ТЕМА № 17. ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

  1. Сутність та види особливих порядків кримінального провадження.
  2. Кримінальне провадження на підставі угод.
  3. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення.
  4. Поняття та процесуальний порядок кримінального провадження щодо окремої категорії осіб.
  5. Поняття та загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх.
  6. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

4. ПОНЯТТЯ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ОКРЕМОЇ КАТЕГОРІЇ ОСІБ


Всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України). Проте, кримінальний процесуальний закон встановлює особливості провадження щодо окремої категорії осіб (глава 37 КПК).

Особливий порядок кримінального провадження здійснюється стосовно осіб, зазначених у ст. 480 КПК, зокрема: 1) народного депутата України; 2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидата у Президенти України; 4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; 6) депутата місцевої ради; 7) адвоката; 8) Генерального прокурора України, його заступника (ст. 480 КПК).

Встановлення особливостей кримінального провадження стосовно таких осіб обумовлено прагненням законодавця забезпечити їх самостійність і незалежність, найбільш сприятливі умови для здійснення ними власних повноважень та захистити їх від необґрунтованого кримінального переслідування та засудження.

Окрім КПК, особливості притягнення до кримінальної відповідальності цих осіб визначаються насамперед Конституцією України та відповідними законами України «Про статус народного депутата України» (1992 р.), «Про регламент Верховної Ради України» (2010 р.), «Про Конституційний Суд України» (1996 р.), «Про судоустрій і статус судді» (2010 р.), «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (1997 р.), «Про Рахункову палату» (1997 р.), «Про статус депутатів місцевих рад» (2002 р.), «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» (2006 р.), «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (2012 р.), «Про прокуратуру» (1991 р.). Положення цих нормативно-правових актів визначають поняття статусу цих осіб, обсяг та межі наданих їм спеціальних гарантій, а КПК, в свою чергу, встановлює порядок застосування цих норм у кримінальному провадженні у зв’язку з притягненням таких осіб до кримінальної відповідальності та проведення стосовно них процесуальних дій.

Застосування особливого порядку кримінального провадження означає, що стосовно вищезазначених осіб, кримінальне провадження загалом здійснюється за загальними правилами, встановленими КПК, із врахуванням низки особливостей, визначених у главі 37 КПК. Ними є: особливий порядок повідомлення про підозру (щодо всіх категорій осіб перелік яких наведено у ст. 480 КПК); затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (щодо судді, народного депутата України); обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи (щодо народного депутата України).

Відповідно до ч. 4 ст. 214 КПК, а також п. 1 Прикінцевих та п. 1 Перехідних положень КПК досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених цими особами здійснюється слідчими органів прокуратури, а з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань - слідчими цього правоохоронного органу. Здійснюючи досудове розслідування слідчий зобов’язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Особливості проведення процесуальних дій щодо окремої категорії осіб. Однією з першочергових і визначальних процесуальних дій під час досудового розслідування є повідомлення про підозру. Саме з моменту вручення письмового повідомлення про підозру бере свій початок кримінальне переслідування конкретної особи за вчинене кримінальне правопорушення. Згідно з ст. 481 КПК повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України - Генеральним прокурором України (виконувачем обов’язків Генерального прокурора України);

3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Генеральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.

Це означає що складання письмового тексту повідомлення про підозру щодо осіб, вказаних у ст. 480 КПК, здійснюється уповноваженим прокурором (Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя). Вручення ж повідомлення може здійснюватися як вказаними особами, так і слідчим, який проводить досудове розслідування, чи прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у відповідному провадженні.

Стаття 482 КПК визначає особливості проведення слідчих та інших процесуальних дій стосовно окремої категорії осіб: 1) притягнення до кримінальної відповідальності; 2) затримання; 3) обрання запобіжного заходу; 4) проведення слідчих (розшукових) дій.

Так, затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України (ч. 1 ст. 482 КПК). Це положення цілком узгоджується зі ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя затриманий за підозрою у вчинені діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, має бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Депутатська недоторканність, як елемент статусу народного депутата України, є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Гарантії депутатської недоторканості відповідно до положень ч. 3 ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.

Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України (ч. 2 ст. 482 КПК).

У п. 14 ст. 3 КПК зазначено, що притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчинені кримінального правопорушення. Звідси випливає, що звернення Генерального прокурора України до Верховної Ради України щодо притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має здійснюватися до повідомлення йому про підозру.

У зв’язку з цим проведення обшуку, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» у ч. 2 ст. 218 зазначається, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції ініціюється відповідно прокурором і судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором України, а подання щодо судді суду загальної юрисдикції, судді Конституційного Суду України - Головою Верховного Суду України.

Подання повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту. Подання, що не відповідає вимогам, Голова Верховної Ради України повертає відповідно Генеральному прокуророві України або Голові Верховного Суду України, про що повідомляє Верховну Раду на найближчому пленарному засіданні.

Надалі відповідний комітет готує висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт. Подання розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України та обговорюється.

Головуючий на пленарному засіданні відповідно до подання ставить на голосування питання про надання згоди на: 1) притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата; 2) затримання народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції; 3) арешт народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт Верховна Рада приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою. Рішення Верховної Ради про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання.

Про прийняте рішення Голова Верховної Ради України негайно повідомляє відповідно Генерального прокурора України чи Голову Верховного Суду України.

Кримінальний процесуальний закон (ст. 483 КПК) передбачає обов’язкове інформування державних та інших органів чи службових осіб про застосування запобіжного заходу, а також ухвалення вироку щодо осіб, зазначених у ст. 480 КПК. Таке інформування здійснюється шляхом надсилання (поштою чи в інший спосіб - електронним, факсимільним зв’язком, кур’єром) письмового повідомлення на офіційну адресу відповідного органу (службової особи).

Органами (службовими особами), яким надсилається таке повідомлення, є: 1) щодо народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, його Першого заступника, заступника, головного контролера та Секретаря Рахункової палати - Верховна Рада України; 2) щодо судді Конституційного Суду України - Президент України, Верховна Рада України чи з’їзд суддів України, які здійснили призначення відповідного судді; 3) щодо професійного судді - Вища кваліфікаційна комісія суддів України; 4) щодо присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя - відповідний суд загальної юрисдикції; 5) щодо кандидата у Президенти України - Центральна виборча комісія; 6) щодо депутата місцевої ради - відповідна місцева рада; 7) щодо адвоката - відповідні органи адвокатського самоврядування (рада адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія).