ТЕМА № 2. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

  1. Поняття кримінального процесуального права.
  2. Норми кримінального процесуального права.
  3. Джерела кримінального процесуального права України.
  4. Межі дії кримінального процесуального законодавства.

2. НОРМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Норми кримінального процесуального права.

Як уже зазначалося, кримінальний процесуальний закон є формою вираження кримінального процесуального права. В теорії та слідчій, а також судовій практиці поняття «кримінальний процесуальний закон» вживається неоднозначно. Під ним розуміють як форму правових актів, які містять норми, що регулюють суспільні відносини в сфері кримінального судочинства, так і самі ці норми, система яких утворює кримінальне процесуальне право. Таким чином, поняттям «кримінальний процесуальний закон» позначається форма і зміст кримінального процесуального права, які взяті в органічній єдності.

Досить часто поняття «кримінальний процесуальний закон» застосовується в більш вузькому, строго спеціальному значенні як назва тільки безпосередньо самих нормативних правових актів вищих представницьких органів державної влади, які складають кримінальне процесуальне законодавство. При такому підході кримінальний процесуальний закон в систематизованому вигляді (Кримінальний процесуальний кодекс) є юридичним джерелом, зовнішньою формою кримінального процесуального права, оскільки він являє собою спосіб висловлення зовні та функціонування його норм.

Загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності, які закріплені державою та формально визначені в законі, виконання яких забезпечується державною владою, являють собою норми кримінального процесуального права. Як правило, ці загальнообов’язкові правила поведінки виконуються добровільно, але в окремих випадках їх виконання забезпечується силою державного примусу шляхом притягнення до юридичної відповідальності.

Особливістю кримінальної процесуальної діяльність є досить докладна регламентація її нормами кримінального процесуального права. Саме кримінально процесуальні норми – це початкова, визначальна ланка в механізмі кримінального процесуального регулювання. Якщо для багатьох учасників кримінального провадження виконання цих норм є правом, то для органів досудового розслідування, прокуратури та суду, діяльність яких здійснюється у формі застосування кримінальних процесуальних норм, це – державний обов’язок.

Кримінальна процесуальна норма як загальноправова норма характеризується такими ознаками:

1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою та має загальнообов’язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходять з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності);

2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов’язки учасників кримінального провадження, а також санкції за порушення встановлених норм; приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені);

3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано на конкретній особі, а поширюється на всіх, хто є суб’єктом відносин, що регламентуються нормою права);

4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенції і в межах встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розроблення, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії та змісту норм);

5) це правило, дотримання якого забезпечується державою (держава створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному дотриманню правил поведінки, а також створюються засоби заохочення, переконання примусу і санкцій за невиконання вимог).

Норми кримінального процесуального права умовно можна поділити на охоронні та регулятивні. Охоронні норми регламентують кримінальну процесуальну відповідальність.

До регулятивних кримінальних процесуальних норм необхідно віднести норми, які безпосередньо регулюють кримінальні процесуальні відносини шляхом надання учасникам провадження прав та покладення на них обов’язків. Чимало регулятивних норм за характером сформульованих у них правил належить до числа зобов’язуючих (імперативних). Разом з тим, кримінальне процесуальне законодавство містить і такі норми, що надають учасникам кримінального провадження права, використання яких залежить від їх бажання.

Отже, видами регулятивних кримінальних процесуальних норм є зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі норми.

Норми, що зобов’язують, категорично диктують учасникам кримінальної процесуальної діяльності певну поведінку. Наприклад, ч. 2 ст. ст. 20 КПК передбачає: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника».

Норми, що уповноважують, наділяють учасників кримінальної процесуальної діяльності процесуальними правами. Використання їх залежить від розсуду цих учасників. Наприклад, ч. 3 ст. 375 КПК надає право кожному судді з колегії суддів викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення. Але скористатися цим правом чи ні, вирішують самі судді з числа колегії суддів, які розглядали конкретну кримінальну справу (провадження). Тому норми, що уповноважують, на відміну від зобов’язувальних (імперативних) мають диспозитивний характер.

Норми, що забороняють, зобов’язують учасників кримінальної процесуальної діяльності утримуватися від вчинення певних дій. Наприклад, ч. 2 ст. 11 КПК говорить: «Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, провадженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність». Заборонювальні норми можна розглядати як різновид зобов’язувальних (імперативних) норм.

За порушення приписів, які містяться в імперативних і заборонювальних нормах, до учасників кримінального провадження можуть бути застосовані санкції: процесуальні, дисциплінарні, адміністративні або кримінальні правові.

Структура кримінальної процесуальної норми не завжди очевидна, але, як і норми інших галузей права, вона складається з трьох частин: гіпотези, диспозиції і санкції. Гіпотеза визначає умову, за наявності якої дана норма повинна застосовуватися. Диспозиція містить сам припис, правило поведінки. Санкція передбачає несприятливі для учасника провадження наслідки, які настають при невиконанні норми.

Гіпотеза і диспозиція кримінальної процесуальної норми визначають умови та правила поведінки учасників кримінального провадження під час виконання процесуальних дій. Вони звичайно формулюються досить чітко в одній статті або її частині (якщо суд виправдав обвинуваченого, який перебував під вартою, то він зобов’язаний негайно звільнити його в залі судового засідання).

Санкції нерідко містяться в інших статтях КПК або в інших законодавчих актах чи формулюються стосовно кількох або багатьох однорідних норм.

Специфіка кримінальних процесуальних норм обумовлює і характер встановлених ними санкцій. До їх числа належать: визнання недійсними результатів процесуальних дій, які здійснені з порушенням процесуальних правил; застосування заходів процесуального примусу до осіб, що порушують процесуальні обов’язки (запобіжні заходи, відсторонення від посади, накладення грошового стягнення, видалення із залу судового засідання тощо); винесення окремих ухвал щодо таких порушень та ін.

Суспільно небезпечні порушення кримінальних процесуальних норм тягнуть за собою поряд з відповідними процесуальними санкціями також відповідальність і за кримінальним законом (завідомо незаконне затримання, привід, домашній арешт, тримання під вартою; притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності та інші злочини проти правосуддя).

На відміну від кримінального закону застосування кримінального процесуального закону за аналогією можливе і необхідне, бо в ньому можуть бути прогалини, хоча кількість їх в міру вдосконалення кримінального процесуального законодавства зменшується. Разом з тим, зважаючи на складність і різноманітність суспільних відносин, а також ситуацій, які виникають в ході кримінальної процесуальної діяльності, усунути їх зовсім і створити ідеальний Кримінальний процесуальний кодекс, який з вичерпною повнотою регулював би всі питання, неможливо.

Щоб застосування кримінального процесуального закону за аналогією не призвело до порушення засади законності, необхідно додержуватися таких умов: 1) передбачений процесуальним законом випадок повинен бути подібним до того, до якого закон застосовується за аналогією; 2) воно ні в якому разі не може вести до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь в кримінальному провадженні, або до покладення на них не передбачених законом обов’язків; 3) не допускати вчинення оперативними підрозділами, органами досудового розслідування, прокурором, слідчим суддею чи судом процесуальних дій, які не передбачені нормами кримінального процесуального закону.