Розділ 6.

ВСТАНОВЛЕННЯ НАЛЕЖНОСТІ ПРЕДМЕТІВ (ПРИСТРОЇВ) ДО МЕТАЛЬНОЇ ХОЛОДНОЇ ЗБРОЇ

 

Криміналістичне дослідження метальної холодної зброї ґрунтується на основних теоретичних положеннях експертних класифікаційних досліджень в криміналістиці. Водночас, воно має низку особливостей, обумовлених конструктивними відмінностями даного виду холодної зброї від інших видів, способами її використання за призначенням та її уражаючими характеристиками.

Процес дослідження метальної зброї при вирішенні основного питання – визначення належності об’єктів дослідження до категорії метальної зброї – полягає у встановленні у наданому предмету (пристрою) сукупності загальних криміналістичних ознак і включає попереднє дослідження, роздільне (детальне) дослідження, оцінку результатів дослідження та формулювання висновків і оформлення результатів експертного дослідження.

Кожна стадія має особливості, разом з тим необхідно відзначити, що поділ процесу дослідження на стадії має умовний характер. Експерт-криміналіст, який має відповідні знання та досвід, вже на стадії попереднього дослідження в процесі огляду наданого об’єкта подумки оцінює його характеристики і порівнює з відомими йому зразками метальної холодної зброї та предметів господарсько-побутового призначення, в результаті чого ним висуваються одна або кілька експертних версій, які перевіряються впродовж усього процесу дослідження.

Дослідження об’єктів починають зі стадії попереднього дослідження, на якій:

– з’ясовується мета дослідження;

– оцінюються надані у розпорядження судового експерта матеріали з точки зору їх достатності для вирішення поставлених питань;

– формується загальна уява про досліджувані об’єкти, їх ознаки;

– формуються гіпотези та планується експертне дослідження.

Характер завдання і обсяг дослідження з’ясовуються шляхом ознайомлення з наданими матеріалами (постанова, ухвала, клопотання, звернення, матеріали кримінального провадження, цивільної, адміністративної, господарської справи тощо). Основним завданням при проведенні експертизи метальної холодної зброї, як правило, є встановлення фактичних характеристик наданого предмету (пристрою) та їх порівняння з критеріями призначеності та придатності для ураження цілі. При цьому оцінюється сукупність криміналістичних ознак, на основі якої встановлюється належність наданого предмета (пристрою) до конкретного різновиду холодної зброї. Відсутність сукупності необхідних визначальних ознак холодної зброї дозволяє віднести зразок до певної групи виробів господарсько-побутового призначення, які конструктивно схожі з такою зброєю.

З’ясувавши поставлені перед ним питання, експерт повинен перевірити правильність і цілісність упаковки, наявність об’єктів дослідження, їх відповідність переліку в супровідних документах. Ці дії мають бути відображені в ілюстраціях (фотознімках) упакування та самих об’єктів.

Розкривши упаковку експерт вивчає стан об’єктів дослідження (їх цілісність, відсутність змін, спричинених транспортуванням тощо); встановлює достатність та якість отриманих матеріалів, об’єктів дослідження. При цьому вирішується питання про необхідність заявлення клопотань про надання додаткових матеріалів та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи.

На основі отриманих в процесі попереднього огляду даних експерт формує план проведення дослідження, визначає необхідний комплекс методів дослідження і послідовність їх застосування.

На стадії детального дослідження експерт виявляє, аналізує та оцінює ознаки досліджуваного предмета (пристрою), які мають значення для вирішення поставлених перед ним питань. При вирішенні питання про визначення належності досліджуваного об’єкта до метальної холодної зброї необхідно встановити наявність у об’єкта сукупності двох основних критеріїв:

– призначеності для ураження цілі;

– придатності для неодноразового ураження цілі.

Перший критерій дозволяє виділити об’єкт з системи зброї в цілому і визначити його як певний різновид метальної зброї за конкретними конструктивними ознаками. Другий – дозволяє встановити наявність сукупності властивостей, що вказують на можливість використання об’єкта для реального ураження живої цілі на певних відстанях, відокремити досліджуваний об’єкт від кола конструктивно схожих об’єктів побутового або виробничого призначення.

Конструктивна призначеність предмета для нанесення тілесних ушкоджень означає, що в даному предметі матеріалізований умисел виготовлювача, спрямований на те, щоб предмет максимально задовольняв меті заподіяння тих чи інших тілесних ушкоджень. Умисел матеріалізується в зовнішніх ознаках і властивостях виробу, вивчення яких дозволяє експерту-криміналісту об’єктивно встановити технічну забезпеченість досліджуваного предмета (пристрою) бути засобом для заподіяння тілесних ушкоджень.

Призначеність предмета (пристрою) для ураження цілі визначається за наявністю сукупності конструктивних ознак, які дозволяють віднести його до певного різновиду холодної зброї.

До такої сукупності конструктивних ознак входять:

– наявність елементів певного виду, форм та розмірів;

– спосіб з’єднання елементів.

Призначеність досліджуваного предмета (пристрою) для ураження цілі визначається в результаті встановлення збігу притаманної йому сукупності конструктивних ознак із сукупністю конструктивних ознак відомого різновиду холодної зброї при порівнянні з відомими аналогами певних різновидів холодної зброї, у якості яких виступають натурні зразки з криміналістичних та інших колекцій, описи та зображення різноманітних зразків холодної зброї в офіційній довідковій та спеціальній літературі, комп’ютерних базах даних та з урахуванням даних фірм-виробників.

На цьому етапі здійснюється:

– порівняння форми, розмірів та конструкції предмету (пристрою) з формами, розмірами та конструкцією відомих зразків холодної зброї та предметів господарсько-побутового призначення;

– порівняння основних технічних характеристик предмету (пристрою) з основними техніко-криміналістичними характеристиками відомих зразків холодної зброї та предметів господарсько-побутового призначення;

– визначення безпечності використання предмету (пристрою);

– визначення можливості ураження цілі.

При повному збігу або несуттєвих розбіжностях порівнювальних ознак досліджуваного предмету (пристрою) і ознак найближчого аналогу холодної зброї робиться висновок про наявність у досліджуваного предмета технічної забезпеченості для ураження цілі.

При суттєвих (таких, що перешкоджають ураженню цілі типовим для найближчого аналогу холодної зброї способом) розбіжностях, робиться висновок про відсутність у досліджуваного предмета технічної забезпеченості для ураження цілі.

Якщо предмет (пристрій) не має технічної забезпеченості для ураження цілі, він визнається таким, що не відноситься до холодної зброї (з зазначенням його групової приналежності до конкретного виду предметів господарського-побутового або іншого призначення) і подальші випробування не проводяться.

Придатність досліджуваного об’єкта для ураження цілі визначається за наявністю технічної забезпеченості як окремих елементів, так і конструкції в цілому, а також достатності уражаючих властивостей.

Наявність технічної забезпеченості конструкції в цілому і окремих елементів предмета (пристрою) визначається в результаті встановлення:

– відповідності розмірних, ергономічних, міцносних (як відносно елементів об’єкту, так і відносно їх з’єднань) та інших технічних характеристик досліджуваного предмета (пристрою) як в цілому, так і його складових, – стандартам (ДСТУ та ін.), технічним умовам (ТУ), а при відсутності нормативно-технічних документів – параметрам відомих аналогів даного різновиду холодної зброї;

– безпечності та зручності його використання при застосуванні у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї (перевіряються експериментально);

– можливості неодноразового використання (перевіряється експериментально).

Визначення достатності уражуючих властивостей предметів (пристроїв) провадиться шляхом експериментальної перевірки міцносних властивостей їх конструкції в цілому при динамічних випробуваннях.

Динамічні випробування проводяться для встановлення можливості неодноразового ураження цілі при застосуванні досліджуваного предмету (пристрою) типовим для найближчого аналога (аналогів) холодної зброї способом (способами). Метальні предмети (пристрої) випробовуються шляхом експериментального кидання (пострілів) у мішень.

Загальні умови випробувань метальних предметів (пристроїв):

– мішень – суха соснова деревина не менш як 50 мм завтовшки;

– кількість кидків (пострілів) – до 50 разів, але не менше 10.

Динамічні випробування простих метальних предметів проводяться шляхом кидання в мішень у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї з дистанції – 3-5 метрів.

Простий метальний предмет визнається таким, що має достатні уражуючі властивості, якщо при проведенні не менш як десяти експериментів не виникло будь-яких пошкоджень предмету (пристрою), а глибина проникнення бойової частини в матеріал мішені сягає не менш як 10 мм.

Якщо при контактах з мішенню простого метального предмету виникли пошкодження уражуючого елементу (вигини, притуплення, викришування) та/або пошкодження (руйнування), внаслідок яких порушується необхідна для ураження цілі балансировка предмету, досліджуваний предмет визнається таким, що не має достатніх уражуючих властивостей.

Якщо при здійсненні до 10 кидків виникають незначні деформації та руйнування окремих фрагментів елементів об’єкту, які не виключають подальше нанесення ударів, додатково провадиться щонайменше 20 експериментів.

Якщо при нанесенні серії додаткових ударів виникають суттєві деформації та руйнування предмету (пристрою), які роблять неможливим подальше нанесення ударів у зв’язку з повним або частковим (відокремлення елементів) руйнуванням об’єкту та/або можливістю ушкодження експериментатора, експеримент припиняється і досліджуваний об’єкт визнається таким, що не відповідає вимогам технічної забезпеченості.

Якщо при нанесенні серії додаткових ударів зазначені деформації та руйнування предмету (пристрою) не виникають, досліджуваний об’єкт визнається таким, що відповідає вимогам технічної забезпеченості.

Динамічні випробування механічних метальних предметів (пристроїв) проводяться шляхом метання снаряду (пострілів) у мішень у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї при таких додаткових умовах:

– дистанція – не менше як 5 метрів і не більше 100 метрів;

– зусилля натягу тятиви для арбалетів та луків не менше як 20 кг;

– стріли для арбалетів та луків – з наконечником конічної форми та кутом загострення менше 30°.

