ТЕМА 5. ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Мультимедійна презентація

Тестовий контроль знань

Список джерел

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

1. Досудове розслідування: поняття, форми та завдання

2. Органи досудового розслідування, їх система і компетенція. Процесуальний статус
керівника органу досудового розслідування, керівника органу дізнання, слідчого та
дізнавача

3. Слідчі підрозділи Національної поліції України, їх основні завдання та основні функції.
Права та обов’язки слідчих, гарантії їх процесуальної незалежності

4. Підрозділи дізнання органів Національної поліції України, їх завдання та основні функції.
Права та обов’язки дізнавачів

5. Органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їх компетенція

1. Досудове розслідування: поняття, форми та завдання

Найбільш небезпечними для суспільства порушеннями закону є вчинення кримінальних правопорушень, тому протидія цим видам правопорушень постає важливою складовою правоохоронної діяльності. Протидія кримінальним правопорушенням передбачає комплекс заходів, основне місце серед яких посідає досудове розслідування кримінальних правопорушень. Досудове розслідування є однією з важливих частин кримінального процесу.

Досудове розслідування може розглядатися у двох аспектах: організаційном у та процесуальному. В організаційному розумінні дане поняття можна визначити як діяльність спеціально уповноважених органів держави з виявлення правопорушників та осіб, які їх учинили, а також діяльність щодо збирання, перевірки, усебічного, повного й об’єктивного дослідження й оцінки доказів, з’ясування причин та умов учинення кримінальних правопорушень. У процесуальному значенні це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч.1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України)[1]. При цьому як процедура досудового розслідування, так і органи, що його здійснюють, їхні права і обов’язки визначаються КПК України та деякими іншими нормативними актами.

Досудове розслідування передує провадженню в суді і покликане забезпечити його успішне проведення, однак його не можна розглядати тільки як стадію, провадження якої здійснюється до суду і для суду. Ця стадія має особливості, що свідчать про її самостійний характер, зокрема, вона:

1) має свої самостійні завдання, які випливають із загальних завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України), а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура;

2) чітко окреслені межі в системі кримінального процесу – з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР)[2] до винесення рішення, яким завершується провадження розслідування;

3) свій зміст та свою процесуальну форму;

4) характеризується колом учасників, які беруть в ній участь;

5) характеризується колом специфічних рішень, що можуть бути прийняті після закінчення досудового розслідування: закриття кримінального провадження, звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або звернення прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.

Досудовому розслідуванню кримінальних правопорушень передує діяльність щодо виявлення кримінальних правопорушень, яка може розглядатися як його невід’ємна частина. Виявлення кримінального правопорушення полягає у встановленні дії або бездіяльності, яка кримінальним законодавством кваліфікується як кримінальне правопорушення[3]. Джерелами інформації про подію кримінального правопорушення можуть бути заяви чи повідомлення фізичних або юридичних осіб, засоби масової інформації, документи тощо.

Досить часто факти вчинення кримінальних правопорушень (злочинів та кримінальних проступків) є очевидними: заподіяння тілесних ушкоджень, убивство, пограбування та ін. Про ці факти повідомляють потерпілі, їхні родичі, свідки, працівники медичних установ та інші фізичні або юридичні особи. У той же час у багатьох випадках факти вчинення злочинів ретельно приховуються і для їх вияснення потрібні значні зусилля органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Наприклад, для виявлення злочинів у сфері банківської діяльності або фактів ухилення від сплати податків необхідно провести низку цілеспрямованих висококваліфікованих дій, вивчити і проаналізувати необхідні документи, часто із залученням відповідних спеціалістів.

Кримінальним процесуальним законодавством встановлено дві форми здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень – досудове слідство та дізнання[4].

Досудове слідство – форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування злочинів (п. 6 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Дізнання – це форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків (п. 4 ч. 1 ст. 3 КПК України).

У літературних джерелах дається і такі наукові визначення зазначених форм досудового розслідування. Досудове слідство – здійснювана у передбаченій законом процесуальній формі в рамках стадії досудового розслідування пізнавальна, правозастосовна та правоохоронна діяльність слідчого, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об’єктивної істини, забезпеченню прав і свобод людини, провадженню слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій та самостійному застосуванні норм права з метою виконання завдань кримінального провадження, створення умов для здійснення справедливого правосуддя. Дізнання – це одна з форм досудового розслідування, яка являє собою врегульовану кримінальним процесуальним законодавством діяльність дізнавача або уповноважених осіб інших підрозділів органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державного бюро розслідувань (далі – ДБР), Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ), що полягає в провадженні досудового розслідування кримінальних проступків, з метою досягнення завдань кримінального провадження».

Указані форми розрізняються між собою за предметною сферою, процесуальним порядком реалізації та колом органів, які здійснюють відповідну діяльність та ін.

Спільним для обох вказаних форм досудового розслідування є таке:

1) суб’єктами здійснення кримінального провадження є слідчий, дізнавач та прокурор, які наділені відповідними повноваженнями, закріпленими статтями 40, 40 ¹ та 36 КПК України (як виняток, закон визначає можливість здійснення досудового розслідування щодо кримінальних правопорушень іншими особами – службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуальних дій (гл. 41 КПК України). Так, відповідно до ч. 3 ст. 38 КПК України при досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження дізнавача органу досудового розслідування можуть здійснюватися уповноважені особи інших підрозділів: 1) органів Національної поліції; 2) органів безпеки; 3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; 4) органів Державного бюро розслідувань; 5) Національного антикорупційного бюро України;

2) однаковими є і форми закінчення досудового розслідування (статті 283, 301 КПК України). Так, зокрема:

а) слідчий, дізнавач: має право (зобов’язані) за наявності відповідних підстав самостійно прийняти рішення про закриття кримінального провадження, якщо у цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру (абз. 2 ч. 4 ст. 284 КПК України); мають право (зобов’язані) скласти обвинувальний акт чи клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру й передати їх для затвердження прокурору (статті 291, 292 КПК України); не мають права складати клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 286 КПК України (це є повноваженням прокурора);

б) при закінченні досудового розслідування у двох формах: слідчий та дізнавач не мають права самостійно прийняти рішення про закриття кримінального провадження, після повідомлення особі про підозру, оскільки таке рішення вправі прийняти прокурор або суд;

3) для досудового розслідування злочинів дозволяється виконувати всі слідчі (розшукові) дії (СРД)[5], та негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД)[6] передбачені КПК України. Але для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється виконувати всі слідчі (розшукові) дії передбаченні КПК України, поряд з тим для проведення негласних слідчих (розшукових) дії, є певні обмеження.

Поряд з тим, між цими двома формами досудового розслідування крім спільного, є і деякі відмінності, які полягають у строках досудового розслідування, процесуальних заборонах та обмеженнях, які передбачає закон. Зокрема:

Строки досудового розслідування. Так, відповідно до ч. 3 ст. 219 КПК України, досудове розслідування кримінального проступку у формі дізнання має бути закінчено:

1. Протягом 72 год з моменту повідомлення особі про підозру в учиненні кримінального проступку або затримання особи у випадках, передбачених ч. 4 ст. 298² КПК України, а саме:

• порушник відмовляється виконувати законну вимогу уповноваженої службової особи щодо припинення кримінального проступку або чинить опір;
• намагається залишити місце вчинення кримінального проступку;
• під час безпосереднього переслідування після вчинення кримінального проступку не виконує законних вимог уповноваженої службової особи;
• перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння та може завдати шкоди собі або іншим.

2. Протягом 20 діб з дня повідомлення особі про підозру в учиненні кримінального проступку у випадках:

коли підозрюваний не визнає вину;

• є необхідність проведення додаткових слідчих (розшукових) дій;
• учинення кримінального проступку неповнолітнім.

3. Протягом одного місяця – у разі повідомлення особі про підозру в учиненні кримінального проступку, якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи відповідно до ч. 2 ст. 298⁴ КПК України.

4) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчинення злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК України. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

1) двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у виняткових випадках передбачених пунктами 1, 2 ч. 3 ст. 219 КПК України[7];

2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нетяжкого злочину;

3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

б) під час досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою (ст. 299 КПК України).

Таким чином, окрім затримання особи (яке є тимчасовим запобіжним заходом), під час досудового розслідування кримінальних проступків можуть застосовувати один з таких найбільш м’яких запобіжних заходів:

1) особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України);

2) особиста порука (ст. 180 КПК України).

в) для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється виконувати всі слідчі (розшукові) дії, передбачені КПК України, та негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені частиною другою статті 264 КПК України (Зняття інформації з електронних інформаційних систем) та статтею 268 КПК України (Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу), а також відбирати пояснення для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку, проводити медичне освідування, отримувати висновок спеціаліста, що має відповідати вимогам до висновку експерта, знімати показання технічних приладів і технічних засобів у провадженнях щодо вчинення кримінальних проступків, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, вилучати знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей, до внесення відомостей про кримінальний проступок до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) (ст. 300 КПК України).

Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства[8].

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач – керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання – керівником органу досудового розслідування.

До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; 3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) прізвище, ім’я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; 7) інші обставини, передбачені положенням про ЄРДР.

Нагадаємо ще раз, що формами закінчення досудового розслідування є:

1) закриття кримінального провадження;

2) звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;

3) звернення до суду з обвинувальним актом;

4) звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;

5) звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.

Безпосередні завданням досудового розслідування можна визначити із загальних завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України). Такими є: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення з тим, щоб: а) кожний, хто його вчинив, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини; б) жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу; в) до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

2. Органи досудового розслідування, їх система і компетенція.
Процесуальний статус керівника органу досудового розслідування, керівника
органу дізнання, слідчого та дізнавача

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 КПК України органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.

Досудове слідство здійснюють:

1) слідчі підрозділи:

а) органів Національної поліції;

б) органів безпеки;

в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

г) органів державного бюро розслідувань;

2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України[9].

Стаття 216 КПК України установлює підслідність, тобто віднесення того чи іншого складу кримінального правопорушення до компетенції певного органу досудового розслідування. Так, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування. Таким чином, підслідність слідчих підрозділів Національної поліції є найширшою.

Слідчі органів безпеки здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, контрабанди, тероризму та ін.

Слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, з дійснюють досудове розслідування таких кримінальних правопорушень, як: незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), доведення до банкрутства та ін.

Слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень:

1) вчинених Президентом України, повноваження якого припинено, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, народним депутатом України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Директором Національного антикорупційного бюро України, Генеральним прокурором, його першим заступником та заступником, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, суддею, працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії «А», крім випадків, коли досудове розслідування цих кримінальних правопорушень віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України згідно з ч. 5 ст. 216 КПК України;

2) вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих кримінальних правопорушень віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України згідно з ч. 5 ст. 216 КПК України;

Детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень: а) проти власності (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України), б) кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності (Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації (ст. 206² КК України), легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 209 КК України) та ін. (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), та кримінальні правопорушення у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (Зловживання владою або службовим становищем ст. 364 ( 364 КК України), (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України), (Зловживання впливом (ст. 369² КК України) та інші, якщо наявна хоча б одна з таких умов:

1) кримінальне правопорушення вчинено:

• Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України;
• державним службовцем, посада якого належить до категорії «А»[10];
• депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;

3) суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов’язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

• прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру»;
• особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище;
• військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України та інші.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII, із змінами, внесеними згідно із Законом № 321-IX від 03.12.2019[11], з 1-го липня 2020 року набули чинності зміни до КПК України, відповідно до яких введена процедура спрощеного досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень, спеціально створеними підрозділами дізнання.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 38 КПК України зазначається, що дізнання здійснюють підрозділи дізнання[12] або уповноважені особи інших підрозділів:

а) органів Національної поліції;

б) органів безпеки;

в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

г) органів Державного бюро розслідувань;

ґ) Національного антикорупційного бюро України.

Особливості розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування регламентовано передбачених КПК України, урахуванням положень глави 25 «Особливості досудового розслідування кримінальних проступків».

Процесуальний статус керівників органу досудового розслідування, та органу дізнання, слідчого і дізнавача

Організацію досудового розслідування кримінальних правопорушень слідчими підрозділами та підрозділами дізнання Національної поліції України, СБУ й органах, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державного бюро розслідувань, підрозділів детективів, підрозділів внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України здійснюють начальники слідчих підрозділів та підрозділів дізнання.

Відповідно до ст. 39, 39¹ КПК України вказані посадові особи отримали процесуальний статус керівника органу досудового розслідування та керівника органу дізнання на яких покладається обов’язок організовувати досудове розслідування та дізнання[13].

Зокрема, керівник органу досудового розслідування відповідно ст. 39 КПК України уповноважений:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;

2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених КПК України, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;

3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;

4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;

5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених КПК України;

6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого;

7) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України.

Керівник органу дізнання відповідно ст. 39¹ КПК України уповноважений:

1) визначати дізнавача, який здійснюватиме дізнання;

2) відсторонювати дізнавача від проведення дізнання за ініціативою прокурора або з власної ініціативи та призначати іншого дізнавача за наявності підстав, передбачених КПК України, для його відводу (самовідводу) або неефективного дізнання;

3) ознайомлюватися з матеріалами дізнання, давати дізнавачу письмові вказівки, що не суперечать рішенням та вказівкам прокурора;

4) вживати заходів для усунення порушень вимог законодавства у разі їх допущення дізнавачем;

5) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України.

Важливо відзначити, що КПК України також визначає і процесуальний статус слідчого та дізнавача (сукупність прав і обов’язків слідчого та дізнавача як учасника кримінального провадження з боку сторони обвинувачення), що є єдиним для всіх слідчих та дізнавачів незалежно від відомчої належності .

Законодавець у п. 17 ст. 3 КПК України, дає визначення поняття слідчого.

Зокрема, слідчий – службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Так, відповідно до ст. 40 КПК України слідчий органу досудового розслідування:

Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

1. Слідчий уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК України;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК України, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК України;

9) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України.

У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК України, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Досудове розслідування здійснюють слідчі, дізнавачі одноособово або слідчою групою, групою дізнавачів.

Орган досудового розслідування зобов’язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

У п. 4^-1 ст. 3 КПК України, зазначається, що дізнавач – службова особа підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, у випадках, установлених КПК України, уповноважена особа іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.

Повноваження дізнавача визначено в ч. 1, 2 ст. 40 ¹ КПК України. Так, зокрема, дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Дізнавач несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення дізнання.

Дізнавач уповноважений:

1) починати дізнання за наявності підстав, передбачених КПК України;

2) проводити огляд місця події, обшук затриманої особи, опитувати осіб, вилучати знаряддя і засоби вчинення правопорушення, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку або виявлені під час затримання, а також проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, установлених КПК України;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, установлених КПК України, відповідним оперативним підрозділам;

4) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій;

5) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

6) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

7) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК України, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК України;

8) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України.

Дізнавач зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі.

Дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення дізнавача.

Слідчі, дізнавачі працюють у тісному контакті з оперативними підрозділами органів:

• Національної поліції,
• органів безпеки,
• органів Національного антикорупційного бюро України,
• Державного бюро розслідувань,
• органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства,
• органів Державної прикордонної служби України
• та підрозділом детективів, оперативно-технічним підрозділом та підрозділом внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної прикордонної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України – за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Під час виконання доручень слідчого, дізнавача, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Доручення слідчого, дізнавача, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом.

