ТЕМА № 2. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Навчальні питання теми:
2.1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА, ЙОГО ПРЕДМЕТ ТА МЕТОДИ
Кримінальне процесуальне право – це самостійна галузь правової системи України, сукупність кримінальних процесуальних норм, які регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також інших фізичних та юридичних осіб, що залучаються у сферу кримінального судочинства.
Предметом кримінального процесуального права є суспільні відносини, що виникають під час розслідування кримінальних правопорушень, викриття осіб, які їх вчинили, здійснення правосуддя у кримінальному провадженні та вирішення інших питань кримінального провадження.
Методи кримінального процесуального права:
- імперативний – права та обов’язки учасника кримінального провадження виникають в силу публічного обов’язку перед державою;
- диспозитивний – учасник кримінального провадження реалізує своє право за власним розсудом або за добровільною згодою з іншими суб’єктами кримінального процесу;
- змагальний (судовий) – регламентує тристоронні правовідносини, коли для вирішення питання необхідно звернутися до суду (при обранні запобіжного заходу, проведенні обшуку житла чи іншого володіння особи).
2.2. ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Кримінальне процесуальне право України – писане та кодифіковане. Кримінальні процесуальні норми, що регулюють порядок кримінального провадження, розміщуються в нормативно-правових актах, що мають юридичну силу закону. Отже, джерелом кримінального процесуального права України є закон.
Система нормативних джерел кримінального процесуального права:
1) Конституція України як основний закон держави, який визначає основні начала національної системи права, встановлює концептуальні положення кримінального процесу, закріплює його засади;
2) Кримінальний процесуальний кодекс України – систематизоване зведення кримінальних процесуальних норм, які докладно регламентують порядок кримінального провадження.
Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 13 квітня 2012 року, набрав чинності 20 листопада 2012 року та складається з 615 статей, розміщених у 11 розділах та 40 главах;
3) міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ратифікація). Серед них виділяють: багатосторонні міжнародні договори, що визначають становище особи у сфері кримінального процесу й вимоги до кримінальних процесуальних механізмів (Конвенція про захист прав та основоположних свобод, Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах та ін.), а також двосторонні міжнародні договори про надання правової допомоги у кримінальних провадженнях;
4) інші закони України, зокрема, «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про судову експертизу», «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національне антикорупційне бюро України» та ін. Ці закони мають переважно комплексний характер і кожен з них має власний основний предмет правового регулювання. Питання ж кримінального процесу в них є фрагментарними;
5) рішення Конституційного Суду України, якими визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині закони та інші правові акти, на підставі яких органи досудового розслідування, прокурор або суд здійснюють кримінальне провадження;
6) рішення Європейського суду з прав людини щодо питань, пов’язаних з тлумаченням відповідності законодавства, на підставі якого національним судом вирішено кримінальне провадження, вимогам міжнародних актів з прав людини Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ практику суду як джерело права.
Роз’яснення Пленуму Верховного Суду, накази Генерального прокурора, Інструкції МВС та Міністерства юстиції належать до числа нормативних актів, які встановлюють порядок застосування тих чи інших кримінальних процесуальних норм, а тому вони не є самостійними джерелами кримінального процесуального права.
2.3. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО В СИСТЕМІ ІНШИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА
Кримінальне процесуальне право співвідноситься з іншими галузями права, а саме:
- конституційним правом. У Конституції України закріплено більшість засад кримінального провадження, основні права й свободи громадян, судова система. У кримінальному процесуальному праві ці принципи відтворюються, конкретизуються, закріплюється система процесуальних гарантій їх здійснення, охорони прав і свобод громадян;
- кримінальним правом. Норми кримінального права застосовуються органами досудового розслідування, прокурорами й судами до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, тільки у межах кримінального процесу. У свою чергу, основні питання предмета доказування у кримінальному провадженні визначаються складом того чи іншого кримінального правопорушення, сформульованого у кримінальному праві;
- законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому встановлюються основні принципи організації й діяльності суду, прокуратури, органів досудового розслідування, адвокатури. Кримінальний процес визначає порядок діяльності цих органів у межах кримінального провадження, а також порядок участі адвокатів у цій діяльності;
- законодавством про виконання покарань. Цей зв’язок зумовлений передусім тим, що вид і міра покарання, вид установи виконання покарань визначаються вироком суду, і з моменту звернення вироку до виконання починають діяти норми законодавства про виконання покарань;
- криміналістикою і судовою психологією. Всі організаційні, тактичні, методичні й психологічні прийоми розслідування кримінальних правопорушень, які розробляються вказаними науками, застосовуються тільки в межах кримінального процесу і не можуть суперечити нормам кримінального процесуального права, тим правилам і прийомам розслідування кримінальних правопорушень, провадження слідчих дій, що закріплені в ньому. Досягнення судової психології широко використовуються зокрема у формі проведення судово-психологічної експертизи;
- кримінологією. Вивчаючи особу правопорушника (злочинця), причини та умови вчинення кримінальних правопорушень, розробляючи рекомендації щодо їх усунення, кримінологія ґрунтується і на нормах кримінального процесуального права, аналізі діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду у конкретному кримінальному провадженні, на вивченні матеріалів цих проваджень. Розробляючи пропозиції щодо ефективного вивчення особи підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, з’ясування причин і умов вчинення кримінальних правопорушень і вжиття заходів до їх усунення при здійсненні кримінального провадження, ця наука сприяє вдосконаленню процесуальної діяльності вказаних органів і кримінального процесуального законодавства. Ці пропозиції мають відповідати нормам кримінального процесуального права;
- судовою медициною і судовою психіатрією, досягнення яких використовуються, зокрема, під час проведення освідування, огляду трупа, призначення та проведення судово-медичної, судово-психіатричної експертиз;
- законодавством про оперативно-розшукову діяльність (ОРД). Завданням ОРД є пошук і фіксація в інтересах кримінального судочинства фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп. Матеріали ОРД використовуються як приводи і підстави для початку досудового розслідування або проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій, отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальному провадженні.
2.4. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ
Кримінальний процесуальний закон – це сукупність кримінальних процесуальних норм, які мають юридичну силу закону, та регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду, пов’язану з розслідуванням кримінальних правопорушень, викриттям осіб, які їх вчинили, здійсненням правосуддя у кримінальному провадженні, а також відносини цих органів з фізичними та юридичними особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Значення кримінального процесуального закону:
- кримінальний процесуальний закон виступає єдиним джерелом кримінальної процесуальної діяльності;
- він надає суб’єктам кримінального провадження певні права і покладає на них визначені обов’язки;
- встановлені кримінальним процесуальним законом правові норми реалізуються через кримінальні процесуальні відносини, які є загальною та обов’язковою формою здійснення кримінальних процесуальних норм.
2.5. КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ ТА ЇХ ВИДИ
Кримінальні процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується, в основному, їх добровільними діями, а у необхідних випадках за допомогою засобів державного примусу та юридичної відповідальності.
Норми кримінального процесуального права – це такі правила поведінки, які:
- встановлені державою та закріплені у відповідному нормативному акті;
- є загальними для учасників кримінальних процесуальних відносин (розраховані не на одну конкретну дію, а на багаторазове застосування);
- є загальнообов’язковими для тих осіб, які є учасниками кримінальної процесуальної діяльності – підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка та ін.;
- забезпечуються засобами державно-правового примусу.
Норми кримінального процесуального права визначають завдання, принципи, правила здійснення кримінального провадження, права і обов’язки посадових осіб і державних органів, що його здійснюють, а також фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальній процесуальній діяльності або на яких вона поширюється.
За характером диспозиції виділяють такі види кримінальних процесуальних норм:
1) уповноважуючі – наділяють учасників кримінальної процесуальної діяльності певними процесуальними правами, надають їм повноваження на вчинення певних процесуальних дій, тобто мають дозвільний характер (наприклад, ч. 3 ст. 89 КПК України надає право сторонам кримінального провадження, потерпілому під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими);
2) зобов’язуючі – передбачають у визначених умовах конкретний вид поведінки і зобов’язують діяти відповідним чином (наприклад, ч. 2 ст. 20 КПК України зобов’язує слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника);
3) забороняючі – зобов’язують суб’єктів кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій (наприклад, ч. 2 ст. 255 КПК України забороняє використання відомостей, речей та документів, які отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб).
2.6. СТРУКТУРА КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ НОРМИ
Структура кримінальної процесуальної норми не завжди очевидна. Але, як і норми інших галузей права, вона складається з таких елементів – гіпотези, диспозиції та санкції.
- Гіпотеза визначає умову, за наявності якої, дана норма повинна застосовуватися;
- Диспозиція визначає, хто є учасником конкретних відносин, які регулюються цією правовою нормою, і яка поведінка передбачається або дозволяється цією правовою нормою.
- Санкція передбачає несприятливі для учасника провадження наслідки, які настають при невиконанні норми.
Гіпотеза та диспозиція кримінальних процесуальних норм чітко виражені у відповідних статтях КПК України (наприклад, в ч. 2 ст. 46 КПК України передбачено, що, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, то проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, передбаченому ст. 53 КПК України);
До учасників кримінальної процесуальної діяльності можуть застосовуватися такі види санкцій:
- кримінальні процесуальні (накладення грошового стягнення (гл. 12 КПК України), зміна запобіжного заходу на більш жорсткий (ч. 2 ст. 79 КПК України) тощо);
- адміністративні (за прояв неповаги до суду, та злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства – відповідно до статей 1853, 1854 КУпАП тощо);
- кримінально-правові (за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора – відповідно до ст. 387 КК України; за дачу завідомо неправдивих показань – відповідно до ст. 384 КК України; за відмову від дачі показань – відповідно до ст. 385 КК України тощо).
2.7. ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ В ПРОСТОРІ
Дія кримінального процесуального закону в просторі полягає в тому, що кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених КПК України, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 4 КПК України).
Склад території України визначено Законом України “Про державний кордон” та міжнародними договорами України (Конвенцією ООН з морського права 1982 року, Конвенцією про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 року).
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених:
- на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном. Об’єкти, які відносяться до території дипломатичного представництва чи консульської установи визначені у ст. 1 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та ст. 1 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року;
- на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні;
- особою особового складу Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави (ч. 3 ст. 4 КПК України).
Порядок здійснення кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, визначений у статтях 519–523 КПК України.
При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення КПК України. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України – за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України (ч. 4 ст. 4 КПК України).
2.8. ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ В ЧАСІ
Дія кримінального процесуального закону в часі характеризується тим, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення; допустимість доказів визначається положеннями КПК України, які були чинними на момент їх отримання (ст. 5 КПК України).
Новий закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше від дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Кримінальний процесуальний закон має зворотну дію у часі, якщо він скасовує кримінальну процесуальну відповідальність, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище учасника кримінального провадження.
2.9. ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ ЗА КОЛОМ ОСІБ
Дія кримінального процесуального закону щодо осіб характеризується тим, що кримінальне провадження за правилами КПК України здійснюється щодо будь-якої особи (громадян України, осіб без громадянства, іноземців).
Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб (народного депутата України; судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя; кандидата у Президенти України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голови, іншого члена Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; Директора та працівників Національного антикорупційного бюро України; члена Національного агентства з питань запобігання корупції) визначаються у гл. 37 КПК України. Такі винятки обумовлені необхідністю забезпечення з боку держави публічно-правового інтересу.
Кримінальне провадження щодо осіб, які користуються дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами КПК України лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 6 КПК України).
Коло осіб, які користуються дипломатичною недоторканістю, визначено Віденською конвенцією про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року (ратифікованою Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 року) і Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 року.
Особами без громадянства вважаються особи, що проживають на території України, однак які не є її громадянами, та ті, що не мають доказів належності їх до громадянства будь-якої іноземної держави.
2.10. ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ ЗА АНАЛОГІЄЮ
Підставами для застосування кримінального процесуального закону за аналогією є та чи інша прогалина в діючому кримінальному процесуальному законодавстві. Якщо ця прогалина може бути усунена шляхом внесення змін, звичайно відпадає необхідність в застосуванні у відповідних випадках закону за аналогією. Але поки прогалина в законі не усунена в законодавчому порядку, така потреба завжди може виникнути.
Застосування кримінального процесуального закону за аналогією передбачає дотримання певних умов:
1) передбачений кримінальним процесуальним законом випадок повинен бути подібним до того, до якого закон застосовується за аналогією;
2) недопустимість обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у провадженні, або покладення на них не передбачених законом обов’язків;
3) недопустимість вчинення органами досудового розслідування, прокуратурою й судом процесуальних дій, які не передбачені нормами кримінального процесуального закону та не належать до їх компетенції.