ТЕМА № 3. ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
- Поняття, значення і класифікація засад кримінального провадження.
- Конституційні засади кримінального провадження.
- Інші засади кримінального провадження.
3. ІНШІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Інші засади кримінального провадження.
Засада безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією з підвалин побудови судового розгляду кримінального провадження, при якому суд розглядає і вирішує питання винуватості чи невинуватості обвинуваченого безпосередньо і особисто досліджуючи докази. Суд не вправі обґрунтовувати рішення доказами, які не були безпосередньо досліджені ним у судовому засіданні за участю сторін.
Дослідження доказів у кримінальному судочинстві може здійснюватися в усній формі. Але фіксується воно у протоколі і журналі судового засідання.
Безпосередність судового розгляду означає, що всі належні і допустимі докази підлягають установленню і дослідженню під час судового засідання. У своєму рішенні суд повинен посилатися на об’єктивно з’ясовані за допомогою досліджених і оцінених доказів обставини.
Разом з цим, з цієї засади є і винятки. Так, наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів, які з’ясовують обставини, що ніким не оспорюються. Суд має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії (ч. 3-5 ст.333 КПК). Вирок може бути постановлений без безпосереднього дослідження в суді доказів, якщо у кримінальному провадженні були досягнуті угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) або між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості, а суд визнав за можливе затвердити ці угоди (гл.35 КПК).
Засада безпосередності допускає можливість допиту учасників процесу у режимі відео конференції чи із застосуванням інших технічних засобів для трансляції з інших приміщень, якщо цього вимагають інтереси провадження або безпека допитуваних осіб (ч.3 ст. 351, ч.9 ст.352 КПК).
Дія засади найбільш розкривається у судовому провадженні. Але це не означає, що вона не присутня і при досудовому розслідуванні, оскільки слідчий суддя, прокурор, слідчий безпосередньо сприймають отримані докази, обґрунтовують ними свої процесуальні рішення, залучають до проведення слідчих (розшукових) дій учасників кримінального судочинства та ознайомлюють їх з результатами таких дій. Однак специфічні риси досудового провадження (зокрема, проведення негласних слідчих (розшукових) дій тощо) не дають можливості реалізувати засаду у повному обсязі (так як це відбувається під час судового розгляду).
Засада публічності полягає в тому, що прокурор і слідчий, які мають владно-організаційну повноваження зобов’язані у межах своєї компетенції і в силу закону, у публічних інтересах охорони правопорядку, гарантування безпеки, прав та законних інтересів громадян від злочинних посягань розпочати досудове розслідування, вжити всіх заходів для встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Засада підкреслює владно-організаційну діяльність посадових осіб у кримінальному провадженні. Зміст засади полягає: в обов’язку уповноважених на те державою органів при встановленні кримінального правопорушення розпочати його розслідування; провадження ведеться від імені та за дорученням держави, а не приватних осіб; здійснюється у формі, встановленій законодавством України із охороною прав та законних інтересів громадян; зацікавлені особи мають право вимагати від прокурора та слідчого здійснювати свій кримінально-процесуальний обов’язок.
Засадою передбачено тільки дві посадові особи – прокурор та слідчий, які зобов’язані розпочати кримінальне провадження. Цей обов’язок виникає у них невідкладно за наявності повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або в разі самостійного виявлення його.
Винятком з засади публічності є кримінальне провадження у формі приватного звинувачення, яке розпочинається лише на підставі заяви потерпілого (ч.4 ст.26 КПК) щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК. У даному випадку такий суб’єкт процесу як потерпілий на свій розсуд вирішує питання про можливість звернення до держави з вимогою про притягнення особи, яка кримінальним правопорушенням, завдала школи його правам до кримінальної відповідальності. В даному випадку законодавець пріоритетним вважає приватний інтерес перед інтересом публічним.
Засада диспозитивності – це конституційно-правове положення, згідно з яким суб’єктам кримінального процесу надано та забезпечено можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід та результати кримінально-процесуальної діяльності ( п.4 ч.3 ст. 129; ч.1 ст.63 Конституції України, ст. 26 КПК).
Дія цієї засади забезпечується наступними положеннями:
1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.
2. Відмова прокурора від підтримання обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження за винятком випадків, передбачених КПК.
3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції КПК.
4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, – його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Конкретизація положень диспозитивності розкривається в нормах КПК, в яких мова йде про реалізацію сторонами своїх прав (зокрема, давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання, подавати докази; знайомитися з матеріалами кримінального провадження, журналом судового засідання і технічним записом судового процесу тощо).
У кримінальному провадженні не є суб’єктом диспозитивних прав прокурор. Тому його відмова від державного обвинувачення не стільки право, а обов’язок. Наслідком такого рішення є припинення функції обвинувачення.
Відмовитися від підтримання державного обвинувачення прокурор може (і зобов’язаний) лише за результатами судового розгляду, коли він дійде до переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується перевіреними в суді доказами (ч.1 ст. 340 КПК).
Завданнями слідчого судді є створення рівних умов для сторін процесу щодо відстоювання правильності своєї позиції. При цьому він позбавлений права на самостійний збір доказів, а здійснює контроль за законністю дій органів, що ведуть провадження, та розглядає заяви і клопотання учасників процесу, допомагаючи реалізовувати свої диспозитивні права.
Суд в процесі розгляду кримінального провадження створює необхідні умови для виконання сторонами процесуальних обов’язків та реалізації прав. При цьому головуючий має спрямовувати судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження (ст. 321 КПК).
Засада передбачає право потерпілого заявити про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, передбаченого ст.477 КПК, що дає підставу для початку провадження у формі приватного обвинувачення. При цьому відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у такій формі.
Засада розумності строків вперше знайшла своє відображення у КПК відповідно до положень ратифікованої Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у ч.1 ст.6 якої закріплено право кожної людини, проти якої висунуто кримінальне обвинувачення, на справедливий і відкритий його розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Засада діє в усіх стадіях кримінального процесу. В розумні строки кримінального провадження повинні бути виконані процесуальні дії або прийнято відповідне процесуальне рішення. Такі дії і рішення повинні бути виконані без невиправданої затримки і в межах строків, визначених в КПК.
Поняття «розумні строки» не має чіткого визначення. Проте в законі вказано критерії, за якими визначаються розумність строків: обсяг і складність провадження; кількість слідчих дій, число підозрюваних (обвинувачених), потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором, судом своїх повноважень. Такий строк визначається в кожному випадку окремо, але він не повинен перевищувати чітко встановлені законодавством строки. Проведення досудового розслідування в розумні строки забезпечують прокурор, слідчий суддя, а судового розгляду – суд. При цьому підозрюваний (обвинувачений), потерпілий мають право звертатися до них з обґрунтованим клопотанням про проведення провадження у більш короткі строки, ніж ті, які передбачені КПК.
Законом передбачено, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, та неповнолітнього повинно здійснюватися невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Проте і інші особи мають право на розгляд обвинувачення проти них в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КПК підозрюваний, обвинувачений, потерпілий недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування можуть оскаржити прокурору вищого рівня. Службові особи, винуваті у недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом (ч.3 ст.308 КПК).
Законодавець вперше з метою скорочення строків судового розгляду ввів спрощене провадження щодо кримінальних проступків та кримінальне провадження на підставі угод: про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) та про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим).
Рекомендовані нормативні акти та література:
1. Бараннік Р. В., Шибіко В.П. Право особи на свободу від самовикриття, викриття члені її сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України: монографія. – К.: КНТ, 2008. – 212 с.
2. Бартащук Л. П. Гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві України: автореф. дис. ... канд.юрид. наук (12.00.09) / Акад. адвокатури України. – К., 2011. – 24с.
3. Бартащук Л.П. Ретроспективний аналіз забезпечення права людини на повагу до гідності у кримінальному судочинстві / Л. П. Бартащук // Адвокат. – 2010. – № 7. – С. 23-28.
4. Волошина В. К. Реалізація галузевих та специфічних принципів кримінального процесу у стадії досудового розслідування: автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09). / Одеська нац. юрид. акад. – Одеса, 2010. – 20с.
5. Герасимчук О. П. Диспозитивність та її реалізація потерпілим у кримінальному судочинстві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / Київський нац. ун-т ім.Т.Шевченка. – К., 2008. – 20с.
6. Зінченко І.Л. Система принципів кримінального процесу та проблема їх класифікації: автореф. дис. ...канд. юрид. наук (12.00.09). / Нац. юрид. акад. України. – Х., 2010. – 20с.
7. Карабут Л.В. Принцип публічності у кримінальному процесі України: монографія. - Луганськ: / Луганський держ. ун-т внутр. справ, 2010. – 166 с.
8. Король В. В. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави обмеження: монографія. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – 250с.
9. Кочура А. В. Презумпція невинуватості як галузевий принцип кримінального судочинства та її нормативний зміст // Право і безпека. – 2010. – № 4. – С. 163-166.
10. Кочура А.В. Принципи кримінального процесу України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2011. – 18с.
11. Крижанівський В. Принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі (порівняльно-правове дослідження): монографія. – К., ВГЛ «Обрії», 2009. – 164 с.
12. Кучинська О. Забезпечення права на захист та кваліфіковану правову допомогу в кримінальному провадженні / О. Кучинська // Юридична Україна. – 2012. – № 4. – С. 65-69.
13. Кучинська О.П. Принцип поваги до честі і гідності людини у кримінальному процесі / О. П. Кучинська // Адвокат. – 2012. – № 4. – С.17-19.
14. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судочинстві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / НАВСУ. – К., 2001. – 20с.
15. Літвінова І.Ф. Забезпечення недоторканності житла чи іншого володіння особи в кримінальному процесі : монографія / Літвінова І.Ф. – К. : О.С. Ліпкан, 2012. – 230 с.
16. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства / Національна юридична академія ім. Я.Мудрого. – Київ: ЮрІнком Інтер, 1999. – 318с.
17. Марущак Н.В. Забезпечення права особи на повагу до її гідності на стадії досудового розслідування у кримінальному процесі України: автореф.дис. ... канд.юрид. наук (12.00.09) / Нац. акад. прокуратури України. – К., 2010. – 19с.
18. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
19. Навроцька В.В. Засада диспозитивності та її реалізація в кримінальному процесі України : монографія / Львівський ДУВС. – Львів, 2010. – 439с.
20. Назаров В. В. Конституційні права людини та їх обмеження у кримінальному процесі України : монографія. – Х. : Золота миля, 2009. – 400 с.
21. Нор В. Презумпція невинуватості як принцип кримінального судочинства та його інтерпретація Європейським судом із прав людини // Вісник Львівського ун-ту. Сер. Юридична. – 2011. – Вип. 53. – С. 389-402.
22. Чабайовський Т.В. Підстави та межі кримінально-процесуального втручання в особисте життя громадян: автореф.дис. ...канд.юрид. наук (12.00.09) / НАВС. – К., 2012. – 16с.
23. Шумило М.Є. Реалізація конституційного принципу таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції у досудових стадіях кримінального процесу України: монографія / М.Є.Шумило, В.С. Рудей. – Х.: СПДФО Бровін О.В., 2012. – 208 с.
24. Юдківська Г.Ю. Презумпція невинуватості в кримінальному процесі України та практиці Європейського суду з прав людини: автореф. дис. ... канд. юрид. наук(12.00.09) / Академія адвокатури України. – К., 2008. – 20с.
25. Яновська О. Г. Правові умови реалізації засад змагальності в кримінальному судочинстві / О. Г. Яновська // Право України. – 2011. – № 4. – С. 197–204.