РОЗДІЛ 9. ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, УЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ
ПЛАН
1. Криміналістична характеристика злочинів, учинених неповнолітніми
2. Початковий етап розслідування злочинів, учинених неповнолітніми
3. Проведення окремих (слідчих) розшукових дій
1. Криміналістична характеристика злочинів, учинених неповнолітніми
Відповідно до чинного законодавства кожна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення підлягає притягненню до кримінальної відповідальності. Однак законодавець поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне винне діяння на певні вікові категорії і встановлює для них відповідні процесуальні гарантії захисту їх конституційних прав. Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних органів та посадових осіб. Саме тому розслідування злочинів, вчинених неповнолітніми відбувається із виділенням таких фактів в окремий порядок провадження із встановленням додаткових процесуальних гарантій захисту їх особистих прав.
Відповідно ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Виключенням є тяжкі та особливо тяжкі злочини, відповідальність за які наступає з чотирнадцятирічного віку. До найпоширеніших злочинів, що вчиняються неповнолітніми можливо віднести крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, вбивство, навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, насильницькі дії сексуального характеру, тощо.
Типові криміналістичні характеристики злочинів, учинених неповнолітніми, певною мірою відрізняються від криміналістичних характеристик аналогічних злочинів, учинених дорослими.
До основних елементів криміналістичної характеристики злочинів, учинених неповнолітніми, відносяться:
1. Особа неповнолітнього злочинця.
2. Особа потерпілого.
3. Спосіб учинення злочину.
4. Предмет злочинного посягання.
5. Слідова картина злочину.
6. Місце, час та обставини вчинення злочинів.
Особа неповнолітнього злочинця. У сучасний період в молодіжній злочинності простежуються негативні тенденції. По-перше, злочинність стає дедалі «молодшою». 14–17-річні підлітки складають 8,0 % загального населення України, однак учиняють чверть усіх злочинів. По-друге, серед неповнолітніх значно зросла жіноча злочинність (26,2 %). По-третє, зростає рецидивна злочинність. Близько двох третин рецидивістів уперше вчинили злочин у неповнолітньому віці.
Розглядаючи питання криміналістичної характеристики особи неповнолітнього злочинця, відзначимо, що їх протиправна поведінка має складну, неоднозначну криміногенну характеристику. Це пояснюється тим, що мотивація злочинної поведінки неповнолітнього, яка виражає суспільну сутність спрямованості особистості, поряд з мотивацією дорослої особи, має своєрідну специфіку. Своєрідність проявляється у незавершеності процесів формування особистості, і тому внутрішні потреби та інтереси неповнолітнього разом з генетично успадкованими факторами, деформуються під впливом соціальних мотивів. Фізична та психічна незрілість неповнолітнього, обмеженість життєвого досвіду, призводять до викривленого сприйняття фактів, що, у свою чергу, безпосередньо впливає на загальну спрямованість особистості.
Не маючи належного виховання, неповнолітні виявляються непідготовленими до життєвих ситуацій, легко потрапляють під вплив вуличних угруповань асоціальної спрямованості, починають вживати алкоголь, наркотики, втягуються в аморальну діяльність аж до злочинної. В результаті у дітей виникають негативні і антигромадські звички й інтереси, формується антисуспільна поведінка, педагогічна занедбаність.
Злочинці-підлітки зазвичай характеризуються високою емоційною збудливістю, поєднаною з переміною настрою, дратівливістю. Але рішення вчинити злочин – це, як правило, наслідок моральної деформації особистості, недостатнього соціального розвитку підлітка, а не його вікових особливостей.
