ТЕМА № 1. ПОНЯТТЯ, СУТЬ І ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Навчальні питання теми:
1.1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Слово “процес” походить від латинського “processus” – рух, діяльність, просування вперед.
Кримінальний процес – це врегульована кримінальним процесуальним законом діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду за участю інших фізичних та юридичних осіб, спрямована на розслідування кримінальних правопорушень, викриття осіб, які їх вчинили, здійснення правосуддя у кримінальному провадженні, а також на вирішення інших питань кримінального провадження.
Поняття «кримінальний процес» вживається у чотирьох значеннях:
- як специфічний вид діяльності (кримінальне провадження, кримінальна процесуальна діяльність) – врегульована кримінальним процесуальним законом діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду за участю інших фізичних та юридичних осіб, спрямована на виконання завдань кримінального провадження;
- як галузь права (кримінальне процесуальне право) – одна із галузей правової системи України, яка є сукупністю правових норм, що регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а також інших фізичних та юридичних осіб, які залучаються до цієї діяльності, під час здійснення кримінального провадження;
- як галузь науки (наука кримінального процесу) – галузь правової науки, предметом дослідження якої є кримінальне процесуальне право, практика його застосування, а метою – формулювання пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства та практики діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду;
- як навчальна дисципліна – дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах юридичного профілю, предметом якої є кримінальне процесуальне право, практика його застосування, а також наука кримінального процесу.
1.2. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Протягом усього періоду існування кримінального процесу у різних державах і у різний час він набував певних рис, властивостей, які покладені в основу виділення історичних форм кримінального процесу.
Розрізняють такі історичні форми організації кримінального процесу на певному етапі його розвитку:
1. Обвинувальний кримінальний процес мав поширення у рабовласницьких і феодальних державах у період раннього феодалізму.
Процес ініціювався завдяки приватному кримінальному переслідуванню, обов’язок доказування рівномірно поділявся між обвинувачем і обвинуваченим, суд, перебуваючи в положенні пасивної третьої сторони, лише фіксував результат боротьби сторін, обґрунтовуючи своє рішення не встановленими обставинами справи, а результатами обраних сторонами способів доказування (поєдинків, ордалій, клятв та ін.).
2. Розшуковий (інквізиційний) кримінальний процес зародився у рабовласницьких державах і набув свого розвитку у період пізнього феодалізму, і особливо в період абсолютизму.
Процес здійснювався у формі розшуку, що проводився в умовах таємності і за відсутності змагальності. Також були відсутні рівноправні сторони, розподіл функцій обвинувачення, захисту та правосуддя, обвинувачений виступав об’єктом процесу, а не його учасником, не маючи засобів для свого захисту. У законодавчих актах знайшла своє закріплення система формальних доказів. Завданням суду визнавалось не вирішення правового спору, а боротьба зі злочинністю.
3. Змагальний кримінальний процес одержав найбільше поширення у державах з англосаксонською правовою системою.
Процес ґрунтується на чіткому розподілі процесуальних функцій, різноманітності форм обвинувачення, допущенні матеріального і формального захисту. Зміст процесу становить спір про право двох рівноправних сторін, обвинувача та обвинуваченого, перед неупередженим судом. Суд є самостійним і незалежним від сторін, оцінює докази за внутрішнім переконанням на підставі закону.
4. Змішаний кримінальний процес притаманний державам з романо-германською (континентальною) системою права.
Процес поєднує в собі слідчу форму досудового розслідування та змагальну – судового розгляду. Вирішальна роль належить стадії судового розгляду, що завершується ухваленням вироку. Передбачена система доказів, заснована на їх вільній оцінці за внутрішнім переконанням. Водночас, збережена таємниця досудового розслідування, органи кримінального переслідування наділені достатньо широкими повноваженнями.
1.3. ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Завдання кримінального провадження сформульовані в ст. 2 КПК України. Ними є:
1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;
2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;
3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Вимога швидкості означає максимальне наближення строків проведення досудового розслідування та судового розгляду до моменту вчинення кримінального правопорушення (початку кримінального провадження).
Вимога повноти означає встановлення під час проведення досудового розслідування та судового розгляду всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України).
Вимога неупередженості означає об’єктивне, безстороннє дослідження обставин кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду.
1.4. СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЇХ СИСТЕМА
Стадії кримінального процесу – це відносно самостійні етапи (частини) кримінальної процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом учасників, властивою їм кримінальною процесуальною формою та підсумковими рішеннями.
Відповідно до чинного законодавства кримінальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:
1) досудове розслідування;
2) підготовче провадження;
3) судовий розгляд;
4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);
5) виконання судових рішень;
6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);
7) провадження за нововиявленими або виключними обставинами.
Кримінальний процес не завжди проходить усі ці стадії. Він може завершитися, наприклад, в стадії досудового розслідування (підготовчого провадження) шляхом прийняття рішення про закриття кримінального провадження; у разі неподання апеляційних і касаційних скарг будуть відсутні стадії апеляційного та касаційного провадження; у разі відсутності підстав для провадження за нововиявленими або виключними обставинами – будуть відсутні і ці стадії.
1.5. КРИМІНАЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА
Кримінальна процесуальна форма – це визначений законом порядок кримінального провадження загалом, порядок виконання окремих процесуальних дій та порядок прийняття процесуальних рішень.
Основні риси процесуальної форми:
- точне встановлення в законі порядку діяльності державних органів;
- надання зацікавленим особам права безпосередньо брати участь у процесуальній діяльності з метою охорони своїх прав та законних інтересів;
- створення спеціальних гарантій дотримання прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
- забезпечення прийняття рішення відповідно до закону та на підставі фактів, які встановлені в законі.
Значення кримінальної процесуальної форми:
- забезпечує дотримання режиму законності в кримінальному процесі;
- створює необхідні умови для швидкого, повного та неупередженого кримінального провадження;
- забезпечує захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
- сприяє забезпеченню виховного впливу кримінального процесу;
- забезпечує єдиний порядок кримінального провадження.
Кримінальна процесуальна форма є:
- уніфікованою – встановлення єдиного (уніфікованого) порядку здійснення кримінальної процесуальної діяльності для усіх кримінальних проваджень;
- диференційованою – встановлення особливих (диференційованих) порядків здійснення кримінальної процесуальної діяльності для окремих кримінальних проваджень (залежно від суб’єкта суспільно небезпечного діяння або характеристик кримінального провадження).
Особливу (диференційовану) форму (порядок) кримінального провадження становлять:
- особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень (гл. 241 КПК України);
- особливості досудового розслідування кримінальних проступків (гл. 25 КПК України);
- особливі порядки провадження в суді першої інстанції (гл. 30 КПК України);
- кримінальне провадження на підставі угод (гл. 35 КПК України);
- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК України);
- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб (гл. 37 КПК України);
- кримінальне провадження щодо неповнолітніх (гл. 38 КПК України);
- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (гл. 39 КПК України);
- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю (гл. 40 КПК України);
- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (гл. 41 КПК України).
1.6. КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ
Кримінальні процесуальні функції – це визначені законом основні напрями кримінальної процесуальної діяльності.
Основними кримінальними процесуальними функціями є:
1) правосуддя (вирішення справи по суті);
2) обвинувачення;
3) захист.
Серед інших кримінальних процесуальних функцій виділяють такі: розслідування, нагляд за додержанням законів, судовий контроль, профілактична функція.
Функції кримінального процесу завжди виконують певні суб’єкти процесу.
Функцію обвинувачення здійснює слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК України
Функцію захисту – підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Виключним суб’єктом реалізації функції правосуддя є суд (суддя).
Один учасник кримінального провадження не може виконувати одночасно дві і більше функцій.
Форми реалізації кримінальних процесуальних функцій:
- прийняття рішень;
- виконання дій;
- участь у проведенні процесуальних дій.
1.7. КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
Кримінальні процесуальні правовідносини – це врегульовані кримінальним процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження.
Особливості кримінальних процесуальних відносин:
- виступають тільки у формі правовідносин;
- органічно пов’язані з кримінально-правовими відносинами;
- виникають, розвиваються, змінюються та закінчуються в нерозривному зв’язку з кримінальною процесуальною діяльністю;
- характеризуються особливим колом суб’єктів.
Специфічною особливістю кримінальних процесуальних правовідносин є участь у них представника держави, наділеного владними повноваженнями. Без владного начала в кримінальних процесуальних правовідносинах неможливий розвиток кримінального провадження, виконання завдань, що стоять перед ним.
Елементами кримінальних процесуальних правовідносин є:
- суб’єкти – усі державні органи, їх посадові особи, що здійснюють кримінальне провадження, а також інші громадяни, посадові та юридичні особи, що залучаються у сферу кримінального процесу;
- об’єкт – те, на що спрямовані та те, з приводу чого виникли і розвиваються правовідносини, тобто конкретні обставини кримінального провадження;
- зміст – діяльність суб’єктів правовідносин під час здійснення кримінального провадження.
Кримінальні процесуальні правовідносини мають фактичний та юридичний зміст.
Юридичний зміст – закріплені у нормах кримінального процесуального права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників.
Фактичний зміст – реально здійснювані дії їх учасників, спрямовані на реалізацію своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що визначаються інтересами у кримінальному провадженні (публічними чи приватними).
1.8. КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ
Кримінальні процесуальні гарантії – це передбачені кримінальним процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального провадження, виконання його завдань.
Найбільш важливою рисою кримінальних процесуальних гарантій, яка лежить в основі їх забезпечувальної властивості, є їх багаторівнева системність.
Систему кримінальних процесуальних гарантій становлять:
1) кримінальна процесуальна форма;
2) засади кримінального провадження;
3) процесуальний статус учасників кримінального провадження;
4) інститут заходів забезпечення кримінального провадження;
5) прокурорський нагляд;
6) відомчий контроль;
7) судовий контроль;
8) інститут оскарження дій, рішень і бездіяльності органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження;
9) юридична відповідальність учасників кримінального провадження та інші.
1.9. КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ
Кримінальні процесуальні документи – це письмові документи, складені на підставі кримінального процесуального закону уповноваженими на те суб’єктами у зв’язку із виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень, у яких зафіксована інформація про хід і результати кримінальної процесуальної діяльності.
Основні види кримінальних процесуальних документів:
- постанова;
- протокол;
- клопотання;
- ухвала;
- обвинувальний акт;
- вирок.
Класифікація кримінальних процесуальних документів:
1) за процесуальним значенням – основні та допоміжні. Основні становлять підсумок певної діяльності Допоміжні акти, хоча і не є підсумковими, але також є важливими, оскільки забезпечують законне і обґрунтоване прийняття основного рішення, дають можливість учасникам процесу реалізовувати свої права, тощо;
2) за імперативністю складання – обов’язкові та факультативні. Обов’язкові – це ті з них, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця у будь-якому кримінальному провадженні чи у певній категорії кримінальних проваджень. Факультативні – це документи, що складаються не в усіх кримінальних провадженнях, залежно від фактичних обставин;
3) за місцем складання – ті, що складаються в службових приміщеннях органів досудового розслідування, прокуратури, суду та ті, що складаються поза їх межами.