Тема 5. ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ, ЯКІ НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ В ЗАПОБІГАННІ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
Одним із ефективних заходів протидії корупції не тільки в Україні, але й у всьому світі залишається своєчасна проінформованність правоохоронних органів про факти корупції, де особливе місце відводиться особам (інформаторам), які сприяють уповноваженим на те суб’єктам протидіяти корупції шляхом надання оперативно-значимої інформації про корупційні прояви в органах державної влади, місцевого самоврядування, регуляторних і контролю цих органів тощо.
Право громадян інформувати про корупційні правопорушення - це природне продовження права на свободу вираження, а також воно пов'язане з принципами прозорості і сумлінності. Усі люди мають невід'ємне право захищати добробут інших громадян і суспільства в цілому, і, в деяких випадках, вони зобов'язані повідомляти про правопорушення.
Так, у відповідності до ст. 21 Закону України «Про запобігання корупції» «….Громадські об’єднання, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання корупції мають право: повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, реальний, потенційний конфлікт інтересів спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції, Національному агентству, керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення або у працівників яких наявний конфлікт інтересів, а також громадськості.
Однак, коли справа доходить до викриття злочинів, рішення надати інформацію першим, тоді як інші продовжують мовчати, може викликати у колег, начальників і навіть друзів почуття образи або зради. Це може породжувати неприязнь, яка посилюється віддаленими, проте реальними історичними і політичними чинниками. Як свідчить аналіз дослідження, це особливо характерно для країн, яким довелося жити при авторитарних режимах, які використовували секретні служби безпеки і таємних агентів для стеження за своїми політичними ворогами і цивільним населенням в цілому.
Навіть в демократичних країнах, наприклад, дослідження, проведені у Франції в 2012 році показали, що багато державних службовців, які повідомляли про корупційні правопорушення, були витиснені на пенсію, звільнені або ізольовані в колективі.
Приклад Естонії показує, що лише 1 відсоток громадян і власників підприємств і 13 відсотків державних службовців, яким довелося особисто зіткнутися з корупцією, фактично повідомляли про такі випадки власті. В Угорщині більше половини державних службовців, відповідаючи в ході дослідження на питання про надання інформації про корупцію, сказали: «Чим менше говориш, тим краще».
Тому, відсутність ефективного захисту може бути дилемою для осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції (фахівці, які протидіють корупції, їх ще називають інформаторами): їм часто доводиться повідомляти про факти корупції і інші злочини, проте за такі дії на їхню адресу можуть звучати образливі слова, їм можуть мститися. Такі стереотипи здатні пригнічувати у людей бажання повідомляти про корупцію.
Transparency International визначає, що інформатор - будь-який співробітник або працівник державного або приватного сектора, який повідомляє інформацію про такого роду порушення і який знаходиться під загрозою помсти, а інформування визначається як розголошування інформації, пов'язаної з корупційною, незаконною, шахрайською або небезпечною діяльністю, що здійснюється державними або приватними організаціями або в них, яка викликає заклопотаність або погрожує громадським інтересам - по відношенню до фізичних або юридичних осіб.
Інформування несе в собі як професійні, так і особисті ризики. Громадяни повинні мати можливість використовувати безпечні канали надання інформації про корупцію або інші серйозні порушення на своєму місці роботи та в процесі взаємовідносин з представниками державних органів влади і отримувати найкваліфікованішу консультацію до того, як зважитися на такий крок.
Визнаючи роль інформаторів у протидії корупції, багато країн узяли на себе зобов'язання ввести в дію закони про захист інформаторів на реалізацію (виконання) вимог міжнародних конвенцій. І все більше урядів, корпорацій і некомерційних організацій по всьому світу встановлюють процедури для інформаторів.
Важливо проте, що ця політика забезпечує доступні канали для інформаторів, більшою мірою захищає інформаторів від усіх форм помсти і гарантує, що інформація, яку вони розкривають, може бути використана для просування необхідних реформ в країні.
Слід зазначити, що перший всеосяжний закон про інформаторів, який був прийнятий в ЄС, - це Закон про розкриття важливої інформації (ЗРВІ), який вважається найдієвішим у Європі, і одним із кращих у світі.
Незважаючи на добре прописану важливість інформаторів у виявленні та припиненні корупції, тільки в чотирьох країнах Євросоюзу (ЄС) існує така законодавча база для захисту інформаторів, яку можна вважати такою, що відповідає сучасним вимогам: Люксембурзі, Румунії, Словенії і Сполученому Королівстві Великобританії.
У решті 16 з 23 країн ЄС, забезпечується частковий захист для осіб, які надають інформацію про факти корупції. У семи країнах, що залишилися, така законодавча база дуже обмежена, або відсутня взагалі.
Крім того, багато положень, що діють нині, про захист інформаторів містять лазівки і виключення. В результаті особи, які вважають, що вони захищені від помсти, можуть виявити після надання інформації, що вони фактично беззахисні з правової точки зору.
Transparency International закликає усі країни включити всеосяжні права про захист інформаторів у свої закони і приступити до громадського діалогу, який покликаний забезпечити більше розуміння ролі інформаторів як важливих фігур у протидії корупції.
Розв’язання проблеми корупції, а також захисту осіб, які доброчесно повідомляють про корупційні правопорушення (викривачів), є одним із пріоритетів для українського суспільства на сьогоднішньому етапі розвитку держави.
З метою розв’язання даної проблеми в Україні, Антикорупційною стратегією на 2014-2017 роки, передбачено ухвалити закон про захист осіб, які доброчесно повідомляють про корупційні правопорушення (викривачів), передбачивши обов’язок повідомлення та захист викривачів, створення внутрішніх і зовнішніх каналів подання інформації, системи захисту викривачів від утисків та переслідування, а також заходи стимулювання повідомлень про корупцію, покладення на спеціально уповноважений орган функцій з проведення моніторингу та аналізу практики застосування закону та вжиття заходів щодо його належного застосування, запровадження санкцій за приховування фактів корупційних правопорушень; організувати широку загальнонаціональну інформаційну кампанію з роз’ясненням положень закону; здійснювати на постійній основі навчання з питань доброчесного повідомлення про факти корупції.
Інформатори відіграють важливу роль у виявленні та припиненні корупції. Розкриваючи порушення, які погрожують громадському порядку і безпеці, фінансовій діяльності, правам людини, довкіллю і верховенству права, вони ризикують своєю кар'єрою, їх можуть звільнити, на них можуть подати до суду, внести в чорний список, заарештувати, їм можуть погрожувати або навіть фізично розправитися або убити.
Розкриваючи інформацію про корупційні правопорушення, інформатори рятують численні життя і мільярдні кошти, запобігаючи при цьому погіршенню виникаючих скандалів і катастроф, а також суттєво впливають на відновлення довіри до державних органів, поновлення справедливих відносин в суспільстві, та невідворотності покарання до осіб які порушують вимоги законодавства.
Захист інформаторів від переслідування допоможе і полегшить ефективне викриття корупції, а також сприятиме відкритості і прозорості в органах державної влади.
Щоб переконатися, що інформатори забезпечені належним захистом і можливостями для надання оперативно-значимої інформації про корупційні правопорушення, необхідно керуватися такими основними принципами як: а) доступні і надійні канали для повідомлення про корупційні правопорушення; б) надійний захист від усіх форм помсти; в) механізми оприлюднення інформації, яка сприяє реформам законодавства, політики або процесуальної недосконалості і запобіганню майбутнім корупційним правопорушенням.
Отже, захист осіб, які викривають корупціонерів, повинен включати:
1. Захист від переслідування - особи мають бути захищені від всіх форм помсти, несприятливих умов або дискримінації на робочому місці, які пов’язані або з'явилися в результаті інформування про випадки корупції.
Такий захист повинен поширюватися на всі види можливих несприятливих наслідків, включаючи звільнення, санкції, що стосуються умов роботи, покарання у вигляді переводу на інші види робіт, переслідування, втрата статусу пільг, і так далі.
2. Збереження конфіденційності - відомості про особу, яка надала інформацію, не може бути розкрита без її згоди.
3. Тягар надання доказу лягає на працедавця - щоб уникнути санкцій або штрафів працедавець повинен чітко і переконливо продемонструвати, що будь-які заходи, що приймаються відносно співробітника, не були жодним чином пов’язанні або мотивовані розкриттям інформатора.
4. Завідомо неправдива інформація не захищається - по відношенню до людини, яка надає завідомо неправдиву інформацію про корупційні правопорушення, можуть застосовуватися дисциплінарні санкції і заходи цивільно-правової відповідальності. Ті, кого несправедливо звинуватили у корупційних діяннях, отримують всі належні компенсації.
5. Відмова від вимог про відповідальність - будь-яке викриття, зроблене в законодавчих рамках інформаторів, захищене від дисциплінарно-процесуальних дій і кримінальної, цивільної і адміністративної відповідальності, включаючи дискримінацію, наклеп, захист авторських прав і даних. Весь тягар доказу намірів з боку інформатора порушити закон лягає на суб'єкт викриття.
6. Анонімність - інформаторам, що надали інформацію анонімно і в подальшому були встановлені, має бути наданий повний захист.
7. Система заохочень - інформатори можуть отримувати частину відновлених коштів або штрафів, накладених в результаті викриття.
Виходячи із міжнародної практики захисту для осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, в українському законодавстві також передбачено соціальний та правовий захист. Так, у відповідності до вимог ст. 13 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» «…. Особа, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, перебуває під захистом держави. Якщо у зв'язку з виконанням такою особою завдань оперативно-розшукової діяльності настала її інвалідність або смерть, на неї поширюються пільги, передбачені у таких випадках для працівників оперативних підрозділів».
Окрім того, ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає, що особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), перебуває під захистом держави, а члени її сім’ї не можуть бути звільнені чи примушені до звільнення, притягнуті до дисциплінарної відповідальності чи піддані з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням про порушення вимог цього Закону іншою особою, а інформація про викривача може бути розголошена лише за його згодою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, створення спеціальних умов, які сприятимуть зміні суспільного уявлення про повідомлення за фактами корупції, захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, є одним із пріоритетів антикорупційної політики держави.