3. Слідчі підрозділи Національної поліції України їх основні завдання та основні
функції. Права та обов’язки слідчих, гарантії їх процесуальної незалежності

Відповідно до наказу МВС України від 06.07.2017 № 570 «Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України» слідчі підрозділи Національної поліції України (далі – слідчі підрозділи) є структурними підрозділами апарату центрального органу управління поліції, її територіальних органів – головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві, територіальних (відокремлених) підрозділів головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі – територіальні (відокремлені) підрозділи поліції), які згідно з кримінальним процесуальним законодавством є органами досудового розслідування, які забезпечують досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції[14].

Слідчими підрозділами є:

1) Головне слідче управління Національної поліції (далі – ГСУ);

2) слідчі управління головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі – слідчі управління);

3) слідчі відділи (відділення) територіальних (відокремлених) підрозділів поліції.

Правову основу діяльності слідчих підрозділів становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України та інші нормативно-правові акти з питань досудового розслідування.

Діяльність слідчих підрозділів здійснюється відповідно до принципів верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, недоторканності житла чи іншого володіння особи, таємниці спілкування, невтручання в приватне життя, недоторканності права власності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї, заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, забезпечення права на захист, змагальності сторін кримінального провадження та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, публічності, диспозитивності, розумності строків досудового розслідування.

Слідчі підрозділи очолюють:

в центральному органі управління Національною поліцією – заступник Голови Національної поліції – начальник ГСУ;

у головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі – ГУНП) – заступники начальників ГУНП – начальники слідчих управлінь;

у територіальних (відокремлених) підрозділах поліції – заступники начальників територіальних (відокремлених) підрозділів поліції – начальники слідчих відділів (відділень).

Структура та штатна чисельність слідчих підрозділів затверджуються Головою Національної поліції в установленому порядку.

На працівників слідчих підрозділів з числа поліцейських поширюються правові та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про Національну поліцію».

У Головному слідчому управлінні Національної поліції , працюють

слідчі з особливо важливих справ

і старші слідчі з особливо важливих справ.

У слідчих управліннях головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві працюють

старші слідчі та

слідчі з особливо важливих справ.

У слідчі відділи (відділення) територіальних (відокремлених) підрозділів поліції працюють

слідчі і

старші слідчі.

На cлідчі підрозділи покладаються такі завдання:

1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції;

4) забезпечення відшкодування фізичним і юридичним особам шкоди, заподіяної кримінальними правопорушеннями;

5) виявлення причин і умов, які сприяють учиненню кримінальних правопорушень, і вжиття через відповідні органи заходів щодо їх усунення.

На cлідчі підрозділи можуть бути покладені й інші завдання, визначені законодавством України щодо кримінального провадження.

Cлідчі підрозділи зобов’язані застосовувати всі передбачені законодавством заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Відповідно до покладених на слідчі підрозділи завдань вони виконують такі функції:

1) усебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставин, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надання їм належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень;

2) аналіз слідчої практики, організації і результатів діяльності слідчих, унесення на основі цього в установленому порядку пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування слідчих підрозділів, забезпечення правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю, інформування населення із зазначених питань через засоби масової інформації;

3) розроблення та реалізація заходів щодо дотримання законодавства, зміцнення службової дисципліни, підвищення якості досудового розслідування і скорочення його строків;

4) вивчення, узагальнення позитивного досвіду досудового розслідування, упровадження його на практиці та розроблення сучасних методик розслідування окремих видів кримінальних правопорушень;

5) організація взаємодії слідчих підрозділів з Офісом Генерального прокурора, регіональними, місцевими прокуратурами, зокрема прокурорами, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, органами та підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову і судово-експертну діяльність;

6) вивчення практики застосування слідчими норм права і розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України;

7) забезпечення підбору, розстановки і виховання кадрів для слідчих підрозділів, підвищення їх кваліфікації та професійної майстерності;

8) організація відповідно до КПК України та законів України розгляду і вирішення скарг і заяв громадян, які надходять у зв’язку з проведенням досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Начальник слідчого відділу територіального (відокремленого) підрозділу Національної поліції України, крім повноважень, передбачених КПК України:

1) керує діяльністю слідчого відділу та є відповідальним за виконання покладених на нього завдань, дотримання підпорядкованими слідчими вимог законодавства України;

2) організовує та забезпечує постійний моніторинг стану оперативної обстановки на території обслуговування й реагування на її зміни, оперативне інформування начальника територіального (відокремленого) підрозділу поліції про стан правопорядку та боротьби зі злочинністю, наявні проблеми і пропозиції щодо їх розв’язання;

3) забезпечує в межах компетенції координацію діяльності слідчого відділу та підрозділів оперативно-технічних заходів та оперативної служби ГУНП щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативними підрозділами ГУНП та міжрегіональними територіальними органами поліції; забезпечує ефективне використання слідчими оперативної інформації при досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду;

4) організовує та забезпечує взаємодію слідчих з органами, що здійснюють судово-експертну діяльність, органами прокуратури і суду;

5) заслуховує на оперативних нарадах звіти працівників слідчого відділу та інших працівників територіального (відокремленого) підрозділу поліції з питань виявлення та розслідування кримінальних правопорушень (не рідше двох разів на тиждень), уживає заходів щодо усунення недоліків на цьому напрямі діяльності;

6) установлює спеціалізацію слідчих в розслідуванні кримінальних правопорушень окремих категорій;

7) у разі встановлення в кримінальних провадженнях, досудове розслідування в яких розпочато слідчим відділом, ознак злочинів таких як: умисні вбивства (замахи на вбивство; у яких заподіяно матеріальну шкоду в особливо великому розмірі; які скоєно організованими групами або злочинними організаціями, створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, торгівля людьми; вибухи, пожежі, які учинено загально-небезпечним способом або якими заподіяно шкоду здоров’ю людей або майнову шкоду у великому розмірі тощо, негайно повідомляє про це слідче управління з метою вирішення у встановленому законодавством порядку питання про визначення підслідності кримінального правопорушення;

8) розглядає заяви і повідомлення про злочини, що надходять до територіального (відокремленого) органу поліції, а також інші матеріали про злочини, виявлені поліцією, і забезпечує невідкладне, але не пізніше 24 годин після надходження, внесення слідчими відповідних відомостей до ЄРДР та повідомлення прокурора про початок досудового розслідування; при внесенні слідчими відомостей до ЄРДР контролює правильність попередньої правової кваліфікації вчинених протиправних дій, а також об’єктивність та своєчасність внесення слідчими відомостей до ЄРДР про рух кримінальних проваджень;

9) забезпечує чергування слідчих (слідчих груп) та інспекторів-криміналістів (техніків-криміналістів) у складі слідчо-оперативних груп для виїзду на місця подій за заявами і повідомленнями про злочини, віднесені до підслідності слідчих органів Національної поліції; особисто виїжджає на місця вчинення вмисних убивств, інших особливо тяжких злочинів, а також злочинів, які викликають значний суспільний резонанс; веде облік результатів оглядів місць подій та застосування при цьому науково-технічних засобів, уживає заходів щодо підвищення ефективності цієї роботи; у разі виявлення недоліків при проведенні огляду місця події організовує його повторне проведення;

10) своєчасно вирішує питання про створення слідчих груп для розслідування найбільш складних злочинів;

11) вивчає кримінальні провадження про тяжкі та особливо тяжкі злочини, в яких у 10-денний строк після внесення слідчим відомостей до ЄРДР не складено письмове повідомлення про підозру; за результатами надає слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора, контролює їх виконання;

12) здійснює контроль за:

• своєчасністю та повнотою внесення відомостей до ЄРДР, відповідністю даних про попередню правову кваліфікацію кримінальних правопорушень матеріалам кримінального провадження;
• достовірністю даних про розслідування у кримінальних провадженнях та про їх рух, об’єктивністю відображення відомостей в ЄРДР і звітах;
• своєчасністю здачі до архіву підрозділів інформаційно-аналітичного забезпечення закритих кримінальних проваджень;

13) заслуховує слідчих, інших службових осіб, уповноважених на проведення досудового розслідування, з питань розслідування кримінальних правопорушень;

14) запобігає фактам утручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, що не мають на те законних повноважень; про їх виявлення негайно доповідає начальнику слідчого управління та прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні;

15) інші повноваження

Права і обов’язки слідчих, гарантії їх процесуальної незалежності.