Механічний метальний предмет (пристрій) визнається таким, що має достатні уражуючі властивості, якщо:

а) при проведенні не менш як десяти експериментів не виникло будь-яких пошкоджень предмету (пристрою);

б) глибина проникнення стрілоподібного уражуючого елемента в матеріал мішені сягає не менше як:

– при дистанції 5 метрів – глибина не менше 20 мм;

– при дистанції 10 метрів – глибина не менше 15 мм;

– при дистанції 20 метрів – глибина не менше 10 мм;

в) питома кінетична енергія (Еп) кулеподібного уражуючого елемента сягає не менше як 0,5 Дж/мм2.

, де:

Еп – питома кінетична енергія, Дж/мм2;

m – маса кулеподібного уражаючого елемента, кг;

V – середня швидкість польоту уражаючого елемента, м/с;

π – постійна величина = 3,14;

D – діаметр кулеподібного уражаючого елемента, мм.

Отримані результати оцінюються за ступенем їх впливу на міцність конструкції зброї та можливість багаторазового застосування, а також безпечність її застосування та зниження уражуючих властивостей.

За сукупністю технологічних ознак виробництва визначається і спосіб виготовлення досліджуваного об’єкта.

При дослідженні метальної зброї, для метання якої використовується м’язова сила людини, особливу увагу в процесі детального дослідження приділяють вивченню тих ознак, які характеризували б досліджуваний об’єкт як даний різновид метальної зброї. Призначення і будова таких об’єктів визначаються експертом в результаті вивчення зовнішніх ознак конструкції і фізичних властивостей об’єктів.

Клинкову метальну холодну зброю характеризують такі ознаки:

– загальна конструкція об’єкта і конструкція складових частин;

– конструкція уражаючих частин (у ножів – клинка, у сюрікенів – бойових виступів (променів, клинків));

– розміри об’єкта і складових частин;

– ступінь гостроти уражаючої частини;

– міцність об’єкта.

При цьому необхідно встановити не просто наявність певних ознак, а їх необхідну сукупність для визначення призначення об’єкта для нанесення тяжких і смертельних тілесних ушкоджень на відстані за допомогою його метання в ціль.

Вивчаючи досліджуваний об’єкт експерт встановлює специфіку його загальної конструкції, основні частини, їх форму, розмірні і вагові параметри, колір, матеріал, з якого він виготовлений, наявність і зміст маркувальних позначень, характер обробки, наявні дефекти і поломки.

В конструкції метальних ножів найчастіше зустрічаються такі ознаки:

– відсутність руків’я (хвостовик), що не забезпечує зручність і безпечність утримання в руці в момент нанесення ножем ударів;

– специфічна форма клинка ножа, що розширюється до бойового кінця;

– наявність в конструкції клинка балансувальних елементів, які полегшують стабілізацію ножа в польоті;

– бойовий кінець (вістря) клинка ножа, як правило, розташований на центральній поздовжній осі клинка.

Зазначені ознаки визначають цільове призначення даних ножів саме як метальної зброї – уражати ціль за допомогою метання і бути визначальними при вирішенні питання про віднесення досліджуваного ножа до категорії метальних.

При віднесенні ножів до категорії метальних вивчають:

– форму і розміри предмета в цілому і його частин;

– міцність предмета в цілому і його частин;

– наявність вістря (бойового кінця) клинка і ступінь його гостроти;

– наявність леза у клинка і його гостроту;

– вагу предмета в цілому.

При вивченні складових частин метального ножа, для клинка визначають:

– форму і розміри;

– наявність, кількість, довжину, ступінь і вид заточки лез;

– за наявності обуха його форму, довжину, товщину;

– за наявності заточки скосу обуха форму, довжину і ступінь його гостроти;

– за наявності п’яти клинка її довжину, ширину і товщину;

– наявність, розташування і ступінь заточки вістря (бойового кінця) клинка;

– наявність, розташування, розміри і форму дол;

– наявність, розташування, форму ребра жорсткості;

– матеріал, з якого виготовлений клинок;

– характер обробки поверхні;

– наявність, розташування, зміст і спосіб нанесення маркувальних позначень, клейм;

– наявність, розташування і характер дефектів.

При вивченні хвостовика ножа встановлюють:

– форму і розміри;

– матеріал, з якого виготовлений хвостовик;

– характер обробки поверхні;

– наявність, розташування, зміст і спосіб нанесення маркувальних позначень, клейм;

– наявність, розташування і характер дефектів.

При наявності утику визначають:

– його форму і розміри;

– особливості конструкції;

– матеріал, з якого він виготовлений.

При дослідженні такого різновиду метальної зброї, як сюрікени, в процесі роздільного дослідження визначають такі параметри:

– форму конструкції в цілому і бойових виступів (променів, клинків);

– матеріал, з якого він виготовлений;

– наявність отворів, що стабілізують і полегшують конструкцію, їх форму, розміри, місце розташування;

– вага об’єкта в грамах;

– відстань від центру до кінців більшого і меншого бойових виступів (променів, клинків);

– кут між суміжними бойовими виступами (променями, клинками) і кут вістря бойового кінця (клинка) в градусах;

– товщину сюрікена в центральній частині;

– особливості і ширину заточки ріжучих кромок бойових виступів (променів, клинків);

– максимальні розміри сюрікена між вістрями протилежних бойових виступів (променів, клинків);

– розміри бойових виступів (променів, клинків) у основи і по висоті;

– наявність конструктивних особливостей (різний матеріал елементів і способи їх з’єднання, радіус заокруглення бойових виступів);

– наявність маркувальних та інших позначень, декоративних прикрас;

– характер обробки поверхні сюрікена, наявність певних дефектів.

Велика конструктивна різноманітність сюрікенів в кожному конкретному випадку може вимагати визначення й інших параметрів, що стосуються, в основному, розмірних характеристик і форми окремих елементів.

Методика дослідження сюрікенів аналогічна загальній методиці дослідження холодної зброї, проте має низку своїх специфічних особливостей, обумовлених конструкцією, способом використання та дії. Для визначення належності сюрікенів до холодної зброї необхідна наявність у них таких криміналістичних ознак:

– вони повинні бути плоскими, що забезпечує прямолінійно-поступальний, обертальний рух у польоті при киданні, тобто забезпечувати дальність і стабільність польоту;

– вони повинні бути виготовлені з матеріалу, що не деформується і не руйнується при зустрічі з відносно твердою перешкодою (сухою сосновою дошкою тощо);

– сюрікен повинен мати не менш ніж один промінь (клинок), кут загострення вістря якого буде забезпечувати під час кидання з відстані 3-5 метрів у суху соснову дошку (при поперечному розташуванні волокон) глибину проникнення не менше 10 мм;

– складані сюрікени повинні мати щільне та міцне з’єднання елементів, які фіксуються в бойовому (розгорнутому) положенні;

– визначення достатності уражуючих властивостей сюрікенів провадиться шляхом експериментальної перевірки міцносних властивостей їх конструкцій у цілому при динамічних випробуваннях, які передбачені п.п. 4.7.3, 4.7.3.1 Методики, але з урахуванням глибини проникнення клинка (променя) в товщу мішені не менше 10 мм.

При вивченні об’єкта експерт встановлює також ознаки, що в більшості випадків не пов’язані з конструкцією предмета і вказують на:

– спосіб його виготовлення (сліди інструментальної обробки);

– попередню експлуатацію (зазублини на клинку ножа, променях (клинках) сюрікена);

– окремі ознаки, до яких варто відносити написи, насічки, що містять відомості про особу власника або мають символічний характер і маркувальні позначення.

Ці ознаки можуть ігноруватися при вирішенні питання про визначення належності предмета до холодної зброї. Вони стають значущими тільки при індивідуалізації предмета та вирішенні питань про спосіб і місце виготовлення, а також кваліфікацію виготовлювача (майстра).

Метальні ножі, сюрікени, як правило, виготовляються зі сталі. Тому рекомендується визначати магнітні властивості матеріалу, з якого вони виготовлені. Однак при цьому необхідно мати на увазі, що твердість деяких металевих сплавів, що не мають магнітних властивостей доволі висока. Магнітна проба – це лише один із способів диференціації матеріалу.

Для визнання досліджуваного об’єкта арбалетом чи луком необхідно, щоб він мав мінімальний комплекс механізмів, частин, елементів, які характеризували б його конструктивно як арбалет або лук.

У процесі детального дослідження наданого на експертизу об’єкту, схожого на арбалет, встановлюється, з яких основних частин і механізмів він складається. Вивчення арбалета необхідно починати з дослідження корпусу, оскільки він є частиною зброї, на якій монтуються інші частини, механізми та деталі зброї.

При вивченні корпусу встановлюються такі параметри, як:

– конструкція (з яких основних частин та елементів складається корпус);

– матеріал, з якого він виготовлений;

– основні розміри (довжина, ширина, товщина);

– характер і якість обробки поверхні, її колір;

– наявність і розміри платформи для кріплення кибіті лука;

– наявність і розміри (довжина, ширина) направляючого паза для стріли;

– наявність, форма і розміри наявних отворів (їх призначення), пристосувань для кріплення частин і механізмів арбалета.

При наявності ців’я:

– місце розміщення і вид кріплення;

– загальну форму;

– розміри (довжину, ширину, товщину);

– матеріал, з якого воно виготовлене, колір поверхні;

– наявність і розташування пазів, проточек, отворів та інших деталей.

При наявності приклада або руків’я встановлюють:

– їх загальну форму;

– матеріал, з якого виготовлені;

– розміри;

– особливості конструкції (складає з корпусом єдине ціле, знімний, відкидний);

– спосіб кріплення до корпусу (якщо знімний).

При вивченні натяжного механізму арбалета встановлюють:

– вид натяжного механізму тятиви;

– спосіб його кріплення до корпусу;

– розміри;

– матеріал, з якого виготовлений.

При вивченні спускового механізму встановлюють:

– конструкцію (складові деталі);

– матеріал, з якого виготовлені його деталі.

При вивченні прицільного пристрою досліджують:

– вид прицільного пристрою;

– конструкцію і складові частини;

– особливості його розміщення та кріплення на корпусі арбалета.

При вивченні кибіті лука арбалета визначають:

– конструкцію кибіті (складені кибіті лука або цільна кибіть);

– матеріал, з якого вона виготовлена;

– спосіб кріплення до корпусу;

– спосіб фіксації в бойовому положенні (якщо кибіть складена);

– розміри (довжину, найбільшу і найменшу ширину – вказується в якій частині, товщину);

– характер обробки поверхні, колір.

При дослідженні тятиви визначають:

– матеріал, з якого виготовлена;

– діаметр;

– конструкцію (цільна або скручена з волокон);

– наявність на ній пристосувань для фіксації основи стріли;

– спосіб її кріплення до ріг луку арбалета.

При вивченні стріли визначають:

– загальну конструкцію стріли (з яких елементів складається);

– загальні розміри стріли (довжину, товщину поперечного перерізу);

– характеристику складових її елементів:

- форму і розміри наконечника (довжину, товщину, ширину);

- матеріал, з якого виготовлений наконечник, якщо виготовлений з металу, можлива перевірка на магнітні властивості;

- спосіб кріплення наконечника до основи стріли;

- наявність, вид і конструкцію хвостового оперення;

- розміри оперення і матеріал, з якого виготовлені стабілізатори, їх форму;

- спосіб кріплення оперення до основи стріли.

У процесі роздільного вивчення необхідно встановлювати наявність або відсутність на частинах досліджуваного об’єкта маркувань, знаків заводу-виробника, цифрових і літерних позначень. При наявності маркувальних позначень необхідно визначити їх зміст, місце розташування і спосіб виконання.

На арбалети і луки промислового виробництва, як правило, наноситься маркування: на роги кибіті лука, на корпусі арбалета, на руків’ї лука. У луків, як правило, маркується нижній ріг, у арбалетів – правий.

Маркування має містити:

– товарний знак виробника пружного елемента;

– технічні характеристики, що визначають функціональне призначення пари пружних елементів: а) довжину тятиви; б) максимальне зусилля натягу; в) максимальну величину робочого ходу тятиви. На розсуд виробника в даному вікні може бути нанесена й інша додаткова інформація.

На корпусі арбалета, руків’ї лука наносяться:

– товарний знак підприємства-виробника;

– рік випуску;

– назва моделі або індекс, якщо це визначено підприємством-виробником.

На арбалеті (луку) можуть бути також:

– клеймо перевірки міцності пристрою;

– клеймо випробування.

При вивченні конструкції в цілому й її елементів експерт звертається до довідкової літератури, натурних колекцій та інших порівняльних матеріалів не тільки з метою визначення виду об’єкта, а й для використання прийнятої термінології.

Вивчаючи об’єкт, експерт встановлює принципи його «функціонування», тобто послідовність підготовки і особливості використання як зброї. У процесі порівняльного дослідження експерт визначає подібність або відмінність досліджуваного об’єкта за таким комплексом ознак, як конструкція в цілому, наявність характерних елементів, їх форма і розміри з відомими аналогами історично сформованих різновидів метальної зброї. Порівняння проводиться від загального до окремого, методом зіставлення. Як зразки для порівняння можуть використовуватися натурні зразки метальної холодної зброї, поміщені в колекції експертно-криміналістичного підрозділу, а також відповідні описи та зображення різних зразків холодної зброї, що містяться в офіційній довідковій та спеціальній літературі, комп’ютерних базах даних та з урахуванням даних фірм-виробників.

Результати порівняльного дослідження є основою як для віднесення об’єкта до певного різновиду метальної зброї, так і для встановлення належності об’єкта в цілому до метальної холодної зброї за певними конструктивними параметрами. Остаточне вирішення питання про належність до метальної холодної зброї робиться після проведення експериментального дослідження, що проводиться з метою встановлення уражаючих властивостей об’єкта.

Даний етап дослідження є найбільш складним, оскільки експериментальне використання об’єкта як зброї вимагає від експерта певних навичок і умінь у поводженні з ним.

Особливості проведення експериментального дослідження залежать. насамперед, від виду метальної зброї і способів реалізації її бойових властивостей.

При дослідженні таких різновидів метальної зброї, як лук і арбалет, експериментальна частина дослідження починається з визначення сили натягу тятиви. Для цього проводиться натяг тятиви без снаряда, але з урахуванням довжини використовуваного снаряда (стріли).

Визначення зусилля натягу тятиви луку чи арбалету проводиться за допомогою динамометрів загального призначення, які перевірені у відповідності до ДСТУ ГОСТ 13782-68.

При цьому отримані результати зіставляються зі встановленими для певного різновиду арбалета або лука:

– зусилля натягу тятиви у арбалетів і луків для розваг, які не відносяться до метальної зброї, не повинно перевищувати 20 кг;

– у луків та арбалетів, які відносяться до метальної зброї, – понад 20 кг.

Для визнання об’єкта метальною холодною зброєю необхідно, щоб вона забезпечувала можливість проведення неодноразових пострілів при достатніх уражаючих характеристиках. У цьому зв’язку велике значення мають результати експериментів, які проводяться з метою встановлення можливості ураження з досліджуваного об’єкта людини або тварини. З цією метою проводиться експериментальна стрільба по перешкоді, розташованій на певній відстані (20 м і більше).

В процесі проведення експериментальної стрільби перевіряється можливість ведення з досліджуваного об’єкта прицільної стрільби, при цьому встановлюється ступінь можливих відхилень снаряда від цілі.

Необхідно відзначити, що проведення стрільби з лука вимагає певних навичок в утриманні лука і стріли в руках, натягування тятиви і її спуску.

Для дотримання техніки безпеки при проведенні стрільби вставляти стрілу потрібно тільки на лінії стрільби, зберігаючи при цьому напрямок лука в сторону мішені.

При проведенні стрільби з лука натяг тятиви повинен бути спочатку помірним, без докладання значних зусиль, потім з кожним подальшим пострілом поступово посилюватися, до отримання необхідного результату (для досягнення ураження цілі на певній відстані).

В ході проведення експериментальної стрільби перевіряється можливість ведення з досліджуваного об’єкта прицільної стрільби, при цьому встановлюється ступінь можливих відхилень снаряда від цілі.

У криміналістичній літературі термінологічний апарат елементів траєкторії польоту снаряда, що вистрелюється з метальної зброї, майже не висвітлений, що значною мірою ускладнює процес опису у висновку експерта процесу дослідження при вирішенні низки діагностичних питань. У цьому зв’язку, елементи траєкторії доцільно розглядати за аналогією з елементами траєкторії польоту снаряда, вистріляного з вогнепальної зброї, але в той же час враховуючи певні особливості процесу проведення пострілу з метальної холодної зброї.

Виділяють такі елементи траєкторії польоту вистріляного снаряда – стріли.

Траєкторія польоту стріли – лінія польоту її центру ваги в повітрі, яка набуває в польоті стріли форму нерівномірно вигнутої кривої лінії, що складається з двох гілок: більш пологої – висхідної і більш крутої – низхідної.

Точка вильоту стріли – це умовна точка, що знаходиться на поздовжній осі зарядженої стріли (при натягнутій тятиві) у переднього зрізу прицільного вікна лука (спортивного).

Початкова швидкість стріли – це швидкість руху центру ваги стріли в точці вильоту.

Горизонт зброї – це горизонтальна площина, що проходить через точку вильоту стріли.

Висота траєкторії – це найкоротша відстань від вищої точки траєкторії до горизонту зброї (лука).

Лінія піднесення – пряма лінія, що є продовженням поздовжньої осі стріли наведеної на ціль лука.

Кут підвищення – кут, укладений між горизонтом зброї і лінією піднесення.

Лінія кидання – пряма лінія, яка є продовженням поздовжньої осі стріли в момент вильоту її з площини лука. Лінія кидання може бути вище або нижче лінії піднесення.

Кут кидання – кут, укладений між лінією кидання і горизонтом зброї.

Кут вильоту – кут, складений лінією піднесення і лінією кидання.

Точка падіння – точка перетину траєкторії з горизонтом зброї.

Кут падіння – це кут, укладений між дотичною до траєкторії в точці падіння і горизонтом зброї.

Горизонтальна дальність – це відстань від точки вильоту до точки падіння.

Точка попадання – це точка перетину траєкторії з поверхнею цілі або будь-якою іншою перешкодою.

Площина стрільби (пострілу) – вертикальна площина, що проходить крізь лінію піднесення.

Кут звалювання – це кут, що утворюється при розбіжності між площинами лука і пострілу. При звалюванні лука точка влучення буде відхилятися убік звалювання і вниз.

Точка прицілювання – це точка на цілі або поза нею, куди наводиться лук.

Лінія прицілювання – це пряма лінія, що проходить від очей стрілка через вершину мушки (якщо мушка кільцева, то через її центр) в точку прицілювання.

Прицільна лінія – це частина лінії прицілювання, укладена між оком стрільця і мушкою. Вона постійна і змінюється в залежності від довжини рук стрільця з лука, від положення мушки, укріпленої на рухомому прицілі. Чим довше прицільна лінія, тим точніше наводка на ціль.

Кут прицілювання – це кут, укладений між лінією прицілювання і лінією піднесення.

Форма траєкторії польоту стріли має велике значення для встановлення дальності польоту стріли, можливості ураження цілі на певній відстані при різних кутах піднесення лука. Зі збільшенням кута піднесення горизонтальна дальність польоту стріли збільшується. Якщо висота траєкторії продовжує збільшуватися, перевищуючи оптимальну межу кута піднесення, горизонтальна дальність зменшується. Кут підвищення, при якому горизонтальна дальність стає найбільшою, називається кутом найбільшої дальності. Оптимальна його величина перебуває в межах від 30 до 45°. Ця величина для луків однієї конструкції може значно коливатися залежно від сили лука, параметрів використовуваних стріл, якості тятиви.

Траєкторії, одержувані при кутах піднесення, менших кута найбільшої дальності, називаються настильними, а більших – навісними. Найбільш сильні луки при стрільбі до 90 м утворюють настильну траєкторію, висотою не більше 2-2,5 м.

Постріл, при якому траєкторія не піднімається над лінією прицілювання вище цілі протягом всієї прицільної дальності, називається прямим пострілом. З більшості спортивних луків прямий постріл досягається при стрільбі на 18-25 м.

При дотриманні точності і одноманітності стрільби з одного і того самого лука однаковими стрілами кожна стріла описує свою траєкторію і має свою точку влучення, що не збігається з попередніми точками. Коли одна стріла при проведенні пострілу потрапляє в хвостовик іншої, попередньої, їх точки попадання також не збігаються. Розсіювання стріл при попаданні в ціль залежить від кута вильоту стріли, який зумовлюється низкою причин: силою тиску тятиви на стрілу, несиметричністю контакту стріли і лука в двох точках, асиметричною деформацією лука, сходом при випуску стріли, помилкою стрілка при прицілюванні і проведенні пострілу.

Для проведення прицільної стрільби в конструкції об’єкта повинні бути направляючі пази, виступи або поглиблення. Так, в конструкції арбалета промислового виробництва передбачено наявність спеціального прицільного пристосування. При його відсутності проведення прицільної стрільби ускладнено.

Якщо в процесі стрільби снаряд істотно не відхиляється від точки прицілювання, не виходить за межі контуру мішені, об’єкт може бути визнаний придатним для проведення прицільної стрільби. Орієнтиром допустимих відхилень місця попадання снаряда від точки прицілювання за площею може бути стандартна погрудна мішень, що використовується в тирах для кульової стрільби.

Якщо неможливо попадання в ціль при неодноразовій стрільбі через розкид снарядів повз мішені, встановлюється причина такого розкиду, яка, як правило, криється в конструктивній недосконалості досліджуваного об’єкта і снаряда, що вистрелюється з нього. У цьому випадку робиться висновок про неможливість ведення з досліджуваного об’єкта прицільної стрільби на певній відстані. При цьому не виключається можливість проведення додаткової стрільби з більш близької відстані з поетапним її зменшенням.

При перевірці досліджуваного об’єкта на можливість проведення неодноразових пострілів необхідно виходити з положення про те, що будь-яка зброя призначена для багаторазового використання з метою ураження цілі.

Кількісний критерій багатократності пострілів з метальної холодної зброї до теперішнього часу в криміналістиці чітко не визначений. У той же час прийнято, що для перевірки можливості багаторазового використання зброї достатньо п’яти пострілів. Проте Методикою визначено, що при проведенні динамічних випробувань метальних предметів (пристроїв) кількість кидків (пострілів) повинна складати до 50 разів, але не менше 10.

При проведенні неодноразових експериментальних пострілів з досліджуваного об’єкта оглядом встановлюється наявність або відсутність вирішення конструкції в цілому або окремих деталей, відмов у роботі механізмів. Отримані результати оцінюються за ступенем їх впливу: на міцність конструкції зброї, можливість її багаторазового використання, а також безпечність її застосування і зниження уражаючих властивостей.

Якщо після першого пострілу конструкція досліджуваного об’єкта через поломки якої-небудь частини не забезпечує проведення стрільби або надання снаряду енергії, достатньої для ураження цілі, в цьому випадку повинен робитися висновок про неможливість функціонального, багаторазового використання об’єкта для ураження. Якщо усунення поломки чи іншого дефекту матеріальної частини наданого об’єкта можливе без заміни деталі, експерт має право і повинен здійснити таке усунення, що призведе до можливості проведення пострілу (відповідно відобразивши це у висновку), і вирішувати питання про визнання належності об’єкта до холодної зброї, виходячи з результатів експериментальної стрільби.

Для дослідження причин, що перешкоджають проведенню пострілів, вирішення питань про справність або несправність, можливості проведення пострілів, надану на дослідження метальну зброю розбирають. При огляді механізмів і частин розібраної зброї оцінюють їх стан.

У процесі розбирання звертають увагу на факти заміни стандартних деталей саморобними, правильність складання частин, наявні дефекти, стан поверхонь деталей. Виявлені при цьому дефекти зброї, що мають значення для висновків, фотографують і описують у висновку.

Після розбирання і оцінки результатів огляду зброю збирають з дотриманням особливостей, зафіксованих до її розбирання.

Свої особливості має експеримент при дослідженні метальної зброї (простих метальних предметів), для метання якої використовується м’язова сила людини.

Експертний експеримент проводиться не тільки для встановлення міцності досліджуваного об’єкта, а й для перевірки наявності у об’єкта необхідних уражаючих властивостей. Уражаючі властивості визначаються можливістю нанесення досліджуваним об’єктом пошкоджень при попаданні в ціль. При цьому мають значення можливість метання об’єкта на певну відстань і ступінь стійкості його в польоті.

Для вирішення цих завдань досліджуваний об’єкт необхідно до 50, але не менше 10 разів метнути з замахом рукою у напрямку цілі. Дистанція до цілі при проведенні кидків, повинна становити від 3 до 5 м, оскільки саме в цих межах досягається максимальна швидкість і настає стабілізація польоту метального об’єкта.

При дослідженні метальних ножів і сюрікенів необхідно враховувати, що така ознака, як можливість міцного утримання в руці при нанесенні ударів, властива холодній зброї колюче-ріжучої дії з коротким клинком, для предметів, що відносяться до категорії простої метальної холодної зброї, не є визначальною. Для них важливим повинна бути лише можливість зручного утримування в руці для проведення метання.

