ТЕМА № 6. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ І ВИТРАТИ. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Навчальні питання теми:
6.1. ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Процесуальні строки – це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії (ч. 1 ст. 113 КПК України).
У широкому значенні під процесуальним строком розуміють встановлений законом, підзаконним нормативним актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи час для виконання суб’єктами кримінальних процесуальних відносин певних процесуальних дій (іноді утримання від них) або прийняття процесуальних рішень.
Значення процесуальних строків полягає в тому, що вони є гарантією кримінального процесу, необхідним організаційним заходом, що забезпечує оперативність та ефективність розслідування.
Класифікація строків у кримінальному провадженні:
1) за функціональним призначенням:
- строки, що забезпечують максимальне скорочення часу між фактом вчинення кримінального правопорушення та вжиттям до винуватої особи заходів кримінального покарання чи іншого впливу;
- строки, що гарантують забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу;
2) за юридичною природою правовідносин:
- строк виконання обов’язку;
- строк здійснення права;
3) залежно від часового прояву:
- строки-моменти;
- строки-періоди, які залежно від способу визначення їх тривалості в свою чергу поділяються на: невизначені (визначаються вказівкою на подію) та визначені, які можуть бути абсолютно визначені (мінімальна або максимальна межа ні за яких умов не може бути продовжена) чи відносно визначені (продовжуються у разі потреби відповідно до закону);
4) залежно від того, ким/чим встановлюються:
- встановлені законом;
- визначені прокурором, слідчим суддею або судом. Так, відповідно до
- ч. 1 ст. 114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого КПК України, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.
6.2. ПОРЯДОК ОБЧИСЛЕННЯ, ПРОДОВЖЕННЯ ТА ПОНОВЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ
Строки, встановлені КПК України, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію.
При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години.
При обчисленні строку днями строк закінчується о 24 годині останнього дня строку.
При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.
Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.
Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.
При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами – і неробочий час.
Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи (ст. 115 КПК України).
Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у лікувально-профілактичному закладі охорони здоров’я чи закладі з надання психіатричної допомоги, спеціальній навчально-виховній установі, - якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку (ст. 116 КПК України).
Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. Подання клопотання про поновлення пропущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропущенням строку (ст. 117 КПК України).
6.3. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВИТРАТ
Процесуальні витрати – це передбачені законом або іншим нормативним актом витрати, пов’язані із здійсненням кримінального провадження.
Відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із:
1) витрат на правову допомогу;
2) витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
3) витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
4) витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Витрати на правову допомогу – це витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором. Допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених КПК України та законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого.
Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження – це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв’язку із відривом від звичайних занять (ч. 1 ст. 121 КПК України).
Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта (частини 1, 2 ст.124 КПК України).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат.
6.4. ВІДШКОДУВАННЯ (КОМПЕНСАЦІЯ) ШКОДИ: ПОНЯТТЯ, УЧАСНИКИ, ВИДИ ШКОДИ
Шкода – це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, збитки, втрати, що є наслідком вчинення неправомірних дій, що спричинені кримінальним правопорушенням. Шкода є умовою виникнення обов’язку щодо її відшкодування.
Кримінальним правопорушенням може бути завдана моральна, майнова чи фізична шкода.
Моральна шкода – втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Фізична шкода – сукупність змін, які об’єктивно відбулися в стані людини, внаслідок вчинення кримінального правопорушення (тілесні ушкодження, розлад здоров’я, фізичні страждання, біль).
Майнова шкода – майнові та/чи грошові збитки, спричинені юридичній або фізичній особі.
Види майнової шкоди:
- безпосередня шкода, заподіяна потерпілому, у її майновому чи грошовому вигляді;
- витрати, оцінені в грошовому виразі, пов’язані з лікуванням, відновленням здоров’я потерпілого, а у випадку його смерті – на поховання та утримання його непрацездатних членів сім’ї та неповнолітніх дітей;
- витрати у грошовому еквіваленті, які закладом охорони здоров’я були витрачені на стаціонарне лікування потерпілого.
У кримінальному провадженні передбачена можливість відшкодування потерпілому:
- майнової шкоди – фізичній чи юридичній особі;
- моральної шкоди – фізичній особі.
Способи (форми) відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні
Кримінальним процесуальним законодавством передбачені такі форми відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні:
1. Добровільне відшкодування шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою на будь-якій стадії кримінального провадження (ч. 1 ст. 127 КПК України). Право на добровільне відшкодування шкоди має бути роз’яснено підозрюваному, обвинуваченому разом з роз’ясненням інших процесуальних прав, визначених ст. 42 КПК України.