До основних вікових особливостей неповнолітніх, які впливають на розслідування вчинених ними злочинів, відносять: незавершеність фізичного й морального розвитку (емоційність поведінки); специфіку сприйняття, запам’ятовування та відтворення (фантазування, підвищена навіюваність); недостатній життєвий досвід (неповнота оцінок, легковажність в прийнятті рішень, відсутність самокритики) і, як наслідок, неадекватна оцінка конкретної ситуації, що нерідко призводить до вибору антисоціального способу поведінки (вживання спиртних напоїв та наркотичних засобів; звичка до азартних ігор); схильність до наслідування; намагання самоствердитися в оточуючому середовищі, показати самостійність, дорослість (звідси страх здатися боягузом); неправильне розуміння почуття дружби (взяти провину на себе, не викрити товаришів тощо); переоцінка своїх сил і можливостей; схильність до копіювання дій дорослих і прояв інфантильних мотивів (вкрай низька успішність у школі); вплив навколишнього середовища на мотивацію їх дій (відсутність контролю за поведінко з боку дорослих).
Для злочинності неповнолітніх характерна переважно корислива мотивація; злочини найчастіше вчиняються для заволодіння престижними речами, які чесним шляхом молоді люди отримати не можуть. Орієнтація на авторитет, престиж та зміщення цілей психологічного комфорту до негайного задоволення потреб виливаються у злочини.
Непоодинокими також є випадки, коли злочини неповнолітніх були випадковими з точки зору загальної спрямованості особистості. Важливу роль в таких випадках належить ситуаційним мотивам. Елементом ситуації, яка полегшує вчинення грабежу, є наявність групи. Суспільна небезпечність неповнолітніх в групі проявляється в тому, що єдина оцінка учасниками групи злочинних дій знижує їх почуття особистої відповідальності, забезпечує уявну анонімність та безкарність, стимулює мотиви, пов’язані з престижністю в групі. Частина групових злочинів, які вчиняють неповнолітні, майже в два рази є вищою аналогічних показників дорослої злочинності та складає 50–80 % (залежно від видів злочинів, їх територіального розповсюдження) в структурі всієї злочинності неповнолітніх.
Більшості неповнолітніх злочинців властива брутальність, зухвалість, дратівливість як результат поганого виховання або взагалі його відсутнсті. Ці фактори обов’язково необхідно враховувати при контакті з ними. Також їм властива упертість та нещирість, яка межує з упертістю. При цьому, необхідно враховувати, що нещирість підлітка не завжди визначається тільки рисою характеру. Як правило підліткова нещирість є результатом невірного розуміння дружби і товариства, страхом виглядати зрадником, бажанням виділитися або привернути увагу.
У криміналістиці неповнолітніх правопорушників поділяють на чотири типи:
1. Неповнолітні особи, які вперше вчинили злочин, під впливом конфліктної або надзвичайної ситуації.
2. Неповнолітні особи, які вперше вчинили злочин, під впливом певної ситуації, але поведінка яких має сталий асоціальний характер, а також їм притаманні такі негативні риси як: вживання спиртних напоїв, наркотиків, паління, втечі з дому тощо.
3. Неповнолітні особи із загальною моральною деформацією. Такі особи, вже неодноразово вчиняли різні правопорушення, притягувались до адміністративної відповідальності, направлялися до спеціальних установ. Мотив і мета злочину формується у них під впливом ситуації, в результаті впливу дорослої особи або більш «авторитетного» однолітка. Більшість злочинів вчиняються ними спонтанно, залежно від ситуації (участь у бійках, хуліганство, пограбування п’яних тощо).
4. Неповнолітні особи моральна деформація яких становить серйозну небезпеку для суспільства. Поведінка таких підлітків носить стійкий антисоціальний характер. До цієї категорії можуть бути віднесені і раніше судимі (умовно засуджені, звільнені достроково тощо). Вони ухиляються від роботи і навчання, можуть об’єднуватись в підліткові злочинні угруповання або входити до складу дорослої злочинної структури. Характеризуються жорстокістю, грубістю, відсутністю почуття сорому. Основна мета – користь, збагачення. Основні інтереси –азартні ігри, випивка, секс.
Особа потерпілого. Потерпілі від злочинів, учинених неповнолітніми, мають певні властивості, що зумовлюють їх підвищену віктимність. Серед них переважають біологічні – стать, вік, фізичний розвиток; соціальні – соціальні ролі і статус (водії таксі, продавці нічних магазинів, охоронці тощо); економічні (матеріальний стан та явне хизування ним, у тому числі «привабливий» зовнішній вигляд); морально-психологічні – схильність до вживання спиртних напоїв і наркотичних засобів (доведення себе до безпорадного стану), аморальний спосіб життя. Не менш важливим чинником віктимності особи є випадкові знайомства та надмірна довіра до сторонніх осіб.