Експериментальне метання ножів, сюрікенів проводиться в безпечному місці з дотриманням необхідних заходів безпеки. У тому випадку якщо леза і бойові кінці гостро заточені, доцільно на кисть руки надягати шкіряну рукавичку.

Пошкодження оцінюються з позицій можливості ураження живої цілі досліджуваним об’єктом.

Метання в ціль сюрікенів класичних форм колюче-ріжучої дії не вимагає особливих навичок. Дещо складніше метати сюрікени з двома-трьома бойовими виступами. Тут необхідно зазначити, що в літературі описуються прийоми метання сюрікенів такого виду, а також метання сюрікенів з переважаючою ріжучою дією. При цьому експерту-криміналісту достатньо володіти найбільш простим прийомом метання: хватом рукою за бойові виступи (промені, клинки) і кидком із замахом за голови.

Відносно проведення кидків метальними ножами необхідно відзначити, що прийоми метання вимагають необхідної підготовки. Провівши кидки з різною силою, експерт вивчає пошкодження, утворені променями, клинками сюрікена (клинком метального ножа) за такими параметрами:

– характер пошкодження (колоте, колюче-ріжуче);

– кількість пошкоджень для кожного з випадків потрапляння в мішень;

– довжина пошкоджень по поверхні мішені і максимальна глибина проникнення променів, клинків сюрікена (клинка ножа) в мішень.

Якщо в серії проведених експериментів мають місце випадки коли сюрікени не проникають в перешкоду, експерт повинен встановити причину, через яку сюрікени не уражають мішень. Як такі можуть бути:

– недостатня виразність всіх або окремих бойових виступів;

– відсутність заточування на окремих променя, клинках;

– відсутність належних навичок у киданні.

Глибину пошкоджень доцільно вимірювати від лінійної позначки, поставленої на межі променя сюрікена (клинка ножа) до вістря. Дана лінійна відмітка наноситься на грань сюрікена по площині перепони при знаходженні сюрікена (ножа) в мішені. Пошкодження оцінюються експертом з позиції їх уражаючого впливу на живу ціль – людини, тварини, при попаданні сюрікена (ножа) в різні ділянки тіла.

Необхідно враховувати, що на можливість ураження цілі на певній дистанції (глибину проникнення в перешкоду, дальність польоту при цьому) впливають м’язова сила конкретної людини, яка метає дану зброю, і ступінь замаху рукою для кидка. Чим більше амплітуда замаху й сила кидка, тим далі летить сюрікен (ніж) і глибше проникає в перешкоду.

Завдання щодо встановлення належності досліджуваного об’єкта до метальної холодної зброї вирішується поетапно в процесі всього експертного дослідження. І тільки загальна сукупність встановлених конструктивних ознак, достатня міцність і можливість ураження цілі на певній відстані дозволяють віднести досліджуваний об’єкт до певного різновиду метальної холодної зброї.

Завершальною стадією при проведенні експертизи холодної метальної зброї є оцінка результатів проведеного дослідження та формулювання висновків. Оціночна діяльність експерта здійснюється впродовж усього експертного дослідження. Вона починається зі стадії підготовки експерта до дослідження і закінчується після порівняльного дослідження і експерименту формулюванням певних висновків.

Кожен етап дослідження являє собою одну з частин того чи іншого вивчення критерію метальної зброї. Тому в оціночній частини всі ці окремі відомості додаються і порівнюються з певними критеріями з метою встановлення належності предмета (пристрою) до метальної холодної зброї. Позитивний результат такого порівняння дозволяє дійти висновку про те, що досліджуваний предмет (пристрій) є холодною метальною зброєю.

Проведені дослідження, як правило, не можуть завершуватися висновками про неможливість вирішення питання. Виявлений комплекс ознак дозволяє експерту робити висновок про належність досліджуваного предмета до метальної холодної зброї, придатності для проведення з неї пострілів чи забезпечує предмет надання снаряду, що метається з нього, кінетичної енергії, достатньої для ураження живої цілі.

Проблематичним є вирішення питання про віднесення до холодної метальної зброї арбалетів або луків, якщо вони надаються на дослідження без стріл або у випадках, коли конструкція наданих стріл свідчить про те, що вони призначені не для ураження цілі, а для тренувань або виконання інших функцій.

З цього приводу існує дві точки зору. Одна зводиться до того, що лук і арбалет без стріл не можна визнати холодною метальною зброєю, оскільки і арбалет, і лук, і стріли з нею взаємозалежні і є одним цілим. Відповідно до іншої, луки та арбалети необхідно відносити до холодної метальної зброї, коли вони надані на дослідження без стріл. Поділяючи другу точку зору, вважаємо, що необхідно виходити з того, що стріли не є складовою частиною конструкції арбалетів і луків, а їх варто розглядати як припаси для стрільби, і тому арбалети і луки, надані на дослідження без стріл, потрібно визнавати холодною метальною зброєю.

Таким чином, представляється, що питання про визнання належності арбалета або лука до холодної метальної зброї необхідно вирішувати на основі дослідження матеріальної частини наданого на дослідження предмета (пристрою) і користуючись при цьому стрілами, наприклад, з колекції експертно-криміналістичного підрозділу, що мають аналогічні за розмірами і конструкцією параметри.