Відповідно до наказу МВС України від 06.07.2017 № 570 «Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України» слідчий – службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Під час досудового розслідування слідчий самостійно приймає процесуальні рішення, крім випадків, коли законом передбачено винесення рішення слідчого судді, суду або згода прокурора чи погодження керівника слідчого підрозділу або якщо рішення про його проведення приймає виключно прокурор, і є відповідальним за законне та своєчасне виконання цих рішень.

При виконанні своїх службових обов’язків слідчий зобов’язаний:

1) під час досудового розслідування дотримуватися вимог Конституції України, КПК України та законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

2) забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК України строків;

3) виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;

4) забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;

5) не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу таємницю, що охороняється законом, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень;

6) не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;

7) у разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК України, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК України.

Службові особи органів та підрозділів поліції, крім безпосередніх керівників слідчих підрозділів, вищих керівників слідчих підрозділів, які діють у межах повноважень, визначених КПК України, не можуть мати доступу до матеріалів кримінальних проваджень, витребувати їх у слідчого для перевірки стану розслідування кримінального правопорушення, вивчення і надання вказівок, визначення кваліфікації кримінального правопорушення чи будь-яким іншим способом утручатися в процесуальну діяльність слідчого.

Утручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, що не мають на те законних повноважень, не допускається.

5. Рішення слідчого судді, суду, письмові доручення і вказівки прокурора та вказівки керівника слідчого підрозділу, які не суперечать рішенням та вказівкам прокурора, надані в межах їх компетенції і в установленій законодавством формі, є обов’язковими для виконання слідчим.

При незгоді з рішенням, дією чи бездіяльністю прокурора у відповідному досудовому провадженні слідчий в установленому порядку подає скаргу до прокуратури вищого рівня щодо прокуратури, в якій обіймає посаду прокурор, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржується.

Слідчий має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним уповноваженим оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання.

Працівники поліції зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

У ГСУ та СУ ГУНП, слідчих відділах (відділеннях) територіальних (відокремлених) підрозділів поліції. передбачені посади такі як :

1. Слідчий - працівник організаційно-методичного підрозділу

Головним завданням слідчого – працівника організаційно-методичного підрозділу ГСУ, слідчого управління є надання практичної і методичної допомоги в організації роботи слідчих підрозділів;

2. Слідчий-криміналіст

Головним завданням слідчого-криміналіста ГСУ, слідчого управління є надання практичної і методичної допомоги слідчим у розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів.

3. Інспектор-криміналіст (технік-криміналіст)

Інспектор-криміналіст (технік-криміналіст) у кримінальному провадженні – особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і як спеціаліст бере участь у проведенні слідчих (розшукових) дій та надає практичну допомогу слідчим в організації їх проведення.

4. Помічник слідчого

1. Помічник слідчого – працівник слідчого підрозділу, завданням якого є надання допомоги слідчому і виконання його доручень, пов’язаних з розслідуванням кримінальних правопорушень.

2. Працівники поліції у межах компетенції зобов’язані надавати помічнику слідчого всебічну допомогу у виконанні його обов’язків.

3. Помічник слідчого зобов’язаний виконувати усні та письмові доручення начальника відповідного слідчого підрозділу, його заступників, слідчих у встановлені строки та у визначеному законодавством порядку.

4. Підрозділи дізнання органів Національної поліції України їх завдання та основні
функції. Права та обов’язки дізнавачів

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 травня 2020 року № 405 «Про затвердження Положення про організацію діяльності підрозділів дізнання органів Національної поліції України», визначено підрозділи дізнання органів Національної поліції України ( далі – підрозділи дізнання), що здійснюють досудове розслідування кримінальних проступків, віднесених до підслідності органів Національної поліції України, у порядку, передбаченому КПК України, завдання основні функції підрозділів дізнання, повноваження керівників підрозділів дізнання а також права та обов’язки дізнавачів тощо[15].

Так, підрозділи дізнання органів Національної поліції України (далі – підрозділи дізнання) здійснюють досудове розслідування кримінальних проступків, віднесених до підслідності органів Національної поліції України, у порядку, передбаченому КПК України.

Дізнання здійснюють також працівники поліції інших підрозділів органів Національної поліції України, які уповноважені в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.

Підрозділи дізнання є структурними підрозділами центрального органу управління поліції, її територіальних органів – головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві (далі – ГУНП), територіальних (відокремлених) підрозділів ГУНП (далі – територіальні підрозділи поліції).

Підрозділами дізнання є:

• Управління дізнання Національної поліції України (далі – Управління дізнання);
• відділи (сектори) дізнання ГУНП;
• відділи (сектори) дізнання територіальних (відокремлених) підрозділів поліції (далі – відділи (сектори) дізнання територіальних підрозділів поліції).

Працівники поліції інших підрозділів органів Національної поліції України, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків, підпорядковуються з питань здійснення дізнання начальникові підрозділу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання – керівникові органу досудового розслідування в межах юрисдикції територіального підрозділу поліції[16].

Правову основу діяльності підрозділів дізнання становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про Національну поліцію», а також видані відповідно до них акти Міністерства внутрішніх справ України, інші нормативно-правові акти з питань організації досудового розслідування.

Перевірку стану та результатів діяльності підрозділів дізнання здійснюють в установленому порядку працівники підрозділів дізнання вищого рівня.

На підрозділи дізнання покладаються такі завдання:

• захист особи, суспільства та держави від кримінальних проступків;
• охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;
• забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних проступків, віднесених до підслідності органів Національної поліції України;
• забезпечення відшкодування фізичним і юридичним особам шкоди, заподіяної кримінальними проступками;
• виявлення причин і умов, які сприяють учиненню кримінальних проступків, і вжиття заходів щодо їх усунення.

Дізнавачі підрозділів дізнання зобов’язані вживати всіх передбачених законодавством заходів для забезпечення ефективності досудового розслідування кримінальних проступків.

На підрозділи дізнання можуть бути покладені й інші завдання, визначені законодавством України.

Підрозділи дізнання відповідно до покладених на них завдань виконують такі функції:

• усебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального проступку, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставин, що пом’якшують чи обтяжують їх покарання, надання їм належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень;
• аналіз практики досудового розслідування кримінальних проступків, організації і результатів діяльності дізнавачів, унесення на основі цього в установленому порядку пропозицій щодо підвищення ефективності діяльності підрозділів дізнання;
• вжиття заходів з підвищення якості дізнання і дотримання його строків;
• вивчення, узагальнення позитивного досвіду дізнання, упровадження його в практику підрозділів дізнання, розроблення сучасних методик розслідування окремих видів кримінальних проступків;
• організація взаємодії підрозділів дізнання з іншими підрозділами Національної поліції, слідчими та детективами інших правоохоронних органів, суб’єктами, що здійснюють судово-експертну діяльність, підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також прокурорами, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням;
• вивчення практики застосування дізнавачами норм права і розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України;
• забезпечення підбору, розстановки і виховання кадрів для підрозділів дізнання, підвищення їх кваліфікації та професійної майстерності;
• організація відповідно до законодавства України розгляду і вирішення звернень громадян, які надходять у зв’язку з проведенням дізнання.

На підрозділи дізнання можуть бути покладені й інші функції, передбачені законодавством України.

У розділі IV вже зазначеному наказу МВС України передбачені повноваження керівників підрозділів дізнання. Так, начальник Управління дізнання, начальники відділів (секторів) дізнання ГУНП, відділів (секторів) дізнання територіальних підрозділів поліції, виконують повноваження керівника органу дізнання, визначеного кримінальним процесуальним законодавством, є відповідальними за організацію роботи в підрозділі дізнання, стан досудового розслідування кримінальних проступків, виконання інших завдань підпорядкованих підрозділів дізнання.

Начальник відділу (сектору) дізнання територіального підрозділу поліції наділений наступними повноваженнями:

• керує діяльністю відділу (сектору) дізнання територіального підрозділу поліції та є відповідальним за виконання покладених на нього завдань, додержання дізнавачами вимог законодавства України;
• організовує та забезпечує постійний моніторинг стану оперативної обстановки на території обслуговування й реагування на її зміни;
• забезпечує в межах компетенції взаємодію відділу (сектору) дізнання територіального підрозділу поліції та підрозділів оперативно-технічних заходів ГУНП щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених частиною другою статті 264 та статтею 268 КПК України, оперативними підрозділами ГУНП та міжрегіональними територіальними органами поліції; забезпечує ефективне використання дізнавачами оперативної інформації під час досудового розслідування кримінальних проступків, розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду;
• організовує та забезпечує взаємодію дізнавачів з іншими підрозділами Національної поліції, слідчими та детективами інших правоохоронних органів, суб’єктами, що здійснюють судово-експертну діяльність, підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також прокурорами, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням;
• заслуховує на оперативних нарадах звіти з питань розслідування кримінальних проступків працівників відділу (сектору) дізнання територіального підрозділу поліції та інших працівників поліції, уповноважених на здійснення дізнання, уживає заходів щодо усунення недоліків дізнання;
• установлює спеціалізацію дізнавачів у розслідуванні кримінальних проступків окремих категорій;
• у разі встановлення в розпочатому дізнавачем кримінальному провадженні ознак злочину, негайно повідомляє про це керівника органу досудового розслідування відповідного територіального підрозділу поліції з метою вирішення в установленому законодавством порядку питання про визначення підслідності злочину, а в разі встановлення, що кримінальний проступок учинив неповнолітній, – визначає дізнавача, спеціально уповноваженого на здійснення дізнання щодо неповнолітніх;
• розглядає заяви і повідомлення про кримінальні проступки, що надходять до територіального підрозділу поліції, а також інші матеріали про кримінальні проступки, виявлені працівниками поліції, і забезпечує невідкладне, але не пізніше 24 годин після надходження, внесення дізнавачами відповідних відомостей про кримінальні проступки до ЄРДР та повідомлення прокурора про початок досудового розслідування;
• забезпечує чергування дізнавачів у складі слідчо-оперативних груп для їх виїзду на місце події за заявами і повідомленнями про кримінальні проступки;
• вивчає кримінальні провадження і надає дізнавачам письмові вказівки, що не суперечать рішенням та вказівкам прокурора, контролює їх виконання;
• здійснює контроль за своєчасністю та повнотою внесення дізнавачами відомостей до ЄРДР, відповідністю даних про попередню правову кваліфікацію кримінальних проступків матеріалам кримінального провадження; достовірністю даних про результати розслідування у кримінальних провадженнях та про їх рух, об’єктивністю відображення відомостей в ЄРДР і звітах про результати роботи органів досудового розслідування; своєчасністю здачі до архіву підрозділів інформаційно-аналітичного забезпечення закритих кримінальних проваджень;
• заслуховує дізнавачів, інших працівників поліції, уповноважених на проведення дізнання, з питань досудового розслідування кримінальних проступків;
• запобігає фактам утручання в процесуальну діяльність дізнавачів осіб, що не мають на те законних повноважень, уживає заходи щодо припинення утручання в процесуальну діяльність дізнавачів;
• щокварталу організовує перевірки стану та умов зберігання вилучених у кримінальному провадженні речових доказів і документів та забезпечує контроль за правильністю ведення документів по їх прийому, обліку, передачі;
• забезпечує достовірність звітності та обліку даних про характер, обсяг і результати роботи відділу (сектору) дізнання територіального підрозділу поліції та працівників поліції інших підрозділів органів Національної поліції України, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків, у межах юрисдикції територіального підрозділу поліції, у складі якого діє підрозділ дізнання;
• розглядає документи, які надійшли від органів прокуратури та суду, з питань здійснення дізнання;
• організовує розгляд та вирішення в установленому законодавством порядку запитів та звернень, що надійшли у зв’язку з проведенням дізнавачами досудового розслідування кримінальних проступків.

У розділі V наказу передбачені права і обов’язки дізнавачів. Дізнавач – службова особа підрозділу дізнання органу Національної поліції України або уповноважена особа іншого підрозділу поліції, яка уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків[17].

Про уповноваження працівника поліції іншого підрозділу здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків Головою Національної поліції України, начальниками ГУНП, начальниками відповідних територіальних підрозділів поліції, або особами, які виконують їх обов’язки, видається наказ. Засвідчена в установленому порядку копія наказу про уповноваження працівника поліції здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків надсилається до органу прокуратури відповідного рівня для внесення адміністраторами ЄРДР відповідних відомостей про реєстратора до довідника організаційної структури ЄРДР і надання працівнику поліції, уповноваженому здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків, доступу до ЄРДР.

Під час досудового розслідування кримінальних проступків дізнавач самостійно приймає процесуальні рішення, крім випадків, коли закон передбачає прийняття (ухвалення) рішення слідчого судді, суду чи згоду прокурора, і є відповідальним за законне та своєчасне виконання цих рішень.

Під час здійснення дізнання дізнавач зобов’язаний:

• дотримуватися вимоги Конституції України, КПК України та законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та інших нормативно-правових актів з питань досудового розслідування;
• забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних проступків у межах строків установлених КПК України;
• виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;
• забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;
• не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу таємницю, що охороняється законом, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті під час розслідування кримінальних проступків;
• не вчиняти будь-яких дій, які можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;
• у разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК України підстави для відводу, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК України.

Службові особи органів та підрозділів поліції, крім безпосередніх керівників підрозділів дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання – керівників органів досудового розслідування, які діють у межах повноважень, визначених КПК України, не можуть мати доступу до матеріалів кримінальних проваджень, витребовувати їх у дізнавача для перевірки стану розслідування кримінального проступку, вивчення і надання вказівок, визначення кваліфікації кримінального проступку чи будь-яким іншим способом утручатися в процесуальну діяльність дізнавача.

Утручання в процесуальну діяльність дізнавача осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Рішення слідчого судді, суду, письмові доручення і вказівки прокурора, письмові вказівки керівника підрозділу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання – керівника органу досудового розслідування, що не суперечать рішенням та вказівкам прокурора, надані в межах їх компетенції і в установленій законодавством формі, є обов’язковими для виконання дізнавачем.

Дізнавач має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених ч. 2 ст. 264 та ст. 268 КПК України. Доручення дізнавача щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання.

Працівники поліції зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення дізнавача.

5. Органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їх компетенція

Розслідування злочинів неможливе без пошуку певних об’єктів, які можуть мати значення у справі (викраденого майна, речових доказів та ін.), а також розшуку фізичних осіб (особи, яка вчинила злочин, свідків, потерпілих). Такі дії проводяться за допомогою оперативно-розшукових заходів.

Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 p. (далі – Закону), оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів[18].

Її завданням є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі – Закону) оперативно-розшукова діяльність здійснюється винятково визначеними законом спеціальними оперативними підрозділами:

• Національної поліції – підрозділами кримінальної та спеціальної поліції;
• Державного бюро розслідувань – оперативними, оперативно-технічними, внутрішнього контролю, забезпечення особистої безпеки;
• Служби безпеки України – контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;
• Служби зовнішньої розвідки України – агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки;
• Державної прикордонної служби України – розвідувальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), підрозділами забезпечення внутрішньої безпеки та власної безпеки, оперативного документування, оперативно-розшуковими та оперативно-технічними;
• управління державної охорони – підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона;
• органів доходів і зборів – оперативними підрозділами податкової міліції та підрозділами, які ведуть боротьбу з контрабандою;
• органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України;
• розвідувального органу Міністерства оборони України – оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки;
• Національного антикорупційного бюро України – детективів, оперативно-технічними, внутрішнього контролю.

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності відповідно до ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» є:

1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:

• злочини, що готуються;
• осіб, які готують вчинення злочину;
• осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
• осіб безвісно відсутніх;
• розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;
• реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності;

2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках, а також осіб, яким надається дозвіл на перебування без супроводу в контрольованих та стерильних зонах, зонах обмеженого доступу, що охороняються, та критичних частинах таких зон аеропортів;

3) потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави;

4) наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, отриманих в установленому законом порядку.

Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у ст. 6 Закону.

Для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності зазначеним вище оперативним підрозділам надається право:

1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;

2) проводити контрольовану поставку та контрольовану і оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупок здійснюється згідно з положеннями статті 271 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Служби безпеки України, погодженими з Офісом Генерального прокурора та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України;

3) порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні;

4) ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, на вимогу керівників підприємств, установ та організацій – виключно на території таких підприємств, установ та організацій, а з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому КПК України, – витребовувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення в установленому порядку. Вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських документів забороняється, крім випадків, передбачених КПК України;

5) проводити операції із захоплення злочинців, припинення злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;

6) відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин злочину, що готується, а також збирати відомості про протиправну діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка;

7) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи згідно з положеннями статті 267 КПК України;

7^-1) з метою виявлення та фіксації діянь, передбачених статтями 305, 307, 309, 311, 318, 321, 364^-1, 365^-2, 368, 368³, 368⁴, 369, 369² Кримінального кодексу України, проводити операції з контрольованого вчинення відповідних діянь. Порядок отримання дозволу, строк його дії та порядок проведення операції з контрольованого вчинення корупційного діяння визначаються КПК України;

8) виконувати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями статті 272 КПК України;

9) здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263-265 КПК України;

10) накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку згідно з положеннями статей 261, 262 КПК України;

11) здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо, відеоконтроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 КПК України;

12) здійснювати установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу згідно з положеннями статті 268 КПК України;

13) мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників;

14) використовувати конфіденційне співробітництво згідно з положеннями статті 275 КПК України;

15) отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави;

16) використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб – житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;

17) створювати та використовувати заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби згідно з положеннями статті 273 КПК України;

18) створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;

19) застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами про Національну поліцію, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, Митним кодексом України;

20) звертатися у межах своїх повноважень із запитами до правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна;

21) безпосередньо проводити або ініціювати проведення кримінального аналізу.

Надаючи такі широкі повноваження органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, законодавець у той же час у ст. 9 Закону установлює гарантії законності в процесі її здійснення. Так, негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо-, відеоконтроль особи, аудіо-, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу проводяться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, погодженого з прокурором. Ці заходи застосовуються виключно з метою запобігання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, запобігання і припинення терористичних актів та інших посягань спеціальних служб іноземних держав та організацій, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватися лише за рішенням суду щодо особи, у діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.

У кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником відповідного органу.

Контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється Національною поліцією, Бюро економічної безпеки України, Службою безпеки України, Державним бюро розслідувань, Службою зовнішньої розвідки України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, розвідувальним органом Міністерства оборони України, Національним антикорупційним бюро України.

Нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності здійснюється Генеральним прокурором, його заступниками, керівниками регіональних прокуратур, їх першими заступниками та заступниками, а також уповноваженими наказом Генерального прокурора прокурорами Офісу Генерального прокурора та уповноваженими наказом керівника регіональної прокуратури прокурорами відповідних регіональних прокуратур.

Керівник окружної прокуратури, а також уповноважені його наказом прокурори відповідної окружної прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності в оперативно-розшукових справах, заведених піднаглядними їм територіальними оперативними підрозділами правоохоронних органів.

Список джерел

Нормативно-правові акти:

