ТЕМА 3. ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

Мультимедійна презентація

Тестовий контроль знань

Список джерел

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

1. Поняття прокуратури ї її роль в Україні. Функції і засади діяльності прокуратури України

2. Організаційні основи системи прокуратури. Статус прокурора

3. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій

4. Кадри органів прокуратури
4.1. Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення з адміністративної посади

4.2. Звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді

4.3. Дисциплінарна відповідальність прокурора

1. Поняття прокуратури ї її роль в Україні. Функції і засади діяльності прокуратури
України

Уперше прокуратуру було створено в XIII ст. у Франції для захисту інтересів королівської влади в судах, а пізніше – для переслідування злочинців і поновлення правопорядку.

Прокуратура[1] України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом України від 14 жовтня 2014 р. «Про прокуратуру»[2] (далі – Закону), здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України «Про прокуратуру»[3] та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чинне законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В окремих країнах прокуратура перебуває у складі Міністерства юстиції, в інших – при судах, в третіх – виділена в окрему систему.

Аналіз функцій прокуратури визначених Законом України «Про прокуратуру» показує, що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші – до судової.

Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вона за своєю державно-правовою природою є самостійним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Прокуратура України – самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом.

Функції прокуратури

Поняття «функція» має декілька значень. У словниках воно тлумачиться так: «Робота, яку виконує орган, обов’язки, коло діяльності, призначення, роль»[4].

Поняття «функція прокуратури» розуміється як прокурорська діяльність, вид прокурорської діяльності. У літературі часто вживається як рівнозначне терміну «функції прокуратури» поняття «напрям прокурорської діяльності». Однак із теоретичних позицій таке ототожнення не завжди буде виправданим. Проте в деяких державах (Казахстані, Латвії, Узбекистані, Литві та інших) термін «напрями діяльності» використовується в законодавчих актах. У Російській Федерації застосовуються терміни «функції»» і «напрями» діяльності прокуратури.

В Україні теоретики та практики стверджують, що функції прокуратури – це вид діяльності її органів, який зумовлюється соціальним призначенням прокуратури й характеризується визначеним предметом провадження та спрямуванням на вирішення відповідних завдань[5].

Функції прокуратури передбачені у ст. 131 ¹ Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру».

Конституційні функції прокуратури наступні:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Зазначимо, що у Законі України «Про прокуратуру» дещо по іншому викладені основні функції прокуратури. Так, на прокуратуру покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України[6];

3) нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 2 Закону).

У ч. 2 ст. 2 Закону зазначено, що з метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Організація діяльності прокуратури України ґрунтується на засадах, які визначені Законом України «Про прокуратуру». Засади діяльності прокуратури – це керівні положення, які визначають найбільш істотні риси й ознаки діяльності органів прокуратури й основні вимоги, що ставляться до неї.

Основні засади організації і діяльності прокуратури закріплені в ст. 3 Закону «Про прокуратуру». Діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: 1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; 2) законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності; 3) територіальності; 4) презумпції невинуватості; 5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків; 6) політичної нейтральності прокуратури; 7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади; 8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом; 9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання; 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

1. Верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю.

Засада верховенства права – це правове положення, яке полягає в тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, у тому числі і діяльності прокуратури.

Дана засада закріплена в ст. 8 Конституції України та ст. 8 КПК України. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Засада верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у регулюванні відносин між усіма суб’єктами права на основі закону.

За своїм характером вона є багатоаспектною і включає низку компонентів, що утворюють її зміст. Сутність верховенства права розкрита у доповіді «Про верховенство права», прийнятій на 86-му пленарному засіданні Венеціанської комісії 25-26 березня 2011 р. Відповідно до підходів Венеціанської комісії виділяють такі складові верховенства права: 1) доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними); 2) вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом; 3) рівність перед законом; 4) влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно; 5) права людини повинні бути захищені; 6) повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок; 7) наявність справедливого суду; 8) держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань у рамках як міжнародного, так і національного права.

Недоторканність особи – система гарантій права людини на свободу пересування. Недоторканність особи захищається законом. У ст. 5 Європейської конвенції з прав людини зазначено, що жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках: законне ув’язнення після її засудження компетентним судом; законний арешт або затримання на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину; законний арешт або затримання за невиконання судового рішення чи для забезпечення виконання законного обов’язку чи здійснення виховних дій стосовно неповнолітніх; законне затримання для запобігання поширенню інфекційних захворювань, затримання психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг; законний арешт або затримання з метою депортації або екстрадиції.

Відповідно до міжнародних стандартів ст. 29 Конституції України зазначає: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».

Арешт особи можливий тільки за рішенням суду.

Крім того, у статті 27 Конституції України, держава гарантує кожній людині невідʼємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обовʼязок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоровʼя, життя і здоровʼя інших людей від протиправних посягань.

Виходячи з такого підходу та міжнародно-правових документів, слід виділити обов’язкові елементи верховенства права у діяльності прокуратури: 1) законність, у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес здійснення своїх повноважень та прийняття рішень щодо виявлення та усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення винних до відповідальності; 2) правова визначеність; 3) заборона на свавілля; 4) доступ до органів прокуратури, забезпечений незалежними та неупередженими прокурорами; 5) дотримання прав людини; 6) недискримінація та рівність перед законом.

2. Законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності.

Засада законності – це головна загальноправова основа діяльності всіх суб’єктів правозастосування, у тому числі й прокуратури. Це означає, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних законів.

Засада законності зобов’язує органи прокуратури точно і неухильно виконувати норми Конституції та законів України. Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є визначальним у правовій державі. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватися, але в жодному разі, не під яким приводом не повинні порушуватися.

Справедливость – основоположна засада права, яка являє собою ідею направлену на справедливе застосування норм права, передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Підпункт 6 пункту 1 статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства відносить справедливість, добросовісність та розумність. Отже, той, хто застосовує норми права, має бути справді високоморальною, неупередженою та безстроньою людиною – суддею або іншим посадовцем – із характерними професійними якостями для того, щоб справедливо вирішити справу. Це стосується і професійної діяльності прокурора.

Справедливе застосування норм права потребує від тих хто їх застосовує (поліція, судді, прокурори), щоб вони були безсторонніми, вислуховували обидві або всі сторони, що причетні до справи, залишаючи осторонь особисті інтереси.

Під час здійснення повноважень, пов’язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов’язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня.

Обʼєктивність означає неупередженість прокурорів, які здійснюють свою професійну діяльність, встановлення всіх обставин справи як тих, що викривають особу у вчиненні правопорушення , так і тих що виправдовують, як тих що обтяжують та і тих , що пом’якшують відповідальність особи.

3. Засада територіальності означає розбудову системи прокуратури України відповідно до адміністративно-територіального устрою, закріпленого у ст. 133 Конституції України. Вона зумовлена потребою реалізації функцій прокуратури на всій території України й доступності її для всього населення.

Визначальна вимога засади територіальності полягає в тому, що мережа органів прокуратури має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. Із цього логічно випливає, що органи прокуратури відповідних рівнів повинні однаково співвідноситися з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється їхня юрисдикція. Ця засада побудови системи прокуратури забезпечує територіальне розмежування юрисдикції однорідних прокуратур, тобто визначає мережу прокурорського округу. Найбільшого значення дія засади територіальності набуває при визначенні мережі місцевих прокуратур, тобто прокуратур першої інстанції, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися до прокурорської установи для вирішення своєї справи по суті.

Таким чином, засада територіальності полягає:

а) у відсутності територій, на які не поширювалася б юрисдикція прокуратури;

б) у територіально зручному розміщенні прокуратур;

в) в існуванні достатньої кількості прокуратур і прокурорів на території держави.

4. Засада презумпції невинуватості. Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Зміст цієї засади полягає в тому, що особа вважається винною не тоді, коли щодо неї висунене обвинувачення, а лише, коли її вина доведена в установленому законом порядку вироком суду. Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого (підсудного) або інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насилля, погроз та інших незаконних засобів.

Відповідно до засади презумпції невинуватості на підозрюваного (обвинуваченого), (а також на його захисника), не може бути покладено обов’язок доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов’язок покладається на органи, що висунули підозру (обвинувачення) (слідчого, дізнавача, прокурора), але це не виключає права підзюваного (обвинуваченого) доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, що наводяться ним у свій захист, повинні бути ретельно досліджені органами досудового розслідування, прокурором і судом.

Презумпція невинуватості має кілька правил:

1) обов’язковість доказування вини обвинуваченого покладається на слідчого, дізнавача, прокурора;

2) будь-який неусунений сумнів у винуватості тлумачиться на користь обвинуваченого;

3) недоведена вина в юридичному розумінні дорівнює доведеній невинуватості.

5. Засада незалежності прокурорів полягає в тому, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території держави законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів. Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності відокремлений від будь-якого стороннього впливу і при виконанні покладених на нього функцій керується тільки законом і вказівками Генерального прокурора.

У стаття 16 Закону визначено гарантії незалежності прокурора. Незалежність прокурора забезпечується:

1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;

3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;

4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;

5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;

6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування;

7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту .

• Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
• Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
• Про початок кримінального провадження стосовно прокурора негайно повідомляється Генеральний прокурор.
• Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов’язків або прийняття ним незаконного рішення.

Межі обґрунтованої критики діяльності прокурора визначаються з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

• Прокурор має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради прокурорів України, яка зобов’язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за його участю та вжити в межах своїх повноважень, передбачених цим Законом, необхідних заходів для усунення загрози.

6. Засада політичної нейтральності прокуратури полягає в тому, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів (позапартійність).

У статті 18 Закону визначено вимоги щодо несумісності. Так, зокрема, перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.

Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій.

Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

7. Засада недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади, означає те, що будь-якій формі незаконне втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади є неприпустимим.

8. Засада поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Судова влада здійснюється тільки судом. Це вказує на виняткове місце суду, особливість виконуваної функції. Положення, закріплене в ч. 1 ст. 124 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[7], зазначає, що ніякий інший орган, крім суду, не вправі здійснювати судову владу. Вимога, щоб судова влада здійснювалася лише судом, має важливе значення. Акти судової влади, тобто рішення, ухвали, вироки, постанови, не можуть бути скасовані або змінені жодним іншим органом, а лише вищим судом за наявності передбачених законом підстав. Крім того, вони підлягають обов’язковому виконанню всіма органами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Гарантії незалежності судді можна класифікувати на процесуальні, правові, організаційні й матеріальні.

Процесуальні гарантії: 1) передбачена законом процедура здійснення судочинства; 2) таємниця прийняття судового рішення й заборона її розголошення. Вони закріплені у процесуальному законодавстві.

Правові гарантії: 1) заборона під загрозою відповідальності за втручання у справляння судочинства; 2) відповідальність за неповагу до судді чи суду; 3) недоторканність суддів.

Процедура здійснення судової влади передбачена цивільним, кримінальним, господарським, адміністративним процесуальним законодавством і включає не лише права й обов’язки суду та суддів при провадженні судочинства, а й гарантії організації судового процесу (відкритість судового розгляду, участь представників народу в розгляді й вирішенні судової справи по суті тощо), процесуального статусу його учасників (рівність сторін перед законом і судом, рівність прав щодо надання доказів, внесення клопотань, оскарження рішень суду, змагальність процесу тощо).

Додержання процедури судового розгляду здійснюється судом, вищестоящим судом у порядку апеляційного або касаційного перегляду справи, учасниками процесу шляхом заявлення клопотань, заперечень, оскарження дій та рішень суду.

Постановлення рішення з конкретної справи є прерогативою суду, що підкреслює виключність судових рішень. Держава довіряє лише суду право вирішення питань законності й доцільності використання примусових повноважень держави.

Засада поваги до незалежності суддів, передбачає заборону органам прокуратури, прокурорам публічно висловлювати сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом.

9. Засада прозорості діяльності прокуратури означає гласність прокурорської діяльності, доступність її результатів для громадськості, що сприяє росту правової культури громадян, залучення широких верств населення до попереджень кримінальних правопорушень і інших правопорушень, підвищення ефективності роботи прокуратури.

На прокуратуру покладається обов’язок не менш як двічі на рік інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації.

Генеральний прокурор особисто не менше одного разу на рік звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних .

Керівники регіональних та місцевих прокуратур на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

Інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

Органи прокуратури оприлюднюють видані ними нормативно-правові акти з питань організації та діяльності прокуратури України в порядку, встановленому законом.

10. Засада неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Прокурор зобов’язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфікацію.

Прокурор періодично проходить підготовку у Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики.

Прокурор зобов’язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.

Прокурор відповідно ч. 4 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» зобов’язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) додержуватися вимог закону про засади запобігання і протидії корупції; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Прокурор зобов’язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.

Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.

2. Організаційні основи системи прокуратури. Статус прокурора

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов’язаних спільними завданнями та функціями.

Прокурорська система може бути визначена як централізована в масштабах України сукупність прокурорських органів, пов’язаних структурною єдністю і загальною функцією здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляду при виконанні судових рішень у кримінальних справах та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, підтримують державне обвинувачення в суді, а також здійснюють представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках визначених законом.

Система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається статтею 7 Закону. До її складу входять:

1) Офіс Генерального прокурора;

2) обласні прокуратури;

3) окружні прокуратури;

4) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури.

Перелік, утворення, реорганізація та ліквідація спеціалізованих прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.

У системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів.

Особливості організації і діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури визначені статтею 8-¹ Закону. Утворення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, визначення її структури і штату здійснюються Генеральним прокурором за погодженням з Директором Національного антикорупційного бюро України.

Єдність системи прокуратури України забезпечується:

1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури;

2) єдиним статусом прокурорів;

3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів;

4) фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України;

5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.

II. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Структура Офісу Генерального прокурора та повноваження Генерального прокурора.

Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.

Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має двох перших заступників та заступників, а також заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

У структурі Офісу Генерального прокурора утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція (на правах Департаменту). Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління)[8]. Положення про самостійні структурні підрозділи Офісу Генерального прокурора затверджуються Генеральним прокурором.

В Офісі Генерального прокурора утворюється (на правах Департаменту) Спеціалізована антикорупційна прокуратура, на яку покладаються такі функції:

1) здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України;

2) підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;

3) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених Законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями.

У межах реалізації своїх функцій Спеціалізована антикорупційна прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.

Особливості організації і діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури визначені статтею 8-¹ Закону.

Призначення прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури здійснюється керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури за результатами відкритого конкурсу, який проводить конкурсна комісія у складі керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та визначених ним і Генеральним прокурором осіб.

Склад комісії та порядок проведення нею відкритого конкурсу визначаються керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Призначення на адміністративну посаду в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі здійснюється за результатами відкритого конкурсу. На посади, передбачені пунктами 1-3 частини третьої статті 39 Закону, призначення здійснюється Генеральним прокурором, а на посади, передбачені пунктами 4 і 5 частини третьої статті 39 цього Закону, – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Участь у конкурсі можуть брати особи, які відповідають вимогам, визначеним у статті 27 Закону.

Організація та проведення конкурсу здійснюються конкурсною комісією, до складу якої входять:

1) чотири особи, визначені Радою прокурорів України;

2) сім осіб, визначених Верховною Радою України.

Членами конкурсної комісії повинні бути особи, які мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також значний досвід діяльності у сфері запобігання або протидії корупції. Не можуть бути членами конкурсної комісії державні службовці або особи, які займають політичні посади, депутати Верховної Ради України та місцевих рад, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, а також члени політичних партій.

Конкурсна комісія є повноважною, якщо до її складу призначено не менше шести осіб. У разі якщо протягом трьох місяців з дня призначення до складу комісії представників Радою прокурорів України Верховна Рада України не призначить в установленому порядку жодної особи, комісія вважається повноважною за умови входження до її складу чотирьох осіб.

Конкурсна комісія на своєму першому засіданні обирає з числа членів конкурсної комісії, визначених Верховною Радою України, голову конкурсної комісії. Головою повинен бути загальновизнаний та авторитетний експерт, який має багатий досвід, зацікавленість або відомий своїми діями на підтримку боротьби з корупцією.

Інформація про дату, час та місце проведення конкурсу, кандидатів, які подали заяву про участь у конкурсі, оприлюднюється на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до початку конкурсу.

Кандидатури, відібрані конкурсною комісією, по одній на кожну з адміністративних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, що передбачені пунктами 2 і 3 частини третьої статті 39 Закону, подаються на розгляд керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який вносить кандидатуру на розгляд Генерального прокурора для подальшого призначення на адміністративну посаду.

Кандидатура, відібрана конкурсною комісією на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, подається на розгляд Генерального прокурора. Відібрані конкурсною комісією кандидати на кожну з адміністративних посад, що передбачені пунктами 4 і 5 частини третьої статті 39 Закону, подаються на розгляд керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури для подальшого призначення на адміністративну посаду.

Кандидатури на посади керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його першого заступника та заступника, відібрані конкурсною комісією, подаються на розгляд Генерального прокурора лише після отримання конкурсною комісією підтвердження щодо їх відповідності вимогам законів України «Про очищення влади» та «Про запобігання корупції», а також щодо отримання допуску до державної таємниці відповідно до Закону України «Про державну таємницю».

Конкурс на зайняття адміністративних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі проводиться публічно, з вільним доступом представників засобів масової інформації, журналістів на засідання конкурсної комісії та із забезпеченням трансляції у режимі реального часу відео- та аудіоінформації із засідань конкурсної комісії в мережі Інтернет. Інформація про час та місце проведення засідання конкурсної комісії оприлюднюється на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до початку засідання.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура розташовується у службових приміщеннях Національного антикорупційного бюро України або у службових приміщеннях Офісу Генерального прокурора (обласної чи окружної прокуратури), які розташовані окремо від інших службових приміщень Офісу Генерального прокурора (обласної чи окружної прокуратури).

До загальної структури Спеціалізованої антикорупційної прокуратури входять центральний апарат і територіальні філії, які розташовуються в тих самих містах, в яких розташовані територіальні управління Національного антикорупційного бюро України.

Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підпорядковується безпосередньо Генеральному прокурору.

Прокурорами вищого рівня для керівників управлінь, відділів та їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури є керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його перший заступник та заступник, для заступника та першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники не мають права давати вказівки прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури їхніх повноважень. Письмові накази адміністративного характеру, які стосуються організації діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, видаються за обов’язковим погодженням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його перший заступник і заступник в межах строку, на який їх було призначено, без їх згоди не можуть бути переведені до іншого підрозділу Офісу Генерального прокурора або до обласної чи окружної прокуратури.

Нагляд за досудовим розслідуванням корупційних злочинів у разі їх вчинення прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури здійснює прокурор, який визначається Генеральним прокурором із числа своїх заступників (крім керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) або керівників департаментів Офісу Генерального прокурора.

Заступник Генерального прокурора – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури:

1) представляє Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, громадськими об’єднаннями, між народними організаціями та іноземними органами влади;

2) організовує діяльність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

3) здійснює розподіл обов’язків між першим заступником та заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

4) визначає після початку досудового розслідування прокурора, який здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні;

5) визначає групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів в особливо складному кримінальному провадженні, а також прокурора для керівництва такою групою;

6) приймає на роботу та звільняє з роботи працівників Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які не є прокурорами;

7) {Дію пункту 7 частини восьмої статті 8^-1 зупинено до 1 вересня 2021 року – див. абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX від 19.09.2020} в десятиденний строк з дня їх виникнення повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі;

8) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення і узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення підлеглих прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

9) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Повноваження Генерального прокурора визначено в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 9). Так, зокрема, Генеральний прокурор:

1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;

2) організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій;

3) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

4) у встановленому порядку на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора Офісу Генерального прокурора, прокурора обласної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування такої особи на посаді прокурора;

5) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

6) {Дію пункту 6 частини першої статті 9 зупинено до 1 вересня 2021 року – див. абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX від 19.09.2019} у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади в Офісі Генерального прокурора;

6^-1) здійснює розподіл обов’язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора;

7) затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу;

7^-1) затверджує стратегію розвитку прокуратури;

7^-2) затверджує положення про систему індивідуального оцінювання якості роботи прокурорів та систему оцінювання якості роботи прокурорів;

7^-3) затверджує порядок вимірювання та регулювання навантаження на прокурорів;

8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Офісу Генерального прокурора;

9) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;

9^-1) за поданням Генеральної інспекції направляє матеріали до Державного бюро розслідувань;

9^-2) визначає порядок розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, встановлених для відповідної адміністративної посади;

10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності.

Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення.

Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

У разі відсутності Генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора, а в разі відсутності першого заступника – один із заступників Генерального прокурора.

Обласні прокуратури

У системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура.

Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

У структурі обласної прокуратури утворюються підрозділи – управління та відділи.

Утворення, перелік, територіальна юрисдикція, реорганізація та ліквідація обласних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.

Повноваження керівника обласної прокуратури визначено в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 11). Так, зокрема, він:

1) представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;

2) організовує діяльність обласної прокуратури;

3) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку;

4) затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності обласної прокуратури;

5) {Дію пункту 5 частини першої статті 11 зупинено до 1 вересня 2021 року – див. абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX від 19.09.2020} у десятиденний строк з моменту вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у обласній прокуратурі;

6) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів обласної прокуратури;

7) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

8) у встановленому порядку та на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора окружної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування його на посаді прокурора;

9) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Керівник обласної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

У разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності – один із заступників керівника обласної прокуратури.

Окружні прокуратури

У системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.

Окружну прокуратуру очолює керівник окружної прокуратури , який має першого заступника та не більше двох заступників.

У структурі окружної прокуратури в разі необхідності утворюються такі підрозділи, як відділи.

Повноваження керівника місцевої прокуратури визначено в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 13). Так, зокрема, він:

1) представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;

2) організовує діяльність окружної прокуратури;

3) {Дію пункту 3 частини першої статті 13 зупинено до 1 вересня 2021 року - див. абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX від 19.09.2020} у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у окружній прокуратурі;

4) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів окружної прокуратури;

4^-1) {Дію пункту 4^-1 частини першої статті 13 зупинено до 1 вересня 2021 року – див. абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX від 19.09.2020} призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

4^-2) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства, інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

5) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Керівник окружної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

У разі відсутності керівника окружної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник окружної прокуратури, а в разі його відсутності – один із заступників керівника окружної прокуратури.

Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить не більше 15000 осіб, зокрема загальна чисельність прокурорів становить не більше 10000 осіб.

У структурі органів прокуратури встановлюються посади державних службовців, інших працівників, діяльність яких регулюється Законом України «Про прокуратуру» та іншими законодавчими актами України.

СТАТУС ПРОКУРОРА

У статті 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено статус прокурора.

Так, прокурором органу прокуратури є:

1. Прокурором органу прокуратури є:

1) Генеральний прокурор;

2) перший заступник Генерального прокурора;

3) заступник Генерального прокурора;

4¹) заступник Генерального прокурора – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора;

6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора);

7) прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора);

8) керівник обласної прокуратури;

9) перший заступник керівника обласної прокуратури;

10) заступник керівника обласної прокуратури;

11) керівник підрозділу обласної прокуратури;

12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури;

13) прокурор обласної прокуратури

14) керівник окружної прокуратури;

15) перший заступник керівника окружної прокуратури;

16) заступник керівника окружної прокуратури;

17) керівник підрозділу окружної прокуратури;

18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури

19) прокурор окружної прокуратури.

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

У ст. 18 Закону України «Про прокуратуру» передбачені вимоги щодо несумісності. Так, перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.

Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій.

На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».

Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

Прокурор за його заявою може бути відряджений для роботи у відповідному органі, що здійснює дисциплінарне провадження, Тренінговому центрі прокурорів України чи в інших органах у визначених законом випадках. За відрядженим прокурором зберігаються гарантії соціального забезпечення, визначені законодавством для прокурорів.

Загальні права та обов’язки прокурора (ст. 19 Закону).

Прокурор має право брати участь у прокурорському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури у порядку, встановленому Законом. Прокурори мають право бути членами професійних спілок, утворювати громадські організації та брати в них участь з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення свого професійного рівня.

Прокурор зобов’язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфі кацію.

Прокурор періодично проходить підготовку у Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики.

Прокурор зобов’язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.

Прокурор зобов’язаний:

1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;

2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;

3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Прокурор зобов’язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.

Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.

Відповідальність прокурора (ст. 20 Закону)

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану прокурором, має право зворотної вимоги до нього в розмірі виплаченого відшкодування в разі встановлення в діях прокурора складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо нього, який набрав законної сили.

3. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій

У першому питання нашої лекції ми визначили функції прокуратури. Нагадую, що їх в Законі України «Про прокуратуру» передбачено чотири функції, а саме: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Із вище наведеного систему функцій можна поділити на три підсистеми:

1) функція підтримання публічного (державного) обвинувачення в суді;

2) функція представництва;

3) наглядові функції.

Розглянемо кожну з названих функцій.

I. Функція підтримання публічного (державного) обвинувачення в суді.

Відповідно до ст. 22 Закону прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.

Кримінальна процесуальна діяльність характеризується тісним переплетінням і взаємозалежністю трьох основних кримінальних процесуальних функцій: обвинувачення, захисту та вирішення справи. Указані функції є в кожному кримінальному провадженні, у якому проводиться розслідування і яке потім передається для розгляду до суду.

Сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом висновку про винуватість підсудного прийнято називати «державним або публічним обвинуваченням». Характерно, що законодавець, говорячи про досудове розслідування, застосовує лише термін «обвинувачення», а термін «державне обвинувачення» вживається лише в тих випадках, коли регламентується діяльність прокурора в суді. Конституція України чітко визначила одну з основних конституційних функцій прокуратури – підтримання публічного обвинувачення в суді (п. 1 ст. 131¹ Конституції України), ця функція знайшла своє закріплення і в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 22), а також у КПК України (п. 15 ч. 1 ст. 36).

Конституційний принцип здійснення судочинства на підставі змагальності передбачає насамперед поділ функцій обвинувачення, захисту та вирішення справи. У кримінальному провадженні поділ процесуальних функцій не означає, що збирання та подання виправдувальних доказів, з’ясування обставин справи, які виправдовують обвинуваченого, входить тільки до обов’язків обвинуваченого та його захисника. Наш кримінальний процес має змішаний характер, що зобов’язує прокурора в суді першої інстанції не тільки доказувати винність підсудного, але й попереджати безпідставне, бездоказове визнання підсудного винним і його засудження.

Прокурор виступає гарантом прав і свобод підсудного, а також інших громадян, які беруть участь у кримінальному провадженні, тобто прокурор у суді здійснює правозахисну функцію. Таке розуміння функцій прокурора в суді відповідає конституційним вимогам про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України). Крім того, прокурор реалізовує в суді профілактичну та правовиховну функції.

Повноваження прокурора по підтриманню публічного (державного) обвинувачення в суді: брати участь у судовому провадженні у суді першої інстанції (п. 1. ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 36 КПК України, статті 34-36 Закону України «Про прокуратуру»), подавати до суду речі, документи, інші докази, клопотання, скарги, брати активну участь у дослідженні доказів (ч. 2 ст. 22, ст. 349 КПК України); викладати суду свою думку (статті 325-327, 349, 361 КПК України); змінювати, висувати додаткове обвинувачення, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення (ч. 2 ст. 337, статті 338-340 КПК України); виступати у судових дебатах (ст. 364 КПК України).

Таким чином, функція підтримання державного обвинувачення – діяльність прокуратури у встановлених кримінальним процесуальним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових органах, сприяння постановленню законного, обґрунтованого та справедливого вироку[9].

II. Функція представництва.

У Конституції України (п. 3 ст. 131¹) передбачається функція представництва прокуратурою інтересів держави в суді у випадках, що визначені законом. Названа функція є принципово новою в нашому законодавстві, оскільки раніше подібних обов’язків на прокуратуру не покладалося. Водночас слід зазначити, що прокурор і раніше виступав як представник держави, юридичних осіб і громадян, захищаючи їхні права й інтереси в суді. Однак його діяльність була складовою частиною наглядової функції.

Новизна представницької функції, яка знайшла закріплення також і в п. 2 ст. 2, ст. 23 «Представництво інтересів громадянина або держави в суді» та у ст. 24 «Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді » Закону України «Про прокуратуру». «Представництво інтересів громадянина або держави в суді». Сутність такого представництва полягає в тому, що правове становище прокурора, яким він наділений у цивільному, господарському і адміністративному судочинстві, визначається в його конституційному статусі як суб’єкта представництва інтересів громадянина або держави в суді. Держава, визнаючи велике значення прокуратури в реалізації положень Конституції про захист у судовому порядку прав громадян, порушених незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб, а також про відшкодування державі матеріальних збитків, закріпила в Конституції України за прокуратурою функцію представництва.

Закон України «Про прокуратуру» (ст. 23) визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

• Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 24 Закону.

• Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу .

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 24 Закону.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов’язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об’єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках – прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

• Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб’єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:

1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справи;

5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;

7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді

Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді передбачені у ст. 24 Закону України «Про прокуратуру».

• Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
• Право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надається прокурору, який бере в ньому участь.
• Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур.
• Право подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом в цивільній, адміністративній, господарській справі надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур.
• Право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом на судове рішення у кримінальній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, крім випадків, коли йдеться про рішення у кримінальних провадженнях, розслідування в яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України, – у таких випадках відповідне право надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи: керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його першому заступнику та заступнику.
• Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
• Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Таким чином, прокурор, виконуючи представницьку функцію у своїй діяльності, вирішує головне завдання, яке передбачає захист прав, свобод і законних інтересів громадян та інтересів держави. Реалізацію функції представництва він здійснює, як уже зазначалося раніше, у декількох формах. Слід підкреслити, що дві форми досудового провадження, яке включає в себе підготовку і звернення до суду із позовними заявами (заяви, подання), а також участь у розгляді в судах цивільних або господарських справ, є обов’язковими складовими елементами функції представництва. Третя форма – подання апеляційної та касаційної скарги про перегляд за нововиявленими та винятковими обставинами – застосовується прокурором, коли виникають певні обставини при розгляді справ у суді.

III. Наглядові функції.

Прокурорський нагляд – це специфічна діяльність органів прокуратури, яка здійснюється від імені України та полягає в перевірці точності додержання Конституції України і виконання законів, які діють на її території органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також іншими правоохоронними органами та їх посадовими особами при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, повʼязаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокурорський нагляд в Україні – це державна діяльність спеціально уповноважених посадових осіб – прокурорів, щодо здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян[10].

Змістом цієї діяльності є:

а) виявлення фактів порушення Конституції України та вимог інших законів України органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також іншими правоохоронними органами та їх посадовими особами при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, повʼязаних з обмеженням особистої свободи громадян;

б) установлення винних у правопорушеннях;

в) ужиття заходів щодо усунення порушень закону і поновлення порушених прав;

г) притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які порушили закон.

Із цього можна дійти висновку, що:

по-перше, прокурорський нагляд – це специфічний вид державної діяльності, яку, крім органів прокуратури не можуть здійснювати інші державні

органи, організації, установи або посадові особи;

по-друге, прокурорський нагляд здійснюється від імені держави – України. Прокурор, здійснюючи нагляд, виявляє правопорушення, уживає заходів щодо їх усунення та покарання винних не від імені виконавчої чи судової влади, а від імені держави;

по-третє, прокурорський нагляд – це самостійний вид державної діяльності. Його відмінність від діяльності інших державних органів визначається специфікою його змісту. Це перевірка точності додержання вимог Конституції України, законів України, відповідності інших правових актів закону, здійснення заходів щодо усунення виявлених правопорушень за допомогою засобів, які законом надано виключно прокуратурі.

Найбільш конкретно метою прокурорського нагляду є:

а) утвердження верховенства закону;

б) зміцнення правопорядку;

в) забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина;

г) забезпечення захисту охоронюваних законом інтересів суспільства і держави.

На досягнення цієї мети спрямована вся діяльність прокуратури.

Виходячи із норм ст. 121 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» можна прийти до висновку, що наглядова функція прокуратури реалізується у двох напрямах:

• перший – це нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
• другий – це нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян .

Перераховані напрями діяльності прокуратури і називаються галузями прокурорського нагляду. Як бачимо, таких галузей прокурорського нагляду є дві, тобто дві відносно самостійних частини. У кожної частини (галузі) – свій особливий предмет нагляду, а у прокурора, діючого в рамках якої – небудь галузі, є така сукупність повноважень, яка дає йому можливість ефективно виявляти порушення закону і вживати заходи до їх усунення.

Іншими словами, галузь прокурорського нагляду – це його відносно самостійна частина, яка характеризується специфічними для конкретної галузі нагляду предметом і повноваженнями прокурора[11].

Є і інше визначення галузі прокурорського нагляду.

Під галуззю прокурорського нагляду розуміють такий напрямок нагляду, який обумовлений специфікою правового положення піднаглядних органів, організацій і посадових осіб і характеризується певними повноваженнями прокурорів, методами і формами прокурорської діяльності[12].

Тепер розглянемо галузі прокурорського нагляду за видами.

Нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

У діяльності органів прокуратури особливе місце займає нагляд за додержанням законів при проведенні досудового слідства. Таке становище зумовлено тим, що органи досудового розслідування, розслідуючи та розкриваючи злочини, вимушені обмежувати конституційні права й свободи громадян у кримінальному провадженні, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження. Такі обставини істотно впливають на інтереси й права громадян, які беруть участь у кримінальному провадженні. Незважаючи на те, що законодавством, особливо КПК України, чітко і докладно регламентується діяльність органів досудового розслідування при проведенні слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій у їх практичній діяльності мають місце порушення прав і свобод громадян. Ці та інші обставини вимагають від органів прокуратури активно проводити наглядову діяльність, чітко й у повному обсязі виконувати завдання з виявлення, усунення і попередження порушень закону при провадженні досудового розслідування. Завдання прокурорського нагляду в досудовій стадії (досудового розслідування) реалізується в декількох взаємопов’язаних напрямах. Ці напрями наглядової діяльності прокуратури покликані забезпечити законність у досудовій стадії кримінального процесу. Слід підкреслити, що йдеться про своєчасне усунення виявлених прокурором порушень закону, а також про діяльність прокурора, спрямовану на їх попередження. Усе це дає підстави дійти висновку, що під прокурорським наглядом за додержанням законів органами, які проводять досудове розслідування, розуміють діяльність міських і районних прокурорів, прокурорів у стадії досудового розслідування кримінального провадження в межах їх компетенції та з використанням наданих їм повноважень із забезпечення режиму законності при розслідуванні злочинів[13].

Нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство передбачений у ст. 25 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК України;

2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК України;

5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

6) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;

7) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених КПК України, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;

8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК України, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених КПК України;

9) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК України, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;

10) повідомляти особі про підозру;

11) предʼявляти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому КПК України та законом;

12) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

13) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

14) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК України;

15) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому КПК України;

16) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;

17) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;

18) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

19) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому КПК України;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України[14].

Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов’язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.

Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов’язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.

Видання прокурором розпоряджень поза межами його повноважень тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Генеральний прокурор, керівники відповідних прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов’язків координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Основною формою координації є проведення координаційних нарад з керівниками правоохоронних органів, на яких заслуховується інформація щодо їхньої діяльності у сфері протидії злочинності. Рішення координаційної наради є обов’язковим до виконання всіма зазначеними в ньому правоохоронними органами. Порядок та інші форми координації затверджуються наказом Генерального прокурора.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У п. 4 ст. 2, ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» самостійною функцією прокуратури виділено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Ця функція для органів прокуратури є традиційною, адже від самого початку свого існування в Російській імперії вони здійснювали опіку в арештантських справах перш за все з метою попередження зловживань персоналу місць ув’язнення.

Розвиток даної функції прокурорського нагляду було закріплено в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 26), де визначено об’єкти нагляду. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд поширюється на місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи, щодо яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру, та будь-які інші місця, в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням або рішенням адміністративного органу.

Виділення цього нагляду в самостійну функцію зумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які підозрюються й обвинувачуються у вчиненні злочинів у випадках, коли їх затримують або беруть під варту. Для цих осіб гарантією охорони їхніх прав є наглядова діяльність прокуратур. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав та інтересів затриманих, узятих під варту і засуджених, осіб, які перебувають за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є проведення прокурором перевірок в установах і органах, де вони тримаються, систематично, незалежно від наявності даних про порушення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, має право:

1) у будь-який час за посвідченням, що підтверджує займану посаду, відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи, щодо яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру, та будь-які інші місця, до яких доставлено осіб з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення чи в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням або рішенням адміністративного органу;

2) опитувати осіб, які перебувають у місцях, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про Прокуратуру», з метою отримання інформації про умови їх тримання та поводження з ними, ознайомлюватися з документами, на підставі яких ці особи тримаються в таких місцях, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

3) знайомитися з матеріалами, отримувати їх копії, перевіряти законність наказів, розпоряджень, інших актів відповідних органів і установ та в разі невідповідності законодавству вимагати від посадових чи службових осіб їх скасування та усунення порушень закону, до яких вони призвели, а також скасовувати незаконні акти індивідуальної дії;

4) вимагати від посадових чи службових осіб надання пояснень щодо допущених порушень, а також вимагати усунення порушень та причин і умов, що їм сприяли, притягнення винних до передбаченої законом відповідальності;

5) знайомитися з матеріалами виконавчого провадження щодо виконання судових рішень у кримінальних справах, робити з них виписки, знімати копії та в установленому законом порядку оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця;

6) вимагати від керівників органів вищого рівня проведення перевірок підпорядкованих і підконтрольних органів та установ попереднього ув’язнення, виконання покарань, застосування заходів примусового характеру та перевірок інших місць, зазначених у п. 1 цієї частини;

7) звертатися до суду з позовом (заявою) у визначених законом випадках.

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян в органах та установах, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв’язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах. У межах реалізації зазначеної функції прокурор має право залучати відповідних спеціалістів.

Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно (за відсутності відповідного судового рішення, рішення адміністративного органу або іншого передбаченого законом документа чи після закінчення передбаченого законом або таким рішенням строку) перебуває у місці тримання затриманих, попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення волі, установі для виконання заходів примусового характеру, інших місцях, зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті.

Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку та умов тримання осіб у місцях, зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, що виконують судові рішення у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

У КК України (ст. 51) передбачено 12 різних видів покарань, які застосовують у своїй практичній діяльності суди. Крім цих видів покарань, вони застосовують і інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи. Органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, проводять перевірки в державних установах й органах, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, які обмежують особисту свободу людини. Безпосередніми об’єктами нагляду є державні органи й установи, у тому числі:

1) Міністерство юстиції України[15]:

а) кримінально-виконавчі інспекції;

б) спеціально-виховні установи (виховні колонії);

в) арештні доми;

г) кримінально-виконавчі установи відкритого типу;

ґ) кримінально-виконавчі установи закритого типу;

д) слідчі ізолятори;

е) державна виконавча служба;

2) місця тримання затриманих органів Національної поліції і державної прикордонної служби: ізолятори тимчасового тримання і кімнати для доставлених осіб у чергових частинах територіальних органів поліції;

3) військові частини, гауптвахти, де виконується покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. 60 КК України);

5) дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім військовослужбовців-жінок) (ст. 17 Кримінально- виконавчого кодексу України).

6) психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення судів у кримінальних справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру;

7) спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові заходи виховного характеру, застосовані судом до неповнолітніх, яких суд звільнив від покарання, а також до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Поняття та особливості представницької функції прокуратури ми щойно з вами розглянули. А тому тут обмежимося лише вже сказаним.

4. Кадри органів прокуратури
4.1. Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення з адміністративної
посади

Успішне виконання поставлених перед прокуратурою завдань значною мірою залежить від чіткої організації роботи з відбору, розміщення, виховання та професійної підготовки прокурорських кадрів. Якісна професійна підготовка, високі моральні риси та життєвий досвід кадрів дозволяють успішно вирішувати завдання зі зміцнення законності та правопорядку.

Виходячи з вимог Генерального прокурора, а також із напрацьованої практики, уся робота з добору кадрів організовується відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру». Цей Закон у ст. 27 визначає, вимоги до кандидатів на посаду прокурора. Так, зокрема :

1. Прокурором окружної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою[16].

2. Прокурором обласної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років та володіє державною мовою.

3. Прокурором Офісу Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою. Ці вимоги не поширюються на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

4. Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначена особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою.

Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка:

1) визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;

2) має захворювання, що перешкоджає виконанню обов’язків прокурора ;

3) має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають установленим вимогам, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог Закону.

Добір кандидатів та їх призначення на посаду прокурора здійснюється в порядку, визначеному ст. 29 Закону, та включає:

1. Добір кандидатів та їх призначення на посаду прокурора здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає:

1) прийняття відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, рішення про проведення добору кандидатів на посаду прокурора, що розміщується на офіційному веб-сайті відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та повинно містити виклад передбачених цим Законом вимог, яким має відповідати кандидат на посаду прокурора, а також перелік документів, що подаються до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, і кінцевий термін їх подання;

2) подання особами, які виявили бажання стати прокурором, до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;

3) здійснення відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, на основі поданих кандидатами на посаду прокурора документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду прокурора;

4) складання особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду прокурора, кваліфікаційного іспиту;

5) оприлюднення відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, на офіційному веб-сайті списку кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит;

6) організацію відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, спеціальної перевірки кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит;

7) визначення відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів;

8) проходження кандидатом на посаду прокурора спеціальної підготовки в Тренінговому центрі прокурорів України;

9) оголошення відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі відкриття вакантних посад прокурорів конкурсу на зайняття таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві та пройшли спеціальну підготовку;

10) проведення відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, конкурсу на зайняття вакантних посад прокурорів на основі рейтингу кандидатів;

11) направлення відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, подання керівнику окружної прокуратури щодо призначення кандидата на посаду прокурора;

12) призначення особи на посаду прокурора;

13) складення особою присяги прокурора.

Більш докладно про порядок подання кандидатом на посаду прокурора документів до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, проведення кваліфікаційного іспиту, спеціальну перевірку кандидата на посаду прокурора, присягу прокурора та інші питання пов ’язанні з призначенням на посаду прокурора йдеться у статтях 30-38 Закону.

У статті 40 Закону України «Про прокуратуру» визначено порядок призначення на посаду Генерального прокурора. Так, зокрема Генеральний прокурор призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.

На посаду Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який:

1) має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років;

2) володіє державною мовою;

3) має високі морально-ділові, професійні якості та організаторські здібності;

4) стосовно якого відсутні обставини, передбачені частиною шостою статті 27 цього Закону;[17]

5) та не має заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання (ч. 1 ст. 40 Закону).

Президент України надсилає до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення кандидата на посаду Генерального прокурора.

Порядок надання згоди на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора встановлюється Регламентом Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України про відмову у наданні згоди на призначення на посаду Генерального прокурора є підставою для письмового подання Президента України про надання згоди на призначення іншого кандидата (ст. 40 Закону).

Генеральний прокурор відповідно до ст. 42 Закону звільняється з адміністративної посади Президентом України за згодою Верховної Ради України:

1) у зв’язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;

2) на підставі подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, або Вищої ради правосуддя;

3) у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Повноваження Генерального прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі:

1) висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з цієї адміністративної посади;

2) закінчення строку перебування на посаді Генерального прокурора.

Звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади або припинення повноважень Генерального прокурора на адміністративній посаді не припиняє його повноважень прокурора.

4.2. Звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на
посаді

У стаття 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема прокурор звільняється з посади у разі:

1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 Закону України «Про прокуратуру»;

3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є:

1) Генеральний прокурор – стосовно прокурорів Офісу Генерального прокурора;

1¹) керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – стосовно прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

2) керівник обласної прокуратури – стосовно прокурорів відповідної обласної прокуратури та прокурорів окружних прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Повноваження прокурора припиняються у зв’язку з:

1) досягненням шістдесяти п’яти років;

2) смертю;

3) визнанням його безвісно відсутнім або оголошенням померлим;

4) рішенням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора .

4.3. Дисциплінарна відповідальність прокурора

Прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;

2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;

3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;

4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;

5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;

6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;

7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;

8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;

9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.

Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

Виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов’язків.

Дисциплінарне провадження – це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку (ст. 45 Закону).

На прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);

3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Список джерел

Нормативно-правові акти:

1. Загальна декларація прав людини: прийн. 10 груд. 1948 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
2. Закон України «Про Вищий антикорупційний суд»: чинне законодавство станом на 14 черв. 2020 р. К.: ПАЛИВОДА А.В., 2020. 24 с.
3. Господарський процесуальний кодекс України від 06 лист. 1991 р. № 1798-XII. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.
4. Конвенція про захист прав людини і основних свобод: прийн. 04 лист. 1950 р. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
5. Конституція України: Закон України 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: прийн. 10 груд. 1984 р. № 995-085. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085.
7. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок : прийн. 3 верес 1981 р. (укр/рос). Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207.
8. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 лип. 2005 р. № 2747-ІV. Верховна Рада України. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.
9. Кримінальний процесуальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 19 лют. 2021 р. К.: ПАЛИВОДА А. В., 2021. 452 с.
10. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права: прийн. 16 груд. 1966 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
11. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05 лип. 2012 р. № 5076-VІ {Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1702-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 50-51, ст. 2057, № 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст. 542, № 1791-VIII від 20.12.2016, ВВР, 2017, № 4, ст. 42, № 1798-VIII від 21.12.2016, ВВР, 2017, № 7-8, ст. 50, № 198-IX від 17.10.2019, № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст. 279 № 720-IX від 17.06.2020}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.
12. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02 черв. 2011 р. № 3460-VІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17.
13. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 груд. 2006 р. № 3477- ІV. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.
14. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 груд. 2006 р. № 3477- ІV. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.
15. Про Вищу раду правосуддя: Закон України від 21 груд. 2016 №1798-VIII. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-19.
16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури: Закон України від 19 верес. 2019 р. № 113-IX {Із змінами, внесеними згідно із Законом № 187-IX від 04.10.2019, ВВР, 2019, № 50, ст. 352 № 1065-IX від 03.12.2020}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/113-20.
17. Про внесення змін до Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 лип. 2019 р. № 564. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0835-19.
18. Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора: Наказ Генеральної прокуратури України від 23 груд. 2019 р. № 351. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1156-19#n2.
19. Про день початку роботи обласних прокуратур: Наказ Офісу Генерального прокурора від 08 верес. 2020 р. № 414. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0414905-20.
20. Про Державне бюро розслідувань: Закон України від 12 лист. 2015 р. № 794-VІІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-19.
21. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 груд. 1993 р. №3781-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3781-12.
22. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 груд. 1993 р. №3782-ХІІ. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3782-12.
23. Про запобігання корупції: Закон України від 14 квіт. 2014 р. № 3206- VІ (редакція від 02.01.2020). Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.
24. Про затвердження Інструкції про заходи щодо дотримання вимог законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та обранні стосовно підозрюваних запобіжного заходу – тримання під вартою під час досудового розслідування: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 01 жовт. 2018 р. № 806/3105/5. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1190-18conv.
25. Про затвердження порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Генеральної прокуратури України від 29 верес. 2017 р. №807/1193/279. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1299-17.
26. Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні: Наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 лист. 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1687/5/. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0114900-12.
27. Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 лип. 2017 р. № 575 {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 564 від 11.07.2019}. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0937-17.
28. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовт. 2015 р. № 877 {Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 496 від 12.07.2017№ 1146 від 27.12.2018, № 370 від 17.04.2019}. Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-2015-%D0%BF.
29. Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення : Наказ Офісу Генерального прокурора від 30 черв. 2020 № 298. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0298905-20.
30. Про затвердження Порядку застосування електронних засобів контролю : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 черв. 2017 р. № 480. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0860-17#n7.
31. Про затвердження Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 лют. 2019 р. № 100 {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 877 від 22.10.2019}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0223-19.
32. Про затвердження структури Офісу Генерального прокурора: Наказ Генерального прокурора від 21 груд. 2019 року N 99-шц. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0099900-19.
33. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 6 верес. 2012 р. № 5207-VI {Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1263-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст. 915}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17.
34. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13 лип. 2017 р. № 2136-VIII. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19.
35. Про Національну поліцію: Закон України від 02 лип. 2015 р. № 2822. Верховна Рада України : [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19.
36. Про Національне Антикорупційне бюро України: Закон України від 14 жовт. 2015 р. № 1698- VІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18.
37. Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур: Наказ Офісу Генерального прокурора від 17 лют. 2021 р. № 39. Верховна Рада України: [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0039905-21.
38. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лют. 1992 р. № 2135-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12.
39. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 черв.1993 р. № 3352-ХІІ {Із змінами, внесеними згідно із Законами № 113-IX від 19.09.2019, ВВР, 2019, № 42, ст. 238, № 372-IX від 12.12.2019}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3352-12.
40. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовт. 2014 р. № 1697-VII {Із змінами, внесеними згідно із Законами: № 2475-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 36, ст. 272, № 113-IX від 19.09.2019, ВВР, 2019, № 42, ст. 238, № 263-IX від 31.10.2019, № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст. 279, № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст. 408, № 1052-IX від 03.12.2020}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.
41. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 берез. 1992 р. № 2229-ХІІ. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-12.
42. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02 черв. 2016 р. № 1402- VІІІ {Із змінами, внесеними згідно із Законами: № 1774-VIII від 06.12.2016, ВВР, 2017, № 2, ст. 25, № 1798-VIII від 21.12.2016, ВВР, 2017, № 7-8, ст. 50, № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст. 436, № 2509-VIII від 12.07.2018, ВВР, 2018, № 35, ст. 267, № 193-IX від 16.10.2019, № 263-IX від 31.10.2019, № 679-IX від 04.06.2020, ВВР, 2020, № 42, ст. 348, № 950-IX від 03.11.2020}. Верховна Рада України: [сайт]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.
43. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок: прийн. 06 жовт. 1999 р. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_794.

Монографії, підручники, навчальні посібники, збірники наукових статей, тези доповідей на конференціях, круглих столах:

