ТЕМА № 7. ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ


Навчальні питання теми:

  • 7.1.  Поняття та класифікація заходів забезпечення кримінального провадження
  • 7.2.  Запобіжні заходи: поняття, види, мета і підстави їх застосування
  • 7.3.  Загальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів
  • 7.4.  Порядок застосування окремих видів запобіжних заходів
  • Список використаних джерел

    • 7.1.  ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

    Заходи забезпечення кримінального провадження – це передбачені кримінальним процесуальним законом заходи примусового характеру, що застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкодити вирішенню завдань кримінального провадження, забезпечення його дієвості.

    Ознаки заходів забезпечення кримінального провадження:

    Види заходів забезпечення кримінального провадження перераховані в ст. 131 КПК України. Ними є:

    Під час кримінального провадження застосовуються й інші заходи забезпечення кримінального провадження, а саме:

    Заходи забезпечення кримінального провадження поділяються:

    1. За цілями застосування:

    2. За часом дії:

    3. За підставами застосування:

    4. За режимом обмеження прав і свобод людини:


    7.2.  ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, МЕТА І ПІДСТАВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

    Запобіжні заходи – це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.

    Ознаки запобіжних заходів:

    Система запобіжних заходів (ч. 1 ст. 176 КПК України):

    1) особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України);

    2) особиста порука (ст. 180 КПК України);

    3) застава (ст. 182 КПК України);

    4) домашній арешт (ст. 181 КПК України);

    5) тримання під вартою (ст. 183 КПК України).

    6) затримання – тимчасовий запобіжний захід (статті 188, 207, 208 КПК України).

    Найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим – тримання під вартою (ч. 3 ст. 176 КПК України).

    Під час кримінального провадження застосовуються й інші запобіжні заходи:

    Класифікація запобіжних заходів:

    1. За режимом обмеження прав і свобод людини – пов’язані з ізоляцією особи (фізично-примусові) та не пов’язані з ізоляцією особи (психолого-примусові);

    2. За характером правового статусу підозрюваного, обвинуваченого – загальні (ст. 176 КПК України) та спеціальні (щодо певної категорії осіб);

    3. За строком, на який можуть бути застосовані, – з обмеженим строком дії (затримання, тримання під вартою) та без обмеженого строку дії (особисте зобов’язання, застава). Така класифікація є умовною, адже всі запобіжні заходи застосовуються у межах строку досудового розслідування та судового провадження;

    4. Залежно від форми досудового розслідування – застосовуються під час розслідування злочинів чи під час розслідування кримінальних проступків.

    Метою застосування запобіжних заходів є (ч. 1 ст. 177 КПК України):

    1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;

    2) запобігання (звідси назва – запобіжні заходи) спробам:

    Підставою застосування запобіжного заходу є (ч. 2 ст. 177 КПК України):

    1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними доказами, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення);

    2) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

    Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав.

    Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 КК України.

    Загальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів

    Запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора.

    Разом з клопотанням слідчому судді також мають бути подані:

    Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, має надаватися підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за 3 години до початку розгляду клопотання.

    Клопотання про застосування запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого чи надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.

    Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

    1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

    2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

    3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

    Також слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

    1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

    2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

    3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;

    4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

    5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

    6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

    7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

    8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

    9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

    10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

    11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

    12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв’язку з його доступом до зброї.

    Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини ( недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотання) слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого інші обов’язки, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

    За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд може прийняти рішення про:

    Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення та вручення підозрюваному, обвинуваченому її копії.

    Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, тримання під вартою або відмову в їх застосуванні може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 309 КПК України).

    Запобіжний захід може бути змінено з врахуванням обставин, які:

    Зміна запобіжного заходу здійснюється за результатами розгляду клопотання, з яким до слідчого судді, суду можуть звернутися:

    Запобіжний захід негайно припиняє свою дію (вважається скасованим) після:

    Особисте зобов'язання (ст. 179 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пересування, вільний вибір місця проживання чи перебування шляхом покладення на нього зобов’язання виконувати визначені слідчим суддею, судом обов’язки з числа тих, що передбачені в ч. 5 ст. 194 КПК України.

    Обов’язки, які покладаються (один або кілька) на підозрюваного, обвинуваченого під час обрання неізоляційного запобіжного заходу:

    Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов’язки та роз’яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 РМЗП до 2 РМЗП.

    Відповідно до ч. 6 ст. 194 КПК України строк дії покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов’язків − не більше 2 місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора.

    Особиста порука (ст. 180 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

    Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку підозрюваного, (обвинуваченого) відповідають інші особи. Поручителі, як правило, мають особисті чи службові зв’язки з особою, за яку вони поручились, і морально можуть впливати на неї.

    Умови застосування особистої поруки:

    Поручителю роз’яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов’язань та порядок реалізації такого права.

    Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов’язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення.

    У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:

    1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання, - від двох до п’яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

    2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, - від п’яти до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

    3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

    4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

    6. Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

    Застава (ст. 182 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок суду, який обрав такий запобіжний захід, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків.

    Заставодавцем можуть бути:

    Розмір застави визначається розміром мінімальної заробітної плати (РМЗП) у таких межах (ч. 5 ст. 182 КПК України):

    У виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 РМЗП відповідно. Розмір застави повинен в достатній мірі гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави не може бути меншим від розміру майнової шкоди, завданої злочином.

    Заставодавець вносить кошти на відповідний рахунок та надає документ, що це підтверджує:

    Застава звертається в доход держави у таких випадках (ч. 8 ст. 182 КПК України):

    У випадку звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

    Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

    Домашній арешт (ст. 181 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого шляхом заборони йому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

    Домашній арешт застосовується за умови, що особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Під час досудового розслідування кримінальних проступків запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не застосовується.

    Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

    Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано домашній арешт, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

    Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право:

    Застосовування електронного засобу контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії (ч. 1 ст. 195 КПК України).

    Строк тримання особи під домашнім арештом:

    По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід скасовується.

    Тримання під вартою (ст. 183 КПК України) – це винятковий запобіжний захід який полягає в позбавленні волі на певний строк підозрюваного, обвинуваченого і утримання їх у місцях попереднього ув’язнення.

    Тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК України. Винятком є випадки, передбачені ч. 5 ст. 176 КПК України, – якщо особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 КК України.

    Умови застосування тримання під вартою.

    1. За загальним правилом тримання під вартою може бути застосовано:

    2. Якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на волі, не виконав покладених на нього обов’язків при застосуванні іншого запобіжного заходу, переховувався від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджав кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, тримання під вартою застосовується:

    3. Якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує, тримання під вартою застосовується:

    4. Якщо особу розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. При цьому питання про тримання під вартою вирішується під час кримінального провадження у формі міжнародної допомоги (в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ КПК України).

    Особливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:

    а) прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 188 КПК України);

    б) присутність підозрюваного, обвинуваченого є обов’язковою, за винятком випадків, коли прокурором буде доведено, що ця особа оголошена у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК України);

    в) в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити дату закінчення її дії;

    г) слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави.

    Розмір застави може не визначатися лише в таких випадках:

    Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти відповідно до вимог ст. 202 КПК України у таких випадках:

    а) після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

    б) при постановленні слідчим суддею, судом ухвали про:

    в) по закінченні строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою.

    Підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він знаходиться, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

    Строки тримання під вартою та порядок їх продовження

    Відповідно до ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

    Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування.

    Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

    Строк тримання під вартою обчислюється:

    У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

    У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

    Строк тримання під вартою продовжується за клопотанням прокурора, слідчого за погодженням з прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Це клопотання має бути розглянуте до закінчення строку дії попередньої ухвали.

    Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що:

    Поняття та види затримання у кримінальному процесі

    Затримання особи – це тимчасовий запобіжний захід, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК України, суть якого полягає у тимчасовій ізоляції особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, шляхом поміщення її до спеціальної установи.

    Види затримання:

    1) затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (статті 187−191 КПК України);

    2) затримання без ухвали слідчого судді, суду:

    3) затримання з метою екстрадиції (ст. 582 КПК України).

    Ці види затримання відрізняються цільовим призначенням, підставами та порядком застосування, а також суб’єктами, які уповноважені приймати рішення про затримання.

    Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу

    Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу здійснюється для забезпечення прибуття особи для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застави чи домашнього арешту.

    Слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу виключно, у разі якщо:

    Клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу може бути подане:

    Особливістю судового розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу є те, що:

    Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:

    1) приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду;

    2) закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії;

    2-1) добровільного з’явлення підозрюваного до слідчого судді, а обвинуваченого до суду, про що слідчий суддя, суд повідомляє прокурора;

    3) відкликання ухвали прокурором (ч. 3 ст. 190 КПК України).

    Службова особа, яка затримала особу, зобов’язана негайно вручити їй копію ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання. Про затримання негайно повідомляється слідчий, прокурор, зазначені в ухвалі.

    Строк затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу – до 36 годин з моменту затримання. По закінченню цього строку особа повинна бути:

    Затримання без ухвали слідчого судді, суду здійснюється у таких випадках:

    1) законне затримання (ст. 207 КПК України);

    2) затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК України).

    Відповідно до ч. 2 ст. 207 КПК України кожен має право затримати будь-яку особу, крім осіб, зазначених у ст. 482 КПК України (судді, народного депутата України), за наявності таких підстав:

    1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

    2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

    При цьому, кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав відповідну особу, зобов’язаний:

    Підстави затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 208 КПК України):

    1) якщо особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

    2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

    3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

    Умови затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду:

    При затриманні уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України.

    Затриманому негайно повідомляють зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, роз’яснюється право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК України.

    Особі, яка затримана у зв’язку з її розшуком компетентним органом іноземної держави для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, роз’яснюється її право надати згоду на видачу (екстрадицію) для застосування процедури видачі (екстрадиції) у спрощеному порядку, а також право на відмову від застосування спеціального правила щодо меж кримінальної відповідальності у разі надання згоди на її видачу (екстрадицію).

    Про затримання складається протокол, копія якого негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.

    Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості.

    Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

    Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання.

    Особа вважається затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК України).

    Не пізніше 60 годин затримана без ухвали слідчого судді, суду особа повинна:

    У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. При цьому, відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі (частини 1, 2 ст. 212 КПК України).

    Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана вжити заходів щодо повідомлення інших осіб про затримання, а саме:


    7.3.  ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ, ЗМІНИ ТА СКАСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ

    Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження

    Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК України (ч. 1 ст. 132 КПК України).

    Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається слідчим за погодженням з прокурором, чи прокурором до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. В окремих випадках таким правом наділені сторони кримінального провадження (наприклад, ч. 1 ст. 160 КПК України передбачає, що з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів звертаються сторони кримінального провадження).

    До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання (ч. 6 ст. 132 КПК України).

    Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні надати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

    Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:


    7.4.  ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ

    Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик (статті 133–134 КПК України) полягає у виклику підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження для участі у процесуальній дії, що здійснюється у встановленому законом порядку слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом у випадках, коли за законом його участь при проведенні певної процесуальної дії є обов'язковою чи її визнали такою слідчий, прокурор, слідчий суддя або суд.

    Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом:

    У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

    Строки отримання повістки про виклик чи повідомлення іншим шляхом (ч. 8 ст. 135 КПК України):

    Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є (ст. 136 КПК України):

    Якщо особа не може з’явитися на виклик, вона має повідомити про поважні причини, що перешкоджають її своєчасному прибуттю.

    Поважні причини неприбуття особи на виклик (ст. 138 КПК України):

    1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

    2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

    3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

    4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

    5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

    6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

    7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

    8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

    Наслідки неприбуття на виклик. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який був у встановленому КПК України порядку викликаний та не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, до нього застосовуються такі заходи юридичної відповідальності:

    1) накладення грошового стягнення у розмірі:

    2) привід (статті 140−143 КПК України);

    3) адміністративна відповідальність – за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування (ст. 1854 КУпАП);

    4) вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження (в разі неприбуття підозрюваного, обвинуваченого на виклик без поважної причини більш як два рази та оголошення його у міждержавний та/або міжнародний розшук).

    Привід (статті 140–143 КПК України) полягає у примусовому супроводженні підозрюваного, обвинуваченого, свідка особою, яка виконує ухвалу про привід, до місця їх виклику у зазначений в ухвалі час.

    Привід може застосовуватися лише до підозрюваного, обвинуваченого, свідка.

    Привід свідка не може бути застосований до:

    Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

    Фактичною підставою для застосування приводу є сукупність даних про те, що:

    Юридичною підставою здійснення приводу є ухвала слідчого судді, суду, яка виноситься за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час судового провадження − також за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

    Виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Національного антикорупційного бюро України або Державного бюро розслідувань.

    Підозрюваний, обвинувачений чи свідок, щодо яких прийняте рішення про здійснення приводу, зобов’язані прибути до місця виклику в зазначений час у супроводі особи, яка виконує ухвалу. У випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику з дотриманням вимог, передбачених ч. 3 ст. 143 КПК України.

    У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.