1. Загальна декларація прав людини: прийн. 10 груд. 1948 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
2. Закон України «Про Вищий антикорупційний суд»: чинне законодавство станом на 14 черв. 2020 р. К.: ПАЛИВОДА А.В., 2020. 24 с.
3. Господарський процесуальний кодекс України від 06 лист. 1991 р. № 1798-XII. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.
4. Конвенція про захист прав людини і основних свобод: прийн. 04 лист. 1950 р. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
5. Конституція України: Закон України 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: прийн. 10 груд. 1984 р. № 995-085. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085.
7. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок : прийн. 3 верес 1981 р. (укр/рос). Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207.
8. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 лип. 2005 р. № 2747-ІV. Верховна Рада України. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.
9. Кримінальний процесуальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 19 лют. 2021 р. К.: ПАЛИВОДА А.В., 2021. 452 с.
10. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права: прийн. 16 груд. 1966 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
11. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05 лип. 2012 р. № 5076-VІ {Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1702-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 50-51, ст. 2057, № 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст. 542, № 1791-VIII від 20.12.2016, ВВР, 2017, № 4, ст. 42, № 1798-VIII від 21.12.2016, ВВР, 2017, № 7-8, ст. 50, № 198-IX від 17.10.2019, № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст. 279№ 720-IX від 17.06.2020}. Верховна Рада України: [сайт].URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.
12. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02 черв. 2011 р. № 3460-VІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17.
13. Про Бюро економічної безпеки України: Закон України від 28 січ. 2021 р. № 1150-ІХ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-20#Text.
14. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 груд. 2006 р. № 3477- ІV. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.
15. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 груд. 2006 р. № 3477- ІV. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.
16. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 6 верес. 2012 р. № 5207-VI {Із змінами, внесеними згідно із Законом №1263-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст.915}. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17.
17. Про внесення змін до Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 лип. 2019 р. № 564. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0835-19.
18. Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора: Наказ Генеральної прокуратури України від 23 груд. 2019 р. № 351. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1156-19#n2.
19. Про Державне бюро розслідувань: Закон України від 12 лист. 2015 р. №794-VІІІ. Верховна Рада України : [сайт]. URL: URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-19.
20. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 груд. 1993 р. №3781-ХІІ. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3781-12.
21. Про Дисциплінарний статут Національної поліції України: Закон України від 15 бер. 2018 р. № 2337-VІІІ {Із змінами, внесеними згідно із Законом № 305-IX від 03.12.2019 }. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2337-19.
22. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 груд. 1993 р. №3782-ХІІ. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3782-12.
23. Про запобігання корупції: Закон України від 14 квіт. 2014 р. № 3206- VІ (редакція від 02.01.2020). Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.
24. Про заохочення в Національній поліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 квіт. 2019 р. № 317. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0535-19.
25. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 6 верес. 2012 р. № 5207-VI {Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1263-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст. 915}. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17.
26. Про запобігання корупції: Закон України від 14 квіт. 2014 р. № 3206- VІ (редакція від 02.01.2020). Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.
27. Про затвердження Інструкції про заходи щодо дотримання вимог законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та обранні стосовно підозрюваних запобіжного заходу – тримання під вартою під час досудового розслідування: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 01 жовт. 2018 р. № 806/3105/5. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1190-18conv.
28. Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні: Наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 лист. 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1687/5/. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0114900-12.
29. Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 лип. 2017 р. № 575 {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 564 від 11.07.2019}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0937-17.
30. Про затвердження Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 квіт. 2020 р. № 357. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0443-20#n7.
31. Про затвердження Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17 лип. 2017 р. № 591. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1024-17.
32. Про затвердження Інструкції про порядок залучення працівників органів досудового розслідування поліції та Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України як спеціалістів для участі в проведенні огляду місця події : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 03 лист. 2015 р. № 1339. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1392-15.
33. Про затвердження Інструкції про порядок проведення криміналістичних досліджень транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, працівниками Експертної служби МВС України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 31 трав. 2013 р. № 537. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1309-13.
34. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень : Наказ Міністерства юстиції України від 8 жовт. 1998 р. № 53/5. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98.
35. Про затвердження окремих положень Кримінального процесуального кодексу України : Постанова Кабінету Міністрів України від 19 лист. 2012 р. № 1104; із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 437 від 13.07.2016, № 795 від 09.11.2016, № 1103 від 24.12.2019. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF.
36. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовт. 2015 р. № 877 {Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 496 від 12.07.2017, № 1146 від 27.12.2018, № 370 від 17.04.2019}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-2015-%D0%BF.
37. Про затвердження Положення про організацію діяльності підрозділів дізнання органів Національної поліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 20 трав. 2020 р. № 405. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0491-20.
38. Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення : Наказ Офісу Генерального прокурора від 30 черв. 2020 № 298. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0298905-20.
39. Про затвердження Положення про Департамент міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 21 серп. 2020 р. № 620. ІПС ЛІГА:ЗАКОН: [сайт]. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MVS984.html.
40. Про затвердження Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Генеральної прокуратури України від 29 верес. 2017 р. №807/1193/279. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1299-17.
41. Про затвердження Порядку застосування електронних засобів контролю : Наказ МВС України від 08 черв. 2017 р. № 480. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0860-17#n7.
42. Про затвердження Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 лют. 2019 р. № 100 {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 877 від 22.10.2019}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0223-19.
43. Про затвердження Порядку функціонування центральної підсистеми єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 верес. 2020 р. № 665. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1092-20.
44. Про затвердження Порядку обліку прийняття і видачі тимчасово затриманих транспортних засобів, що зберігаються на спеціальних майданчиках і стоянках: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28 серп. 2020 р. № 633. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1148-20.
45. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13 лип. 2017 р. № 2136-VIII. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19.
46. Про Національну поліцію: Закон України від 02 лип. 2015 р. № 2822. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19.
47. Про Національне Антикорупційне бюро України: Закон України від 14 жовт. 2015 р. № 1698- VІІ. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18.
48. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лют. 1992 р. № 2135-ХІІ. Верховна Рада України : [сайт]. URL: URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12.
49. Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 лип. 2017 р. № 570 {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 403 від 20.05.2020 }. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17.
50. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 черв.1993 р. № 3352-ХІІ{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 113-IX від 19.09.2019, ВВР, 2019, № 42, ст.238, № 372-IX від 12.12.2019}. Верховна Рада Україн : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3352-12.
51. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовт. 2014 р. № 1697-VII. {Із змінами, внесеними згідно із Законами: № 2475-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 36, ст. 272, № 113-IX від 19.09.2019, ВВР, 2019, № 42, ст. 238, № 263-IX від 31.10.2019, № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст. 279, № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст. 408, № 1052-IX від 03.12.2020}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.
52. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 берез. 1992 р. № 2229-ХІІ. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-12.
53. Про судову експертизу: Закон України від 25 лют. 1994 р. № 4038-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12.
54. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02 черв. 2016 р. № 1402- VІІІ {Із змінами, внесеними згідно із Законами: № 1774-VIII від 06.12.2016, ВВР, 2017, № 2, ст. 25, № 1798-VIII від 21.12.2016, ВВР, 2017, № 7-8, ст. 50, № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст. 436, № 2509-VIII від 12.07.2018, ВВР, 2018, № 35, ст. 267, № 193-IX від 16.10.2019, № 263-IX від 31.10.2019, № 679-IX від 04.06.2020, ВВР, 2020, № 42, ст. 348, № 950-IX від 03.11.2020}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.
55. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок прийн. 06 жовт. 1999 р. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_794.

Монографії, підручники, навчальні посібники, збірники наукових статей, тези доповідей на конференціях, круглих столах:

1. Андрійченко О., Чернецька О. Практика Європейського суду з прав людини у здійсненні правосуддя. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 284-288.
2. Баганець О. Про деякі проблеми досудового слідства та прокурорського нагляду і можливі шляхи вирішення / О. Баганець. Вісник прокуратури . 2016. № 3. С. 65-80.
3. Баулін О. Сучасні проблеми забезпечення вимог закону при повідомленні про підозру / О. Баулін. Вісник прокуратури. 2016. № 4. С. 54-62.
4. Бурлак П. Методика розслідування кримінальних проваджень щодо викрадання військового майна, вчиненого військовими службовими особами шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК України). Вісник прокуратури . 2019. № 4. С. 66-75.
5. Використання практики Європейського суду з прав людини у кримінальному провадженні: навчально-практичний компендіум. /І. В. Гловюк, М. М. Стоянов, В. А. Завтур / Одеса.: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 420 с.
6. Влад Сергій. Особливості організації роботи прокуратури України в галузі. Міжнародного співробітництва. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 319 -324.
7. Воєвода А., Александров О. Особливості початкового стану розслідування в кримінальному провадженні за фактами загибелі військовослужбовців у місцях проведення бойових дій. Вісник Національної академії прокуратури. 2019. № 2. С. 70-81.
8. Говоруха О. Моніторинг судових рішень прокурором при здійсненні представницької діяльності як важливий компонент ефективності правосуддя. Вісник прокуратури. 2017. № 4. С. 56-59.
9. Глушков В. О. та ін. (Глушков, Валерій Олександрович та ін.) Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. / Міжгалузева акад. управл.; В.О. Глушков, С.А. Кузьмін, В.В. Михайленко. Київ: ВД «Дакор», 2013. 371 с.
10. Денис Сірик. Участь прокурора у судовому процесі за оновленим процесуальним законодавством України. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 76-83.
11. Досудове розслідування кримінальних проступків [Текст] : метод. рек. / [С. С. Чернявський, М. С. Цуцкірідзе, Р. М. Дударець та ін.]. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2019. 160 с.
12. Дрозд Валентина. Судова практика щодо допустимості доказів, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 185-190.
13. Експертизи у кримінальному провадженні: науково-практичний посібник / кол. авт.: А. В. Столітній, С. В. Шмаленя, Н. В. Нестор, С. Д. Нестеренко, М. С. Туркот та ін.; за заг. ред. А. В. Столітнього. Київ: Норма права, 2020. 308 с.
14. Зразки процесуальних документів та бланків у кримінальному провадженні (з коментарями та поясненнями) / C. C. Чернявський. К.: «Центр учбової літератури», 2017. 350 с.
15. Зразки процесуальних документів сторони захисту, потерпілого. Практичний посібник. / Ю.І. Руснак. К.: «Центр учбової літератури», 2017. 288 с.
16. Зразки документів з публічного права (кримінальне право, кримінальний процес, адміністративне право та процес) : Навч. посіб. 2-ге видан. перероб. та допов. / О. В. Баулін, П. С. Матвеєв, С. П. Матвеєва / К. : Алерта, 2019. 128 с.
17. Караман І.В., Козіна В. В. Європейський суд з прав людини, Європейська конвенція з прав людини та індивідуальні заяви: перше знайомство. К.: ВАІТЕ, 2015. 136 с.
18. Клопотання прокурора у кримінальному провадженні: наук.-практ. посіб. / Cеврук Ю. Г., Столітній А. В., Санін О. В., Єні О. В., Туркот М. С. та ін.; за ред. д-ра юрид. наук Столітнього А.В. Київ: Національна академія прокуратури України, 2018. 346 с.
19. Комарницька О., Єсипчук С. Особливості реагування прокурора на виявлені порушення закону під час здійснення оперативно-розшукової діяльності / О. Комарницька, С. Єсипчук. Вісник прокуратури. 2016. № 5. С. 60-71.
20. Кримінальне судочинство. Процесуальні документи. Практичний коментар та зразки. Київ: «Центр учбової літератури». 2019. 184 с.
21. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. К.: Юстініан, 2012. 1224 с.
22. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.: за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. Х.: Право, 2012. 768 с.
23. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково – практичний коментар / Відп. ред.: С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарчеко. Х.: Одісей, 2013. 1104 с.
24. Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін., за ред. В. Я. Тація, І. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. Х.: Право, 2013. 824 с.
25. Кримінальний процес : підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. К., 2013. 544 с.
26. Кримінальний процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами практики Конституційного Суду України, Верховного Суду України та Верховного Суду, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Наук-практ. посіб. / уклад.: А. В. Столітній, С. В. Шмаленя, М. С. Туркот, М. І. Снігар; за ред. д.ю.н., проф. А. В. Столітнього; друге видання. К.: Норма права, 2020. 1504 с.
27. Кучинська О., Щиголь О. Забезпечення права засудженого на справедливий суд в аспекті перегляду судових рішень за виключними обставинами на прикладі рішення ЄСПЛ у справі «Петухов проти України». Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 254-260.
28. Марценюк Т. Гендерна політика Європейського Союзу: загальні принципи та найкращі практики . К.: Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД). 2015. 43 с. URL: http://www.icps.com.ua/assets/uploads/files/genderna_pol_tika_s.pdf.
29. Методичні рекомендації щодо виконання вимог міжнародних договорів та КПК України про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій / [Бедро О. В., Григоровський В. В., Кіцул О. Ю., Коваленко О. В., Красноборова М. П., Новик Л. Г., Сапін О. В.]. K.: Генеральна прокуратура України; Національна академія прокуратури України, 2012. 60 с
30. Назарук О.І. (Назарук, Олена Ігорівна) Організація діяльності прокурора щодо забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.10)/ Генеральна прокуратура України. Нац. акад. прокур. України. Київ, 2014. 20 с.
31. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України /Тертишник В. М./ Видання 12-те доповн і перероб. К.: Алерта, 2016. 810 с.
32. Організація судових та правоохоронних органів : підручник / І. Є.Марочкін, Л. М. Москвич, М. П. Каркач та ін. ; за ред. І. Є. Марочкіна. Х.: Право, 2014. 448 с.
33. Організація роботи слідчо-оперативної групи: навчальний посібник / Л. Д. Удалова, Ю. В. Сухомлин, А. С. Симчук, М. Й. Кулик, В.В. Зарубей. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2020. 504 с.
34. Правові засади протидії корупції: навч. посіб. /кол. авт.; за ред. М. В. Лошицького. Київ: Національна академія прокуратури України, 2019. 342 с.
35. Про результати роботи Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України у першому кварталі 2019 року. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 22-23.
36. Прокурорський нагляд за додержанням законів у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженнях особистої свободи громадян: навч. посіб. / В. Г. Неділько, В. С. Кожухар, О. М. Подільчак та ін. Київ: Національна академія прокуратури, 2019. 202 с.
37. Рішення Європейського суду з прав людини в кримінальних справах. Захист життя, здоров’я, честі та гідності / за заг. В. С. Ковальского. Київ: Юрінком Інтер, 2019. 296 с.
38. Сирота Дмитро, Слободяник Тетяна. Функція досудового розслідування прокуратури. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 234-239.
39. Сірик Д. Участь прокурора у судовому процесі за оновленим процесуальним законодавством України. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 76-83.
40. Смірнов М. Правова природа та особливості нагляду прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням / М. Смірнов. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 2. С. 108-112.
41. Симчук А. С. Окремі проблемні питання тимчасового вилучення й арешту майна в діючому кримінальному процесуальному законодавстві. Актуальні проблеми досудового розслідуванн я [Текст] : матер. міжвід. наук.-практ. конф. (Київ, 5 лип. 2017 р.) : К .: Нац. акад. внутр. справ, 2017. С. 235-241.
42. Симчук А. С., Кулик М. Й. Затримання уповноваженою службовою особою: окремі проблемні питання // А. С. Симчук, М. Й. Кулик. Проблеми та перспективи розвитку сучасної науки в країнах Європи та Азії : міжнар. наук.-практ. інтерн.-конф. (м. Переяслав-Хмельницький, 30 лист. 2019 р.): тези доп. м. Переяслав-Хмельницький, 2019. С. 194-196. URL : http://conferences.neasmo.org.ua/uk/conf/71/cat/10.
43. Symchuk Anatolii. Issues of Quality of Expert Opinion, and Certain Aspects of Forensic Expert Safety in Criminal, Civil and Administrative Proceedings. // Kofanov Andrii, Svoboda Eugenia, Mikhalchuk Tetiana, Morgun Nadiia, Symchyk Anatolii. / Intellectual Archive. Volume 8, Number 3, Canada. July – September 2019. P. 74 -81.
44. Стефанчук М. Форми та способи реалізації прокуратурою функцію представництва інтересів громадян або держави в суді / М. Стефанчук. Вісник прокуратури. 2016. № 3. С. 34-48.
45. Стефанчук Марина. Реформа органів прокуратури в Україні: кадрове перезавантаження чи дискримінація за професійною ознакою?. Право України . 2020. № 4. С. 264-277.
46. Судові та правоохоронні органи України. (авт. Симчук А. С., Степанова Г. М., Кулик М. Й., Моргун Н. С., Підвисоцький В. В.) К. Нац. акад. внутр. справ, 2019. Національна академія внутрішніх справ. URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/spou_2019/start.html.
47. Судові та правовохоронні органи України [навчальний посібник у схемах і таблицях] / Г. М. Степанова, А. С. Симчук, Н. С. Моргун, М. Й. Кулик. К.: 2019. 120 с.
48. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О. С. Захаров, В. С. Ковальський, В. С. Лукомський та ін.; Відп. ред. В. Маляренко. 3-е вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2009. 352 с.
49. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб для підготовки до іспитів/ Упоряд. І. В. Тетарчук, Т.С. Дяків. Київ : ЦУЛ, 2013. 200 с.
50. Тетарчук І. В. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів. Видання ЦУЛ, 2019. 202 с.
51. Тетарчук І. В. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів. Видання ЦУЛ, 2019. 202 с.
52. Тимощук В. Поняття і завдання судового огляду у кримінальному провадженні. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 265-273.
53. Тимченко С. М. Судові і правоохоронні органи України: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 354 с.
54. Тичина Д. М. Удосконалення діяльності прокуратури в державному механізмі запобігання злочинам в Україні. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2017. № 1. С. 88-98.
55. Туркот М., Лазукова О. Особливості організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням у умовах дії особливих правових режимів. Вісник Національної академії прокуратури. 2019. № 2. С. 44-59.