Розділ 3.
КОНСТРУКТИВНІ РІЗНОВИДИ ПРОСТИХ МЕТАЛЬНИХ ПРЕДМЕТІВ (ПРИСТРОЇВ)
Одним із різновидів метальної холодної зброї, призначеної для ураження цілі на відстані за допомогою м’язової сили людини, є сюрікени. Сюрікен – це метальна зброя у вигляді металевої пластини з лезом і (або) вістрями по зовнішньому краю, або короткому стрижні з вістрями на кінцях і складається з бази та різної кількості променів різноманітної форми (рис. 11).
Рис. 11. Різновиди сюрікенів.
Джерелом енергії, що використовується для метання сюрікена, є м’язова сила людини. За будовою уражаючої частини він відноситься до колючої та колюче-ріжучої метальної холодної зброї, що має уражаючі елементи – бойові виступи (промені, клинки) з бойовими кінцями (вістрями) і, в більшості різновидів, ріжучі кромки (леза клинків).
Сюрікен складається з таких складових частин та елементів:
– бази (тіла) сюрікена;
– бойових виступів (променів, клинків) з вістрями, що мають односторонню чи двосторонню заточку.
Вони можуть виготовлятися суцільнолитими (скелетного типу) або складаними (рис. 12).
Рис. 12. Суцільнолитий і складаний сюрікени.
Сюрікени-зірочки повинні мати пласку аеродинамічну форму. Сюрікени-зірочки скелетного типу виконуються з єдиної металевої пластини.
База складаних сюрікенів-зірочок може виготовлятися як з металевих, так і неметалевих матеріалів, уражаючі елементи – тільки з металевих сплавів.
Сюрікени-зірочки являють собою відносно невелику метальну пластину діаметром, як правило, 50-150 мм в формі симетричної зірочки («сніжинки»). Особливістю будови даних сюрікенів є: по-перше – їх пласка поверхня, яка забезпечує ефект «крила» в польоті під час кидку з обертально-поступальним рухом; по-друге – наявність рівномірно розподільних заточених променів, що забезпечують гарантований контакт з цілю одного чи декількох уражаючих елементів.
Виготовлення сюрікенів, за рахунок простоти конструкції, не вимагає спеціальних навичок. Зручні вони також для прихованого носіння і несподіваного застосування.
Обертання сюрікена в польоті і наявність множинних ріжучих граней сприяють завданню (нанесенню) суттєвих ушкоджень. Стійкість сюрікена в польоті обумовлена його обертанням. Чим більша швидкість обертання сюрікена, тим довше зберігається стабільність його польоту. Дальність польоту сюрікена залежить від величини м’язової енергії, використаної для його кидка.
У бойових мистецтвах сюрікени найчастіше використовуються обоймами по 5-10 шт. у кожній, що підвищує ефективність їх застосування для ураження цілі. При такому способі застосування сюрікени більш щільно покривають певну площу, що збільшує ймовірність ураження.
Наступним різновидом зброї, що метається за допомогою м’язової сили людини, є метальні ножі (рис. 13). При їх використанні ураження цілі здійснюється вістрям (бойовим кінцем) і лезами клинка.
Рис. 13. Метальні ножі.
Метальні ножі, в більшості своїй, конструктивно аналогічні ножам і кинджалам, що належать до різновидів холодної зброї, проте за певними ознаками відрізняються від них і мають низку властивостей, притаманних даному різновиду метальної зброї, а саме вони мають:
– загальну довжину не менше як 200 мм;
– товщину клинка не менше за 2,6 мм;
– вагу ножа не менше за 100 г;
– добре збалансовані клинок і хвостовик, причому клинок найчастіше важче хвостовика. Необхідне балансування досягається як за рахунок співвідношення ваги клинка і хвостовика, центр ваги зміщений у бік вістря.
Виходячи з функціонального призначення та особливостей використання (для метання характерне вільне утримання за клинок або хвостовик, у противагу неметальним ножам, для яких характерне постійне, достатньо надійне та зручне утримання ножа за руків’я з метою здійснення колюче-ріжучих дій) метальні ножі виготовляються нескладаними за скелетним типом та поділяються на:
– ножі з однолезовими клинками ножового типу (крім скелетних ножів з однолезовими клинками ножового типу, які відносяться до неметальних, якщо мають товщину хвостовика більш за 6 мм при товщині клинка менш ніж 4 мм);
– ножі з дволезовими клинками кинджального або списовидного типу;
– ножі з клинками, які мають дволезовий симетричний «бойовий» кінець довжиною до 40 мм.
Метальні ножі з клинками кинджального типу характеризуються такими конструктивними особливостями:
– наявністю двох лез, які сходяться під кутом, утворюючи вістря (бойовий кінець);
– симетрією клинка щодо його поздовжньої осі;
– наявністю, як правило, ребер жорсткості або дол.
Іншим різновидом метальної зброї є бумеранг – бойова і мисливська зброя, що у минулому дістала поширення в Стародавньому Єгипті, Південній Індії, Південно-Східній Азії, Мексиці, у багатьох австралійських племен. Бумеранг – це метальна неклинкова холодна зброя ударно-дробильної дії, що виготовляється з твердого матеріалу і має вигнуту форму, яка забезпечує політ за відомою траєкторією (рис. 10).
Ураження цілі досягається при ударі площиною бумеранга або одним з двох його кінців, тому матеріал, з якого виготовлений бумеранг, повинен мати міцність і твердість. Метання бумеранга у напрямку цілі здійснюється рукою хватом за один з його кінців.
У даний час бумеранг застосовується як мисливська зброя австралійськими аборигенами а також як спортивний снаряд, що не виключає його застосування для ураження людини.
Дротик – один з найдавніших видів ратищної метальної холодної зброї у вигляді короткого метального спису з наконечником (рис. 14). Дротики з наконечниками з каменю та кістки використовувались як бойова і мисливська зброя ще в епоху палеоліту. У різних народів і в різних країнах дротик відомий як бойова і мисливська зброя під різними назвами.
Рис. 14. Метальний дротик.
Для збільшення дальності кидка дротика застосовують різні пристрої і пристосування. Найпростішим пристосуванням є дротикометалка (рис. 15). Вона являє собою кістяний або дерев’яний брусок довжиною від 300 до 1000 мм з упором для держака дротика і рукояткою, що має поглиблення для пальців руки.
Рис. 15. Дротикометалка.
Грецькі і римські дротики оснащувалися петлею, яка прикріплялася до середини ратища або в точці рівноваги дротика. Дана петля виготовлялася зі шкіри і називалася «аментум». Положення аментума залежало від ваги наконечника дротика. Аментум нерідко складався з двох зв’язаних вузлом ременів, для того щоб можна було за потреби збільшити або зменшити його довжину. При метанні дротика в дужку ременя – «аментума» просовувався вказівний або вказівний і безіменний пальці разом, і дротик, кинутий у такий спосіб, досягав цілі на відстані до 80 м.
До метальної зброї проміжної групи відноситься праща (рис. 3). У словнику праща визначається як стародавня ручна бойова зброя для метання каменів. У Військовій Енциклопедії праща визначається як «вид метальної зброї, що являє собою ремінь зі шкіри, вовни або рослинних волокон з розширеною середньою частиною і петлею на одному кінці, що надягається на кисть руки пращника або на дерев’яну рукоятку. Класичний тип пращі являє собою петлю, зроблену зі шкіри, тканини з розширеною середньою частиною, в яку вкладається снаряд – камінь овальної форми, металева кулька. Один кінець петлі закріплювали на руці (просмикували долоню або вказівний палець в спеціально вирізаний отвір), а інший кінець затискали в кулаку.
При метанні снаряда пращник обертав «заряджену» пращу над головою, поступово підсилюючи кругові обертання, і в момент найбільш сильного маху випускав вільний кінець пращі. Звільнений снаряд летів з великою швидкістю і уражав ціль на відстані до 100 м.
З появою арбалетів і луків праща поступово втратила своє військове значення і залишилася зброєю мисливців.