2. Примусове відшкодування (компенсація) шкоди, а саме:
- стягнення відшкодування на підставі судового рішення за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 127, статті 128, 129 КПК України);
- компенсація шкоди потерпілому від кримінального правопорушення за рахунок Державного бюджету України, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною (ч. 3 ст.127 КПК України, статті 1177, 1207 ЦК України);
- кримінально-правова реституція – повернення об’єктів протиправного посягання (п. 5 ч. 9, ч. 10 ст. 100 КПК України);
- відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду у випадках та в порядку, передбачених законом (ст. 130 КПК України).
Поняття цивільного позову у кримінальному провадженні
Цивільний позов у кримінальному провадженні – це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена під час кримінального провадження до початку судового розгляду.
Встановлена законом можливість спільного розгляду цивільного позову разом з кримінальним провадженням обумовлена наявністю юридичного факту, який лежить в основі притягнення особи як до кримінальної, так і до цивільно-правової відповідальності в тих випадках, коли кримінальним правопорушенням заподіяна майнова та/або моральна шкода.
Спільний розгляд судом кримінального провадження та цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, надає ряд переваг, а саме:
- сприяє повноті, всебічності та об’єктивності дослідження обставин кримінального провадження;
- прискорює процес відновлення порушених кримінальним правопорушенням майнових прав;
- сприяє більш повному та швидкому доказуванню предмета та розміру позову та встановленню осіб, які зобов’язані нести цивільно-правову відповідальність за заподіяння шкоди;
- створює оптимальний процесуальний режим для суду та сторін;
- звільняє цивільного позивача та цивільного відповідача від сплати державного мита.
Підстави, предмет і особливості доказування цивільного позову у кримінальному провадженні
Предмет цивільного позову у кримінальному провадженні – це матеріально-правова вимога з відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.
Вимога про відшкодування шкоди може бути пред’явлена під час кримінального провадження до початку судового розгляду до:
- підозрюваного, обвинуваченого;
- або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Таку вимогу має право пред’явити:
- особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, її представник;
- законні представники неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;
- прокурор – в інтересах держави та в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (частини 1–3 ст. 128 КПК України).
Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права пред’являти той же позов у кримінальному провадженні (ч. 6 ст. 128 КПК України).
Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства (ч. 7 ст. 128 КПК України).
Підстава цивільного позову – це юридичні факти, з огляду на які позивач формулює свої вимоги і з наявністю яких закон пов’язує виникнення правовідносин між позивачем і підозрюваним, обвинуваченим (відповідачем).
Такими юридичними фактами є:
- вчинення кримінального правопорушення (або іншого суспільно небезпечного діяння);
- наявність майнової та/або моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням (або іншим суспільно небезпечним діянням);
- наявність причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою.
Основними умовами пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні є:
- процесуальна праводієздатність позивача;
- підвідомчість позову суду;
- відсутність винесеного судом рішення за тією ж підставою та предметом позову;
- подання позовної заяви.
Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 128 КПК України).
Суб’єкти цивільного позову
Основними суб’єктами цивільного позову у кримінальному провадженні є цивільний позивач і цивільний відповідач.
Цивільний позивач у кримінальному провадженні – це фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому КПК України, пред’явила цивільний позов (ч. 1 ст. 61 КПК України). Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
Цивільний відповідач у кримінальному провадженні – це фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК України (ч. 1 ст. 62 КПК України). Права та обов’язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
Кримінальні процесуальні заходи забезпечення цивільного позову
До заходів забезпечення цивільного позову належать:
1) пошук майна та місця його знаходження шляхом провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;
2) тимчасове вилучення майна, набутого в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходів від нього;
3) арешт майна, який здійснюється за ухвалою слідчого судді або суду, винесеної на підставі клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором чи цивільного позивача. Процесуальний порядок арешту майна врегульований статтями 170–175 КПК України;
4) передання майна, на яке накладено арешт, на зберігання. Особи, яким передано на зберігання майно, на яке накладено арешт (керівник банку, власник цього майна, його родич тощо) попереджаються про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.
Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні
Рішення щодо цивільного позову приймається судом. Зокрема:
- ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому;
- у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові;
- у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках неприбуття цивільного позивача, його представника чи законного представника (відповідно до вимог ч. 1 ст. 326 КПК України), суд залишає позов без розгляду. Особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства (ст. 129 КПК України).
Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (ст. 130 КПК України).
Відповідно до ст. 1176 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року відшкодуванню підлягає шкода, завдана фізичній особі внаслідок:
- незаконного засудження;
- незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
- незаконного взяття і тримання під вартою;
- незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки;
- незаконного накладення арешту на майно;
- незаконного відсторонення від роботи (посади);
- та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини цих посадових і службових осіб.
Особі відшкодовуються (повертаються):
- заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
- майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, тощо), майно конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
- штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
- суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги;
- моральна шкода.