ТЕМА № 5. ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Поняття, сутність та значення кримінального процесуального доказування.
Предмет, межі і суб’єкти доказування.
Процес доказування у кримінальному провадженні.
Поняття та класифікація доказів.
Характеристика процесуальних джерел доказів.

5. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ ДОКАЗІВ

Характеристика процесуальних джерел доказів.

Процесуальні джерела доказів - це форма закріплення та збереження фактичних даних.

Згідно з ч.2 ст. 84, параграфами 3-5 глави 4 КПК, процесуальними джерелами доказів є:

1) показання;

2) речові докази;

3) документи;

4) висновки експертів.

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК.

Особа має давати показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто. Втім, з цього правила є виняток, передбачений ст.97 КПК, де вказано, що особа може давати показання з чужих слів, якими є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Показання підозрюваного - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування відповідно до вимог ст.224 КПК.

Показання підозрюваного є як джерелом доказів, так і засобом захисту його прав та законних інтересів. Підозрюваний вправі, а не зобов’язаний давати показання. Законом не передбачено його відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань.

Як різновиди показань підозрюваного розрізняють: 1) повне або часткове визнання вини; 2) повне чи часткове заперечення вини; 3) самообмова; 4) обмова; 5) алібі.

Повне або часткове визнання вини - це показання підозрюваного, в якому він визнає себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та повідомляє слідчому, прокурору про обставини його вчинення.

Повне чи часткове заперечення вини - це показання підозрюваного, в яких він не визнає себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та повідомляє слідчому, прокурору про обставини, що встановлюють його невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується підозра.

Самообмовою є такі показання підозрюваного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого не вчиняв.

Обмова - це такі показання підозрюваного, в яких він викриває правдиво чи неправдиво інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення.

Алібі - це твердження підозрюваного, що він не міг вчинити кримінальне правопорушення, оскільки в момент його вчинення перебував в іншому місці.

При оцінці показань підозрюваного потрібно враховувати його особисту заінтересованість у результатах досудового розслідування, що може впливати на їх достовірність.

Показання обвинуваченого - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час судового провадження відповідно до вимог ст.351 КПК. Характеристика показань обвинуваченого є аналогічною до показань підозрюваного.

Показання свідка - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст.224, 352 КПК.

Як свідок може бути викликана особа, якщо є достатні підстави вважати, що їй відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження (ч.1 ст.65 КПК).

Особа, викликана слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов’язана з’явитися в зазначені місце і час і дати показання про відомі їй обставини кримінального провадження.

А тому, за дачу завідомо неправдивих показань, відмову дати показання свідок притягується до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.384, ч.1 ст.385 КК).

Показання потерпілого - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст.224, 353 КПК.

Давати показання - право, а не обов’язок потерпілого. Коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст.384 КК, про що попереджається перед допитом.

Оцінюючи показання потерпілого, потрібно враховувати, що він особисто заінтересований у результатах кримінального провадження, що може впливати на об’єктивність його показань.

Показання експерта - це відомості, повідомлені ним на допиті під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст.224, 356 КПК. Експерт підлягає допиту, коли виникає необхідність у роз’ясненні його висновку. При цьому, експерт зобов’язаний давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду.

Відповідно до ч.8 ст. 95 КПК, Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

Наступним джерелом доказів, які ми будемо розглядати є речові докази. Так, відповідно до ст.98 КПК речові докази - це матеріалі об’єкти, які:

- були знаряддям вчинення кримінального правопорушення;

- зберегли на собі його сліди;

- містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження,

- предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій;

- гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Знаряддя вчинення кримінального правопорушення - це різноманітні предмети, що мають певне призначення у сфері побутової, господарської, медичної, військової чи іншої діяльності, спеціально виготовлені чи пристосовані для вчинення конкретного кримінального правопорушення.

Предмети, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження - це предмети, які набули певних ознак (властивостей) унаслідок події кримінального правопорушення. Це предмети, що зберегли на собі сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові, фарби, мікрочастки та ін.

Предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій - це предмети, на які було безпосередньо спрямоване кримінально протиправне посягання (майно, гроші, автомобіль тощо).

Гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом - це все те, що було набуто на гроші, отримані внаслідок суспільно небезпечних дій, а також власне гроші, отримані, зокрема, від реалізації викраденого майна.

Дати вичерпний перелік речових доказів неможливо, і тому закон, перелічуючи основні їх види, додатково вказує, що речовими доказами є й інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Не є речовими доказами зразки для порівняльного експертного дослідження, бо вони пов’язані не з розслідуваною подією, а з фактом розслідування, відіграють допоміжну роль при експертному дослідженні і не є незамінними на відміну від речових доказів.

Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, провадженні деяких інших слідчих (розшукових) дій. Їх можуть також надати слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни.

Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором повинні бути оглянуті, сфотографовані та докладно описані в протоколі огляду.

Зберігання речових доказів здійснюється в порядку, визначеному ст. 100 КПК та постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», якою затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, зниження, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей.

Вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові докази зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження.

Документи, які є речовими доказами, повинні зберігатися вкладеними між чистими аркушами паперу в конвертах.

Речові докази, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об’ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ..

Відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження. Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу.

Питання про долю речових доказів, які були надані суду, вирішується судом при ухвалені судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження питання про речові докази вирішується у відповідній постанові слідчого, прокурора. Такі докази повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч.1 ст.99 КПК).

У тих випадках, коли документи містять ознаки речових доказів, зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України, вони є речовими доказами.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч.1 ст.99 КПК, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам ст.99 КПК, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

За характером виникнення документи поділяються на 2 групи: - офіційні (що надходять від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій і установ, службових осіб); - особисті (що надходять від фізичних осіб).

За способом фіксації відомостей документи можуть бути: - письмові документи (довідки, характеристики); - графічні (схеми, графіки, креслення); - фотодокументи (фотокартки); кінодокументи (кіноплівки); - відеозапис (відеотеки); - звукозапис (фонограми).

Протоколи слідчих (розшукових) дій - це письмові акти, в яких слідчий, прокурор фіксують хід і результати проведення таких дій.

Процесуальним джерелом доказів є протоколи всіх слідчих (розшукових) дій, крім протоколів допитів свідків, потерпілих, підозрюваних, одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, оскільки доказове значення мають їх показання.

Загальні вимоги до будь-якого протоколу процесуальної дії, а значить і до протоколу слідчої (розшукової) дії, визначені у ст.104 КПК. Ці вимоги конкретизуються у деяких статтях цього Кодексу, які регламентують порядок складання протоколу певної слідчої (розшукової) дії. Як приклад, можна навести ст.231 КПК, у якій встановлені вимоги до протоколу пред’явлення для впізнання.

Протоколи негласних слідчих (розшукових) дій - це письмові акти, в яких посадові особи уповноважених оперативних підрозділів фіксують хід і результати проведення таких дій.

Відповідно до ч.1 ст.252 КПК складання протоколів є обов’язковим при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування (ч.1 ст.256 КПК).

Додатками до протоколу можуть бути:

- спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;

- письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

- стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;

- фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків (ст. 105 КПК України).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результати висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч.1 ст.101 КПК).

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку

Випадки обов’язкового проведення експертизи (ч. 2 ст. 242 КПК України):

- для встановлення причин смерті;

- для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

- визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;

- для встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;

- для встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КК України.

Вирізняють такі види експертиз за процесуальною ознакою:

одноособова - проводиться одним експертом, який дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність (ч.3 ст.101 КПК); комісійна - проводиться у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів - фахівців у одній галузі знань, які мають право скласти один висновок або окремі висновки (ч.8 ст. 101 КПК); комплексна - це комісійна експертиза, яку провадять фахівці з різних галузей знань;

первинна - це експертиза, при проведенні якої об’єкт досліджується вперше; додаткова експертиза може бути призначена, якщо первинна експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, і її проведення доручається тому самому або іншому експертові; повторна експертиза може бути призначена, коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам провадження або інакше викликає сумніви в його правильності, і доручається іншому експертові або іншим експертам.

Про ці види експертиз йдеться у п.п.10-12 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», п.1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, з останніми змінами від 26 грудня 2012 року.

Особливість оцінки висновку експерта полягає в тому, що він для слідчого, прокурора, слідчого судді, суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ч.10 ст.101 КПК).

Під час оцінки висновку експерта треба з’ясувати: - чи було додержано вимог законодавства при призначенні та проведенні експертизи; - чи не було обставин, які виключали участь експерта у кримінальному провадженні; - компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; - достатність поданих експертові об’єктів дослідження; - повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; - узгодженість дослідницької частини та підсумкового висновку експертизи; обґрунтованість висновку експерта та його узгодженість з іншими матеріалами кримінального провадження.

ТЕМА № 5. ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

5. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ ДОКАЗІВ

Рекомендовані нормативні акти та література: