботодавців та можливостей шукачів роботи Державною службою зайнятості був запроваджений інститут кар’єрних радників.

Кар’єрний радник - співробітник центру зайнятості, який забезпечує організацію надання послуг особам, які шукають роботу, зареєстрованим безробітним, здійснює супровід таких осіб з метою їх подальшого працевлаштування. Таким чином, кар’єрний радник сприяє особам, які шукають роботу і звернулися до центру зайнятості за допомогою у працевлаштуванні шляхом надання інформації про вакантні посади, про заходи для самостійного пошуку роботи, початку підприємницької діяльності; консультування про можливості професійної підготовки, перепідготовки, формування та розвитку професійних навичок і компетентностей, які користуються попитом на ринку праці, у тому числі щодо вибору/зміни професії (виду професійної діяльності) та/або можливостей започаткування та провадження підприємницької діяльності; проведення профорієнтації, інформування про суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, про застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні; надання інформації про проведення суспільно корисних робіт під час воєнного стану. Окрім цього, кар’єрний радник пропонує взяти участь у семінарах із техніки пошуку роботи; організовує тренінги щодо побудови кар’єри та професійного розвитку; навчає навичок самопрезентації; допомагає у складанні професійного резюме та в написанні супровідних листів роботодавцям. Для сприяння якнайшвидшому працевлаштуванню безробітних кар’єрний радник пропонує безробітному взяти участь у ярмарках та міні-ярмарках вакансій, днях відкритих дверей центру зайнятості (а також підприємств, навчальних закладів), спрямованих на зайнятість та працевлаштування. При зверненні осіб, які шукають роботу, до служби зайнятості з метою визначення їх потенціалу та мотивації до працевлаштування, кар’єрним радником здійснюється профілювання. За результатами первинного профілювання відповідно до ступеня мотивації та можливостей працевлаштування (наявність затребуваної професії, досвіду роботи, вмінь, навичок, відповідність професійних якостей вимогам ринку праці) кар’єрний радник разом з особою, яка шукає роботу, складають індивідуальний план надання послуг, в якому зазначається комплекс заходів, які мають вжити кар’єрний радник та особа, яка шукає роботу, строки та періодичність їх надання, зобов’язання сторін щодо виконання цього плану. У разі наявності пропозиції щодо роботи кар’єрний радник повідомляє про це особі, яка шукає роботу, та за її згодою видає направлення на працевлаштування. Під час формування направлення на працевлаштування кар’єрний радник зобов’язаний перевірити актуальність пропозиції щодо роботи та попередньо узгодити з роботодавцем умови проведення співбесіди з особою, яка шукає роботу.

Таким чином, у разі звернення до центру зайнятості з приводу працевлаштування, особа повинна надати перелік документів, визначених у п. 4 Порядку, після чого вона буде зареєстрована як така, що шукає роботу. Власне після цього відбувається співпраця із уповноваженою особою центру зайнятості щодо підбору підходящої роботи. У разі відсутності підходящої роботи особі, яка шукає роботу, може бути надано статус безробітного з першого дня взяття на облік у центрі зайнятості.

Працівники, які втратили частину заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва без припинення трудових відносин, беруться на облік на умовах, визначених цим Порядком. Такі особи мають право брати участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру за направленням центру зайнятості. Зазначені працівники під час воєнного стану можуть залучатися до суспільно корисних робіт за направленням центру зайнятості.

У разі прийняття рішення про звільнення працівника відповідно до п. п. 2, 4, 6, 8 ч. 1 ст. 36, п. п. 2, 6, 10, 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та повідомлення ним про це центру зайнятості не пізніше ніж за два тижні така особа береться на облік у центрі зайнятості в день звернення та має право на першочергове формування її резюме, розміщення його на офіційному веб-сайті Державної служби зайнятості, профорієнтацію, інформаційно-консультаційні послуги та послуги з пошуку роботи з метою працевлаштування до набуття статусу безробітного. Під час воєнного стану право на першочергове формування резюме, розміщення його на офіційному веб-сайті державної служби зайнятості, профорієнтацію, інформаційно-консультаційні послуги та послуги з пошуку роботи з метою працевлаштування мають також внутрішньо переміщені особи.

Окрім цього, беруться на облік у центрі зайнятості та мають право на першочергове отримання послуг центру зайнятості:

• особи, звільнені з військової служби після участі у проведенні антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;

• особи, звільнені з військової служби, які були мобілізовані під час воєнного стану до Збройних Сил;

• особи, які брали участь у заходах підготовки та виконанні завдань територіальної оборони як добровольці Сил територіальної оборони Збройних Сил, члени добровольчих формувань територіальних громад.

Центр зайнятості може припинити облік особи як такої, що шукає роботу з підстав, визначених у п. 13 Порядку. Так, облік особи, яка шукає роботу, припиняється:

1) з дня: реєстрації її як безробітної; відмови від отримання послуг центру зайнятості; відмови від підписання індивідуального плану надання послуг; смерті;

2) у разі не звернення особою за послугами до центру зайнятості протягом 60 календарних днів з наступного дня після останнього дня звернення. Облік припиняється на 61 календарний день.

Статус безробітного надається особам, які зазначені у ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у центрі зайнятості, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування, при цьому, такі особи повинні пред’явити до центру зайнятості документи, зазначені у п. п. 1 п. 4, п. 17-19 Порядку.

- Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;

- Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань;

- реєстрі страхувальників та реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування;

- інформаційній системі ДМС;

- інформаційній системі МВС;

- Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб;

- податковій звітності за останній звітний період чи за IV квартал 2021 року або річній звітності за 2021 рік.

Особа, яка шукає роботу і подала заяву про надання статусу безробітного, зобов’язана подати кар’єрному раднику не пізніше сьомого календарного дня з дня отримання направлення на працевлаштування письмову відповідь роботодавця про працевлаштування або відмову у працевлаштуванні. За наявності технічної можливості це може зробити роботодавець шляхом надання центру зайнятості відповіді про працевлаштування або відмову у працевлаштуванні засобами електронної комунікації з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог законодавства у сфері електронних документів, електронного документообігу та електронних довірчих послуг. Якщо в зазначений строк кар’єрний радник отримує письмову відповідь роботодавця про відмову у працевлаштуванні або відстрочення вирішення питання щодо працевлаштування у зв’язку з необхідністю проходження медичного та наркологічного огляду, призначення дати конкурсного відбору, особі, яка шукає роботу і яка подала заяву про надання статусу безробітного надається такий статус з дня подання відповідної заяви.

Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше сьомого календарного дня з дня подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного. Після реєстрації безробітного кар’єрний радник протягом десяти календарних днів вживає заходів із здійснення щодо нього поглибленого профілювання відповідно до методики, затвердженої наказом Мінсоцполітики України від 19.12.2018 № 1910, після чого на основі отриманих результатів разом із зареєстрованим безробітним розробляє індивідуальний план працевлаштування (п. 26 Порядку). Зареєстрований безробітний протягом трьох робочих днів підписує запропонований індивідуальний план працевлаштування, після чого отримує його примірник. В подальшому, зареєстрований безробітний відповідно до свого індивідуального плану працевлаштування зобов’язаний відвідувати центр зайнятості, в якому він зареєстрований, не рідше ніж один раз на 30 календарних днів (крім випадків, що сталися внаслідок надзвичайної ситуації або воєнного стану, або встановленого карантину - в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під час воєнного стану фактично підтверджувати свій намір перебувати у статусі зареєстрованого безробітного будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними, не рідше ніж один раз на 30 календарних днів).

Зареєстрований безробітний у разі виїзду за кордон під час воєнного стану зобов’язаний повідомити про це центру зайнятості, а у разі перебування його за кордоном понад 30 календарних днів – подати до центру зайнятості відповідну заяву про припинення реєстрації як безробітного.

Зареєстрований безробітний, який з поважної причини не зміг звернутися до центру зайнятості у строк, установлений кар’єрним радником для відвідування, повинен відвідати центр зайнятості не пізніше ніж у день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв’язку з поважною причиною, за умови підтвердження її наявності відповідними документами. У разі коли такий день припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, зареєстрований безробітний повинен звернутися до центру зайнятості у перший робочий день, що настає за ним. Поважними причинами, наявність яких підтверджена відповідними документами, є хвороба громадянина, смерть членів його сім’ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відвідування лікарні, судових та правоохоронних органів, районних військкоматів, інших державних установ та інші обставини, які унеможливлюють відвідування центру зайнятості.

Згідно п 29 Порядку у разі бажання зареєстрованого безробітного здійснювати пошук роботи, отримувати виплату матеріального забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги в іншому центрі зайнятості така особа подає до обраного центру зайнятості відповідну заяву, на підставі якої формується персональна картка безробітного. Перереєстрація безробітного в центрі зайнятості, до якого він звернувся, здійснюється на наступний день після подання відповідної заяви.

§ 4. Посередництво у працевлаштуванні.

Для ефективної реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення зайнятості населення та зниження рівня безробіття законодавець передбачив можливість надання послуг із працевлаштування громадян також недержавними органами (агентствами зайнятості, приватними службами із працевлаштування тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про зайнятість населення» діяльність суб’єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів, здійснюється на підставі дозволу, виданого державною службою зайнятості. Господарська діяльність, пов’язана із посередництвом у працевлаштуванні за кордоном, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», підлягає ліцензуванню.

Держава здійснює регулювання діяльності суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, у спосіб, визначений ст. 41 Закону України «Про зайнятість населення», зокрема, шляхом:

- ведення переліку таких суб’єктів господарювання;

- правового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, що надають особам послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, а також добору кадрів для роботодавців;

- нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю і зайнятість населення, що здійснюється уповноваженим органом з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення – Державною службою з питань праці (Держпраці).

До послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів). Перелік суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, формується та ведеться Державною службою зайнятості в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2013 № 400. Ознайомитися із ним можна на офіційному веб-сайті Служби.

Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єкти господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, зобов’язані: надавати громадянам повну та достовірну інформацію про попит роботодавця на робочу силу (вакансії), його вимоги щодо кваліфікації, досвіду роботи, про умови, характер та оплату праці; співпрацювати з відповідним територіальним органом державної служби зайнятості, підприємствами, установами та організаціями, профспілками та їх об’єднаннями, організаціями роботодавців та їх об’єднаннями тощо. Водночас, згадані суб’єкти господарювання не мають права:

- свідомо здійснювати набір, працевлаштування або наймання працівників для робіт, пов’язаних з неприйнятними небезпеками і ризиками, а також для робіт, на яких ці працівники можуть стати жертвами зловживань чи дискримінації будь-якого характеру;

- перешкоджати найманню залученого працівника безпосередньо роботодавцем, обмежувати професійну мобільність працівника, накладати санкції на працівника, який погодився на роботу в іншого роботодавця;

- надавати працівників у розпорядження роботодавця для заміни його працівників, які проводять страйк або інші колективні дії.

Окрім цього, суб’єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, забороняється отримувати від громадян, яким надано зазначені послуги, гонорари, комісійні та інші винагороди. Оплата послуг з працевлаштування здійснюється виключно роботодавцем, якому надано такі послуги.

У наш час все більше громадян прагнуть знайти роботу за кордоном, в чому їм активно допомагають суб’єкти господарювання, які займаються посередництвом у працевлаштуванні за кордоном (далі - посередники). Дійсно, подекуди приватні агентства, що займаються працевлаштуванням громадян, зокрема за кордоном, виступають ефективним інструментом з подолання такого явища як безробіття. Разом з цим, факти зловживань та порушень законодавства зустрічаються саме серед посередників. Найбільш розповсюдженими порушеннями у цій сфері є пропозиції на платній основі неіснуючих вакансій; надання недостовірної інформації про роботодавця, специфіку роботи, умови праці та розмір заробітної плати; зміна умов надання послуг і їх вартості в односторонньому порядку; отримання оплати за надані послуги як з кандидата на працевлаштування, так і з роботодавця і т.д.

Перш за все варто зауважити, що основні вимоги до посередництва в працевлаштуванні за кордоном викладені у Законі України «Про зайнятість населення», у ч. 1 ст. 1 якого суб’єкт господарювання, який надає послуги з посередництва в працевлаштуванні, визначається як зареєстрована у встановленому законом порядку юридична особа, що провадить господарську діяльність, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізична особа — підприємець, які надають послуги з посередництва в працевлаштуванні в Україні та/або за кордоном відповідно до даного Закону та інших актів законодавства. Водночас, у п. 20 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» зазначено, що господарська діяльність, пов’язана із посередництвом у працевлаштуванні за кордоном, підлягає ліцензуванню.

Враховуючи вищевикладене, посередники повинні отримати ліцензію від Міністерства економіки України. Вичерпний перелік вимог щодо провадження суб’єктом господарювання діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном визначений у Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1060. Тому, у разі звернення до посередника варто одразу поцікавитися наявністю відповідної ліцензії та звірити надану ним інформацію із відомостями, які знаходяться на офіційному сайті Мінекономіки або Державної служби зайнятості. Окрім цього, варто звернути увагу на перелік країн, до яких посередник має право направляти громадян для працевлаштування - він повинен відповідати тому переліку, який зазначений в документах, поданих посередником до Мінекономіки для отримання ліцензії.

За нормами ч. 1 ст. 38 Закону України «Про зайнятість населення», послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном надаються відповідно до заявок іноземного роботодавця (його контрагента) щодо вільних робочих місць (вакансій) і лише в межах укладених іноземними суб’єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування з метою сприяння підписанню трудового договору (контракту найму). Так, посередник повинен мати укладені договори з іноземними партнерами і у разі необхідності надати їх копію громадянину, який звернувся до нього з приводу працевлаштування за кордоном. Обов’язковим додатком до зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування за кордоном є проєкт трудового договору, завірений іноземним роботодавцем, який подається посередником до Мінекономіки для отримання ліцензії на провадження діяльності, пов’язаної із наданням посередницьких послуг у сфері працевлаштування за кордоном.

Надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном здійснюється після укладення договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном між особою та посередником. Перед укладенням договору варто ретельно ознайомитися із його змістом та в першу чергу звернути увагу на предмет договору. У даному випадку недопустимими є формулювання «надання інформаційно-консультаційних послуг», «узагальнення та надання інформації про стан на ринку праці» тощо, оскільки в такому разі відносини, які виникнуть після укладення цього договору не матимуть нічого спільного із працевлаштуванням і такий посередник не нестиме відповідальності за подальші проблеми, які можуть виникнути із роботодавцем зокрема або працевлаштуванням за кордоном в цілому.

Виконання умов укладеного договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном оформляється актом наданих послуг/виконаних робіт, який підписується обома сторонами після укладення особою трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем. Вимога посередника оплатити послуги із посередництва у працевлаштуванні за кордоном наперед (авансом) є незаконною. Важливо, що тільки після укладення особою трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем та підписання акту наданих послуг/виконаних робіт із посередником останній має право отримати плату за свої послуги. При цьому оплату варто здійснювати виключно на офіційних розрахунковий рахунок посередника, відкритий у банку.

Суб’єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, сприяє громадянам, яким надано такі послуги, у вирішенні питань правового і соціального захисту та інформує їх про механізм добровільної участі у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні. Так, громадяни у період трудової діяльності за кордоном мають право брати участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні, зокрема пенсійному, відповідно до законодавства України, що дає їм право на соціальний захист у разі настання відповідних страхових випадків.

§ 5. Правовий статус безробітного.

Законодавчого тлумачення терміну безробіття немає, втім поширеним є розуміння безробіття як соціально-економічного явища, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування. Визначення ж поняття безробітного знаходимо у Законі України «Про зайнятість населення», згідно із положеннями якого безробітними визнаються особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування та які готові і здатні приступити до роботи.

Статусу безробітного може набути:

• особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

• особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю»;

• особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

Статус безробітного надається зазначеним у ч. 1 ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у державному центрі зайнятості, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше сьомого календарного дня з дня подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного. З рішенням про надання (відмову в наданні) статусу безробітного, визначення розміру і строку виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, відкладення, скорочення тривалості та припинення виплати такого забезпечення особа ознайомлюється під час відвідування кар’єрного радника, про що ставить підпис у відповідному додатку до персональної картки.

Підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний. Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці (ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення»). У разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в державному центрі зайнятості, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

Під час воєнного стану підходящою для безробітного та особи, яка шукає роботу, вважається робота, яка:

- відповідає його (її) освіті, професії/професіям (спеціальності/ спеціальностям), кваліфікації, а також набутому особою за період своєї трудової діяльності досвіду роботи, - протягом 30 календарних днів з дня надання статусу зареєстрованого безробітного;

- не потребує кваліфікації (спеціальності), професійної підготовки, або робота, що потребує первинної професійної підготовки, зокрема безпосередньо на робочому місці, - для осіб, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад 30 календарних днів, та для осіб, які не мають професії (спеціальності) і вперше шукають роботу;

- відповідає рівню заробітної плати залежно від тривалості безробіття. Під час підбору підходящої роботи враховується заробітна плата у розмірі: 1) не нижче розміру заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) за останнім місцем роботи (служби) - для осіб, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного протягом 30 календарних днів з дня надання такого статусу; 2) не нижче розміру мінімальної заробітної плати для роботи на умовах повного робочого часу (дня) для осіб, які: перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад 30 календарних днів; здійснюють пошук роботи вперше.

Підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо: місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати); умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.

Підбір підходящої роботи здійснюється за місцем звернення особи до центру зайнятості та не обмежується межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій особа зареєстрована як безробітний чи звернулася для пошуку роботи. Без згоди особи їй не може пропонуватися робота, яка потребує зміни місця проживання або місця перебування. У разі відсутності підходящої роботи зареєстровані безробітні направляються на громадські та інші роботи тимчасового характеру або суспільно корисні роботи.

Підставами для відмови у наданні статусу безробітного є:

- відсутність на дату прийняття рішення про надання статусу безробітного документів та відомостей з реєстрів та баз даних, зазначених у Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу;

- встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення від роботодавця про працевлаштування особи;

- подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення»;

- письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи;

- невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про результати співбесіди відповідно до виданого центром зайнятості направлення на працевлаштування;

- неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців 18-20 п. п. 1 п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу;

- наявність в особи статусу безробітного.

У разі прийняття центром зайнятості рішення про відмову у наданні статусу безробітного особа може повторно подати заяву про надання зазначеного статусу не раніше, ніж через сім календарних днів з дня прийняття такого рішення. Рішення центру зайнятості про відмову у наданні статусу безробітного може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Закон України «Про зайнятість населення» визначає, що кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом:

- безоплатного одержання від територіальних органів Державної служби зайнятості: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру; консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов'язки як безробітного; відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі;

- матеріального забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону;

- збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах;

- оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.

Щодо матеріального забезпечення громадян на випадок безробіття та соціальних послуг. Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено такі виплати особам, які отримали статус безробітного:

- допомога по частковому безробіттю;

- допомога по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України;

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

До соціальних послуг, гарантованих безробітним, належать:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях;

- надання роботодавцям, які працевлаштовують громадян, компенсації;

- здійснення заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб.

Варто зауважити, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок (період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску) (ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»). Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала страхуванню на випадок безробіття або добровільно брала участь у системі страхування на випадок безробіття, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року, а також періоди, починаючи з 01 січня 2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню згідно з цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в Державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:

- навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, клінічній ординатурі, асистентурі-стажуванні, аспірантурі, докторантурі з денною або дуальною формою здобуття освіти;

- строкова військова служба;

- здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

- періоди зайнятості на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування не підтверджуються сплатою єдиного внеску;

- інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в Державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для молоді, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, та внутрішньо переміщених осіб, які не мають документів - 180 календарних днів. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. Допомога по безробіттю виплачується не рідше ніж два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз на місяць.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 %; протягом наступних 90 календарних днів - 80 %; у подальшому - 70 %. При цьому також враховується наявність (тривалість) страхового стажу. Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.

Постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 21.06.2022 «Про особливості реалізації державної політики у сферах зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час воєнного стану та після його припинення або скасування» передбачено умови дострокового виходу на пенсію зареєстрованих безробітних. Так, зареєстровані безробітні, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, яким на день звільнення залишилося не більш як півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мають право на достроковий вихід на пенсію. Підтвердження наявного страхового стажу та віку виходу на пенсію для зазначених осіб здійснюється в порядку обміну інформацією між Державним центром зайнятості та Пенсійним фондом України. Реалізація права на достроковий вихід на пенсію гарантується особі за умови відсутності для неї підходящої роботи відповідно до ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення». Зареєстрований безробітний, який має право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності підходящої роботи подає центру зайнятості заяву про отримання клопотання до Пенсійного фонду України та про припинення реєстрації в центрі зайнятості, форма яких затверджується Державним центром зайнятості. Заява про призначення дострокової пенсії за віком подається територіальному органу Пенсійного фонду України особою не раніше, ніж протягом наступного дня після припинення її реєстрації як безробітної.

Щодо припинення реєстрації безробітного в державному центрі зайнятості, то необхідні підстави передбачені ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення». Так, особа втрачає статус безробітного у разі:

1) зайнятості такої особи;

2) поновлення особи на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;

3) подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг;

4) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи, а для безробітного, який вперше шукає роботу та не має професії (спеціальності), дворазової відмови від пропонування проходження професійного навчання;

5) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням центру зайнятості;

6) припинення професійного навчання за направленням центру зайнятості, без поважних причин;

7) невідвідування без поважних причин центру зайнятості, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами);

8) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;

9) встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг);

10) набрання законної сили вироком суду про засудження особи до позбавлення волі, обмеження волі, арешту (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням);

11) вступу на навчання за денною формою;

12) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

13) досягнення особою встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років;

14) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або тривалістю, визначеною у медичному висновку;

15) смерті безробітного або визнання його за рішенням суду померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним;

16) з дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з висновками про визнання особи нездатною до трудової діяльності;

17) з інших підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

У разі припинення реєстрації безробітний має право на наступну реєстрацію у центрі зайнятості не раніше, ніж через 90 календарних днів з дня зняття з обліку.