ТЕМА № 5. ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Поняття, сутність та значення кримінального процесуального доказування.
Предмет, межі і суб’єкти доказування.
Процес доказування у кримінальному провадженні.
Поняття та класифікація доказів.
Характеристика процесуальних джерел доказів.

2. ПРЕДМЕТ, МЕЖІ І СУБ’ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ

Предмет, межі і суб’єкти доказування.

Як ми вже відмічали, основною кінцевою метою доказування у кримінальному провадженні є отримання знань, максимально наближених до об’єктивної реальності, досягнути чого можливо лише тоді, коли повно та достовірно будуть встановлені всі обставини, що мають значення для розслідування вчиненого кримінального правопорушення, встановлення особи, яка його вчинила, та інших обставини,що мають значення для правильного вирішення кримінального провадження. Разом з цим, існує певна сукупність обставин, встановлення яких необхідно у кожному кримінальному. Саме цю сукупність обставин у теорії кримінального процесу прийнято називати предметом доказування.

Отже, предмет доказування - це коло закріплених у законі обставин, які повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

Особами, які здійснюють доказування, такими, що мають значення для кримінального провадження та повинні бути доказані, можуть бути визнані будь-які обставини, які, на їх думку, мають значення для перевірки та оцінки доказів. Але предмет доказування, який формулюється у законі, - це той мінімум обставин, які мають правове значення, встановлення яких є обов’язковою умовою для кваліфікації кримінального правопорушення, встановлення винуватості особи, постановлення законного та обґрунтованого рішення.

Предмет доказування закріплений у ст.91 КПК та має загальний характер, оскільки сформульований для всіх кримінальних проваджень, будь-якого кримінального правопорушення.

Так, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню такі обставини:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); Потрібно з’ясувати об’єкт та ознаки об’єктивної сторони, а саме: чи мала місце дія чи бездіяльність, передбачена кримінальним законом, і якщо так, то час, місце, спосіб і обстановку, умови, за яких вони були вчинені.

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; Ця вимога закону, передбачає необхідність встановлення суб’єкта та суб’єктивної сторони злочину (умисел чи необережність, їх форма, мотив і мета).

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; В цьому випадку потрібно встановити обсяг витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги, із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, представника потерпілого, із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, із зберіганням і пересиланням речей і документів (глава 8 КПК). Окрім цього, мають бути встановлені

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; Доказування цих обставин передбачає необхідність встановлення всіх обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують чи обтяжують покарання (ст.ст. 66, 67 КК), виключають кримінальну відповідальність (ст.ст.36-43 КК) або є підставою закриття кримінального провадження (ч.ч.1, 2 ст.284 КПК).

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; Положення закону про доказування обставин, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (п.5 ст.91 КПК), вимагає встановлення підстав та умов прийняття цих рішень (ст.ст.44-49, розділ 12 КК).

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Обставини, що зазначені у ст.91 КПК, конкретизуються у законі стосовно проваджень про кримінальні правопорушення неповнолітніх (ст.485 КПК), про застосування примусових заходів виховного та медичного характеру (ст.ст.501, 505 КПК).

Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених ст.91 КПК, також з’ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Під час кримінального провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру з’ясовуються такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння; 3) чи слід застосовувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

А під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлюються: 1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; 2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; 3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування; 4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; 5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; 6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням.

З предметом доказування тісно пов’язане питання про межі доказування обставин кримінального провадження.

Під межами доказування у кримінальному процесі розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування.

Якщо поняття “предмета доказування” відображає, що має бути встановлено у кримінальному провадженні, то поняття “меж доказування” відображає обсяг та глибину дослідження всіх істотних обставин у провадженні.

Межі доказування - це оцінна категорія, яка визначається у кожному кримінальному провадженні та по кожному конкретному процесуальному рішенні, що приймається залежно від зібраних доказів та внутрішнього переконання особи, яка збирає докази.

Правильне встановлення меж доказування має важливе значення, адже дозволяє зосередити увагу на доказуванні тих обставин, які дійсно мають значення для вирішення кримінального провадження.

При цьому, звуження цих меж призводить до того, що деякі обставини предмету доказування залишаються недостатньо дослідженими. А необґрунтоване розширення меж доказування може призвести до порушення вимог ст.2 КПК щодо забезпечення швидкого розслідування та судового розгляду, зайвого використання процесуальних засобів доказування, потягти за собою порушення прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Межі доказування обумовлені:

- особливостями вчинення і приховування кримінальних правопорушень;

- особливостями процесу доказування у конкретному кримінальному провадженні;

- іншими обставинами об’єктивного та суб’єктивного характеру.

Доказування обставин кримінального провадження здійснюється особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, тобто суб’єктами доказування.

Отже, суб’єкти доказування - це державні органи та посадові особи, на яких законом покладено обов’язок щодо збирання, перевірки та оцінки доказів, а також інші особи, які вправі брати участь у такій діяльності.

Відповідно до ст.92 КПК обов’язок доказування вказаних обставин покладається на слідчого, прокурора, а якщо прокурор відмовився в суді від підтримання державного обвинувачення - на потерпілого. Обов’язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Суб’єкти доказування слід поділяти на дві групи. Критерієм такої класифікації є відмінність у повноваженнях, а саме:

1) державні органи та посадові особи, які зобов’язані збирати, перевіряти, оцінювати докази: слідчий, керівник органу досудового розслідування, співробітник оперативного підрозділу, прокурор, слідчий суддя, суд;

2) учасники кримінального провадження, які мають право брати участь в доказуванні: підозрюваний, обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники та законні представники. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про проведення процесуальних дій по збиранню доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки доказів.

Інші учасники кримінального провадження відіграють допоміжну роль в доказуванні, не маючи свого власного правового інтересу. Це свідки, поняті, спеціалісти, експерти, перекладачі, секретарі судового засідання, судові розпорядники.