1. Андрійченко О., Чернецька О. Практика Європейського суду з прав людини у здійсненні правосуддя. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 284-288.
2. Баганець О. Про деякі проблеми досудового слідства та прокурорського нагляду і можливі шляхи вирішення / О. Баганець. Вісник прокуратури . 2016. № 3. С. 65-80.
3. Баулін О. Сучасні проблеми забезпечення вимог закону при повідомленні про підозру / О. Баулін. Вісник прокуратури. 2016. № 4. С. 54-62.
4. Бурлак П. Методика розслідування кримінальних проваджень щодо викрадання військового майна, вчиненого військовими службовими особами шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК України). Вісник прокуратури . 2019. № 4. С. 66-75.
5. Використання практики Європейського суду з прав людини у кримінальному провадженні: навчально-практичний компендіум. /І. В. Гловюк, М. М. Стоянов, В. А. Завтур / Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 420 с.
6. Влад Сергій. Особливості організації роботи прокуратури України в галузі міжнародного співробітництва. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 319-324.
7. Воєвода А., Александров О. Особливості початкового стану розслідування в кримінальному провадженні за фактами загибелі військовослужбовців у місцях проведення бойових дій. Вісник Національної академії прокуратури. 2019. № 2. С. 70-81.
8. Говоруха О. Моніторинг судових рішень прокурором при здійсненні представницької діяльності як важливий компонент ефективності правосуддя. Вісник прокуратури. 2017. № 4. С. 56-59.
9. Глушков В. О. та інші (Глушков, Валерій Олександрович та ін.). Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. / Міжгалузева акад. управл.; В. О. Глушков, С. А. Кузьмін, В. В. Михайленко. Київ: ВД «Дакор», 2013. 371 с.
10. Денис Сірик. Участь прокурора у судовому процесі за оновленим процесуальним законодавством України. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 76-83.
11. Досудове розслідування кримінальних проступків [Текст] : метод. рек. / [С. С. Чернявський, М. С. Цуцкірідзе, Р. М. Дударець та ін.]. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2019. 160 с.
12. Дрозд Валентина. Судова практика щодо допустимості доказів, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 185-190.
13. Зразки процесуальних документів та бланків у кримінальному провадженні (з коментарями та поясненнями). / C. C. Чернявський. К.: «Центр учбової літератури», 2017. 350 с.
14. Зразки процесуальних документів сторони захисту, потерпілого. Практичний посібник. / Ю. І. Руснак. К.: «Центр учбової літератури», 2017. 288 с.
15. Зразки документів з публічного права (кримінальне право, кримінальний процес, адміністративне право та процес) : Навч. посіб. 2-ге видан. перероб. та допов. / О. В. Баулін, П. С. Матвеєв, С. П. Матвеєва / К. : Алерта, 2019. 128 с.
16. Караман І. В., Козіна В. В. Європейський суд з прав людини, Європейська конвенція з прав людини та індивідуальні заяви: перше знайомство. К.: ВАІТЕ, 2015. 136 с.
17. Клопотання прокурора у кримінальному провадженні: наук.-практ. посіб. / Cеврук Ю. Г., Столітній А. В., Санін О. В., Єні О. В., Туркот М. С. та ін.; за ред. д-ра юрид. наук Столітнього А. В. Київ: Національна академія прокуратури України, 2018. 346 с.
18. Комарницька О., Єсипчук С. Особливості реагування прокурора на виявлені порушення закону під час здійснення оперативно-розшукової діяльності / О. Комарницька, С. Єсипчук. Вісник прокуратури. 2016. № 5. С. 60-71.
19. Кримінальне судочинство. Процесуальні документи. Практичний коментар та зразки. Київ: «Центр учбової літератури». 2019. 184 с.
20. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. К.: Юстініан, 2012. 1224 с.
21. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.: за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. Х.: Право, 2012. 768 с.
22. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково – практичний коментар / Відп. ред.: С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарчеко. Х.: Одісей, 2013. 1104 с.
23. Кримінальний процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами практики Конституційного Суду України, Верховного Суду України та Верховного Суду, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Наук-практ. посіб. / уклад.: А. В. Столітній, С. В. Шмаленя, М. С. Туркот, М. І. Снігар; за ред. д.ю.н., проф. А. В. Столітнього; друге видання. К.: Норма права, 2020. 1504 с.
24. Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін., за ред. В. Я. Тація, І. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. Х.: Право, 2013. 824 с.
25. Кримінальний процес : підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. К., 2013. 544 с.
26. Кримінальний процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами практики Конституційного Суду України, Верховного Суду України та Верховного Суду, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Наук-практ. посіб. / уклад.: А. В. Столітній, С. В. Шмаленя, М. С. Туркот, М. І. Снігар; за ред. д.ю.н., проф. А. В. Столітнього; друге видання. К.: Норма права, 2020. 1504 с.
27. Курочка Н. И., Каркач П. М. Прокурорський нагляд в Україні. Луганськ, 2013. 236 с.
28. Кучинська О., Щиголь О. Забезпечення права засудженого на справедливий суд в аспекті перегляду судових рішень за виключними обставинами на прикладі рішення ЄСПЛ у справі «Петухов проти України». Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 254-260.
29. Марценюк Т. Гендерна політика Європейського Союзу: загальні принципи та найкращі практики. К.: Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД). 2015. 43 с. URL: http://www.icps.com.ua/assets/uploads/files/genderna_pol_tika_s.pdf.
30. Методичні рекомендації щодо виконання вимог міжнародних договорів та КПК України про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій / [Бедро О. В., Григоровський В. В., Кіцул О. Ю., Коваленко О. В., Красноборова М. П., Новик Л. Г., Сапін О. В.]. K.: Генеральна прокуратура України; Національна академія прокуратури України, 2012. 60 с.
31. Назарук О. І. (Назарук, Олена Ігорівна) Організація діяльності прокурора щодо забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.10)/ Генеральна прокуратура України. Нац. акад. прокур. України. Київ, 2014. 20 с.
32. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України /Тертишник В. М./ Видання 12-те доповн і перероб. К.: Алерта, 2016. 810 с.
33. Організація судових та правоохоронних органів : підручник / І. Є.Марочкін, Л. М. Москвич, М. П. Каркач та ін. ; за ред. І. Є. Марочкіна. Х.: Право, 2014. 448 с.
34. Правові засади протидії корупції: навч. посіб. /кол. авт.; за ред. М. В. Лошицького. Київ: Національна академія прокуратури України, 2019. 342 с.
35. Про результати роботи Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України у першому кварталі 2019 року. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 22-23.
36. Прокурорський нагляд за додержанням законів у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженнях особистої свободи громадян: навч. посіб. / В. Г. Неділько, В. С. Кожухар, О. М. Подільчак та ін. Київ: Національна академія прокуратури, 2019. 202 с.
37. Рішення Європейського суду з прав людини в кримінальних справах. Захист життя, здоров’я, честі та гідності / за заг. В. С. Ковальского. Київ: Юрінком Інтер, 2019. 296 с.
38. Сирота Дмитро, Слободяник Тетяна. Функція досудового розслідування прокуратури. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 234 -239.
39. Сірик Д. Участь прокурора у судовому процесі за оновленим процесуальним законодавством України. Вісник прокуратури. 2019. № 4. С. 76-83.
40. Смірнов М. Правова природа та особливості нагляду прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням / М. Смірнов. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 2. С. 108-112.
41. Стефанчук М. Форми та способи реалізації прокуратурою функцію представництва інтересів громадян або держави в суді / М. Стефанчук. Вісник прокуратури. 2016. № 3. С. 34-48.
42. Стефанчук Марина. Реформа органів прокуратури в Україні: кадрове перезавантаження чи дискримінація за професійною ознакою? Право України. 2020. № 4. С. 264 -277.
43. Судові та правоохоронні органи України. (авт. Симчук А. С., Степанова Г. М., Кулик М. Й., Моргун Н. С., Підвисоцький В. В.) К. Нац. акад. внутр. справ, 2019. Національна академія внутрішніх справ. URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/spou_2019/start.html.
44. Судові та правовохоронні органи України [навчальний посібник у схемах і таблицях] / Г. М. Степанова, А. С. Симчук, Н. С. Моргун, М. Й. Кулик. К.: 2019. 120 с.
45. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О. С. Захаров, В. С. Ковальський, В. С. Лукомський та ін.; Відп. ред. В. Маляренко. 3-е вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2009. 352 с.
46. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб для підготовки до іспитів/ Упоряд. І. В. Тетарчук, Т. С. Дяків. Київ : ЦУЛ, 2013. 200 с.
47. Тетарчук І. В. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів. Видання ЦУЛ, 2019. 202 с.
48. Тимченко С. М. Судові і правоохоронні органи України: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 354 с.
49. Тичина Д. М. Удосконалення діяльності прокуратури в державному механізмі запобігання злочинам в Україні. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2017. № 1. С. 88-98.
50. Туркот М., Лазукова О. Особливості організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням у умовах дії особливих правових режимів. Вісник Національної академії прокуратури. 2019. № 2. С. 44-59.