    Накладення грошового стягнення (статті 144−147 КПК України) полягає у покладенні на учасника кримінального провадження обов’язку сплатити у встановленому законом розмірі грошову суму за невиконання ним у визначених законом випадках процесуальних обов’язків. Наприклад, ч. 5 ст. 180 КПК України визначає, що у разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення.

    Юридичною підставою накладення грошового стягнення є:

    Клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення розглядається слідчим суддею не пізніше 3 днів із дня його надходження до суду.

    Про час та місце розгляду клопотання повідомляється службова особа, яка його внесла, та особа, на яку може бути накладено грошове стягнення, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду питання.

    Слідчий суддя, суд накладає на особу грошове стягнення, якщо встановить, що:

    Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (статті 148–153 КПК України) полягає у тимчасовому обмеженні підозрюваного у користуванні спеціальним правом, що застосовується за рішенням слідчого судді на певний строк для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

    Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом здійснюється шляхом:

    Мета тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом:

    Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують:

    1) право керування транспортним засобом або судном;

    2) право полювання;

    3) право на здійснення підприємницької діяльності;

    4) право на володіння та носіння зброї.

    У випадку тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді із відповідним клопотанням не пізніше 2 днів з моменту тимчасового вилучення. Пропуск вказаного строку тягне за собою необхідність повернення тимчасово вилучених документів.

    Строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом під час досудового розслідування − не більше 2 місяців. Цей строк може бути продовжений за рішенням слідчого судді, суду, прийнятого на підставі клопотання прокурора.

    Відсторонення від посади (статті 154–158 КПК України) полягає у тимчасовому недопущенні підозрюваного (обвинуваченого) до виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків протягом певного строку з метою припинення кримінального правопорушення чи протиправної поведінки підозрюваного (обвинуваченого), запобігання протиправній поведінці підозрюваного (обвинуваченого), який перебуваючи на посаді, може перешкоджати кримінальному провадженню.

    Відсторонення від посади може бути здійснено щодо:

    Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження.

    Особливості відсторонення від посади окремої категорії осіб:

    Клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором про відсторонення особи від посади розглядається слідчим суддею, судом не пізніше 3 днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора та підозрюваного чи обвинуваченого, його захисника.

    Строк відсторонення від посади – не більше 2 місяців. Продовження строку здійснюється за клопотанням прокурора відповідно до вимог ст. 158 КПК України.

    Відсторонення від посади може бути скасовано за клопотанням прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого, якого було відсторонено від посади, якщо в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

    Тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності та продовження строку такого тимчасового відсторонення

    Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності ухвалюється Вищою радою правосуддя на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом.

    Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним) на будь-якій стадії кримінального провадження.

    Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинно відповідати вимогам клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

    Генеральний прокурор або його заступник має право звернутися з клопотанням про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя.

    Клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним) на будь-якій стадії кримінального провадження.

    Клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинно відповідати вимогам клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

    Тимчасовий доступ до речей і документів (статті 159–166 КПК України) полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).

    Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв’язку, без їх вилучення.

    Рішення про надання можливості вилучення речей і документів ухвалюється слідчим суддею, судом, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

    З клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів до слідчого судді, суду мають право звернутися сторони кримінального провадження.

    Речами і документами, до яких заборонено доступ, є:

    Доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, здійснюється лише, якщо сторона кримінального провадження доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

    До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать (ст. 162 КПК України):

    Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 163 КПК України).

    Порядок виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів:

    У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (ст. 166 КПК України).

    Тимчасове вилучення майна (статті 167–169 КПК України) – фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває, зазначене у ч. 2 ст. 167 КПК України майно, можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися певним майном до вирішення питання про його арешт або повернення.

    Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

    Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об’єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов’язаний з подоланням системи логічного захисту. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід’ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.

    Тимчасове вилучення майна здійснюється:

    Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол.

    Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

    Арешт майна (статті 170–175 КПК України) – тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

    Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

    Арешт майна застосовується з метою забезпечення:

    Предмет арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК):

    Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

    Арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил КПК України.

    Арешт може бути накладено на майно:

    Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

    Арешт майна полягає у забороні відчужувати, розпоряджатися чи користуватися майном.

    Разом з цим, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

    З клопотанням про арешт майна має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач.

    Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано (ч.5 ст. 171 КПК України):

    Недотримання вказаних строків зумовлює негайне повернення тимчасово вилученого майна особі, в якої його було вилучено.

    Слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.