Звичайно, неповнолітні, вчиняючи кримінальні правопорушення, орієнтуються не тільки на потерпілого та відповідний його зовнішній вигляд (наявність мобільного телефону високої вартості, ювелірних прикрас, престижного одягу, аксесуарів тощо), рівень можливого опору, а й також на сприятливість обстановки (час, місце). Безлюдна вулиця, парк або сквер, темний під’їзд чи ліфт істотно посилюють ймовірність учинення злочинного посягання.
У криміналістиці виділяють наступну класифікацію потерпілих від злочинів, які вчиняють неповнолітні:
1) потерпілі внаслідок своїх вікових особливостей: особи, які через свій вік не спроможні чинити належний опір і є найбільш «легкою здобиччю» для неповнолітнього злочинця (особи похилого віку, неповнолітні);
2) потерпілі за статевою ознакою: особи жіночої статті, які також за своїми фізичними особливостями не спроможні чинити активну протидію злочинцю;
3) особи, соціальні ролі і статус яких містять підвищений ризик стати потерпілим від грабежу: водії таксі, інкасатори, касири та продавці нічних магазинів, охоронці тощо;
4) потерпілі внаслідок власної провокуючої або необачної поведінки: хизування дорогими речами, презентабельний зовнішній вигляд, надмірна довірливість до малознайомих осіб;
5) потерпілі, спосіб життя який не відповідає моральним нормам суспільства: вживання алкогольних напоїв або наркотичних засобів, розпусний спосіб життя тощо;
6) потерпілі на побутовому ґрунті: особи, які були знайомі з неповнолітнім злочинцем до вчинення грабежу і внаслідок конфліктної ситуації, яка складалась, стали його жертвою;
7) випадкові (ситуативні) потерпілі.
Спосіб учинення злочину. Слідча практика свідчить, що найчастіше неповнолітні притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення хуліганських дій, крадіжок, грабежів, розбоїв, а також злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. Вчинення зазначених злочинних дій, характеризується відповідними способами, які дозволяють швидко заволодіти предметом і зникнути з місця злочину (наприклад, проникнення до приміщення через кватирку, злом дверей в дачному будинку тощо).
Для злочинів, учинених неповнолітніми, зазвичай не властива попередня підготовка, а також вжиття заходів до приховування слідів. Це пояснюється тим, що значна кількість вчинених підлітками деліктів має ситуаційний характер і обумовлена конкретними обставинами, наприклад відсутністю охорони на об’єкті, перебуванням потерпілого в стані алкогольного сп’яніння тощо.
Відсутність попередньої підготовки впливає на вибір неповнолітніми знарядь вчинення злочину, якими найчастіше виявляються побутові речі, що перебувають при них, або предмети, підібрані ними поблизу місця події (каміння, порожні пляшки, металева арматура тощо). Наприклад, під час учинення хуліганських дій неповнолітні в більшості випадків заподіюють потерпілим побої або наносять тілесні ушкодження руками і ногами. Під час учинення грабежів і розбоїв групи неповнолітніх, як правило, використовують відкритий підхід до потерпілих з негайною вимогою у них речей і грошей, рідше підхід до потерпілого під певним приводом, після чого відбувається насильницьке вилучення цінностей і речей.
В більшості випадків злочини вчиняються неповнолітніми на відкритій місцевості (на вулицях, дворах, парках). Це обумовлюється особливостями особистості неповнолітніх, у яких відсутнє перспективне бачення наслідків учинення діяння, а самі дії носять безсистемний, хаотичний характер. Така поведінка визначає залишення великої кількості слідів на наявності очевидців.
У разі вчинення злочину групою неповнолітніх, або групою до складу якої входять підлітки та дорослі особи, вже частіше відбувається підготовка до нього: розподіл злочинних функцій, підшукування знарядь і необхідні, найчастіше мінімальні, розвідувальні дії, вибір механізму злочинного посягання; способу приховання злочину.
Під час нападу групою, неповнолітні, використовуючи свою чисельну перевагу, швидко подавляють опір потерпілого. У багатьох випадках характер насильства обумовлюється статтю, віком, фізичною силою потерпілого, кількістю осіб, які зазнають нападу, їх поведінкою і т.п.
Заходи для приховування злочинів, які вживають неповнолітні, зазвичай досить елементарні: спроби швидкого збуту викрадених речей, збут викраденого знайомим одноліткам, приховування викраденого у підвалах, на горищах, у будуємих або зруйнованих будинках поблизу власного місця проживання.
Предметом злочинного посягання у зазначеній категорії злочинів виступають об’єкти так званого «підліткового асортименту» цінностей – це малогабаритні речі, які легко транспортуються (комп’ютерна техніка, сучасні гаджети та девайси, прикраси, мобільні телефони тощо). Викрадене майно неповнолітні нерідко приносять за місцем проживання та в подальшому використовують для задоволення особистих потреб.
Слідова картина злочину. У злочинах зазначеної категорії слідова картина характеризується наявністю слідів, що свідчать про поспішність дій, відсутністю інсценувань та інших складних хитрощів, обстановкою, яка свідчить про відсутність професійних навичок.
У кримінальних провадженнях за фактами злочинів, учинених неповнолітніми, спектр об’єктів криміналістичного дослідження, що зберігають на собі інформацію про подію злочину, досить широкий і утворює такі групи: 1) зміни в матеріальній обстановці; 2) сліди-відображення (сліди рук, взуття тощо); 3) предмети, документи та речовини; 4) сліди пам’яті людини; 5) запахові (одорологічні) сліди; 6) сліди-мікрооб’єкти.
Криміналістично значимими біологічними ознаками неповнолітнього правопорушника є ознаки його зовнішності, що мають здатність до відображення в матеріальному середовищі у вигляді слідів, очевидних і доступних для безпосереднього сприйняття. Про причетність неповнолітнього до злочину можуть свідчити невеликі за розміром сліди рук і ніг, які зазвичай залишають малолітні та підлітки у віці 14–15 років; характерна для неповнолітніх цього віку доріжка слідів (кут кроку у них менш відкритий, ширина кроку дещо більша, ніж у дорослих); залишені на місці вчинення злочину особисті речі злочинця; сліди взуття, яке носять підлітки (кросівки); сліди зубів на продуктах, за якими можна встановити приблизний вік підозрюваного.
Також до ознак, які вказують на вчинення кримінального правопорушення неповнолітніми, відносяться написи та малюнки на стінах, за якими можливо охарактеризувати особу зловмисника. За текстом напису, що містить пустощі, зокрема цинічного характеру, або представляє гасла окремих неформальних організацій неповнолітніх, можна одразу встановити приблизний вік виконавця. За місцем виконання напису, наприклад, на стіні, можна встановити приблизний зріст неповнолітнього, оскільки на стінах зазвичай пишуть лише на рівні очей. За почерком – приблизно в якому класі навчається неповнолітній тощо.
Значення слідової картини для процесу розслідування злочинів учинених неповнолітніми, визначається з позицій її інформативності (сукупності інформації, яку несуть у собі залишені сліди). При цьому аналіз слідів може дати необхідні відомості для встановлення моделі злочинної події, обрання напряму розслідування, виявлення інших речових доказів, а також прогнозування моделі можливої поведінки особи правопорушника.
Місце, час та обставини вчинення злочинів неповнолітніми також специфічні. У вечірній час неповнолітні частіше скоюють хуліганства, нанесення шкоди здоров’ю, грабежі, розбої, інші злочини проти особи; в денний – крадіжки з квартир (переважно через кватирки на перших поверхах будинків), статеві злочини. У громадських місцях неповнолітні нерідко вчинять хуліганські дії, масові заворушення (особливо вболівальники різних футбольних команд). Переважно злочини вчиняються неподалік від місць постійного проживання неповнолітніх.
2. Початковий етап розслідування злочинів, учинених неповнолітніми
Визначальною особливістю стосовно прийняття слідчим рішення про початок кримінального провадження є не лише необхідність встановлення віку правопорушника, але й вирішення низки питань стосовно доцільності розслідування, з’ясування обставин, які виключають кримінальну відповідальність підлітка, визначення заходів виховного впливу або адміністративної відповідальності. У випадках, коли встановити точний вік неповнолітнього до початку внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань неможливо, заходи щодо вирішення зазначеного питання вживаються під час проведення досудового розслідування (допити батьків, опікунів, родичів; призначення судово-медичних експертиз тощо).
Дії слідчого у кримінальних провадженнях про злочини, учиненні неповнолітніми загалом обумовлюються типовими обставинами, які підлягають встановленню та типовими слідчими ситуаціями, які складаються під час розслідування злочинів окремих видів (вбивств, крадіжок, грабежів, згвалтувань тощо).
До загальних обставин, які підлягають встановленню відносяться:
– чи мав місце злочин;
– спосіб учинення злочину;
– час, місце та інші обставини злочину;
– яке майно викрадено, кому воно належало, розмір матеріальних збитків;
– особа злочинця (злочинців);
– особа потерпілого та тілесні ушкодження, які йому нанесені; їх ступінь тяжкості;
– наявність пособників (збувальників майна тощо);
– обставини, які сприяли злочину.
До специфічних обставин, які підлягають встановленню під час розслідування кримінальних проваджень за фактами злочинів, учинених неповнолітніми належать:
– точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік). З’ясування цієї обставини може бути ускладнене відсутністю у підлітка документів, що засвідчують особу і відповідно його вік; невірними відомостями, якими він володіє про точний час і місце свого народження; обманом, коли підліток видає себе за іншу особу; особливостями інтелектуального розвитку підлітка, його фізичного і психічного здоров’я;
– умови життя і виховання неповнолітнього. В даному випадку необхідно встановити: чи має підліток обох батьків, якщо ні, то як давно і з якої причини; хто виховує підлітка; як характеризуються його батьки (вихователі, опікуни), його родина в цілому (брати, сестри, інші особи, що проживають спільно); які взаємини в родині, чи немає джерела аморального впливу (пияцтво, скандали, розпусні дії); які матеріально-побутові умови; чи вчиться неповнолітній або працює, де саме, яку роботу виконує; яке його ставлення до навчання (роботи), до старших; його повсякденна поведінка, взаємовідносини з товаришами по навчанню (роботі);
– причини і умови, що сприяли вчиненню злочину (дослідити причини появи у неповнолітнього антисуспільних звичок і поглядів, виявити обставини, що призвели до формування злочинного наміру, сприяли підготовці злочину, його вчиненню, прихованню слідів);
– наявність дорослих підмовників та інших співучасників.
З урахуванням наявної інформації про елементи криміналістичної характеристики злочинів можемо виділити наступні слідчі ситуації, які є типовими для початкового етапу розслідування злочинів зазначеної категорії:
Ситуація № 1. Потерпілі або свідки стверджують, що за зовнішнім виглядом і поведінкою особою злочинця був неповнолітній. В даному випадку наявні ідеальні сліди злочину, тому особливу увагу слід приділити заходам, спрямованим на встановлення матеріальних слідів. Зазвичай у таких випадках проводяться: огляд місця події (важливо виявити ознаки, що вказують на вчинення злочину неповнолітнім); допити потерпілих та свідків; оперативно-розшукові заходи з метою розшуку підозрюваного по гарячих слідах; затримання підозрюваного; допит і обшук за місцем проживання, навчання або роботи неповнолітнього; особистий обшук; судові експертизи.
Ситуація № 2: Обстановка місця події, сліди та інша інформація свідчить про те, що злочин учинено неповнолітніми. Для вирішення зазначеної слідчої ситуації, при наявності достатньої кількості матеріальних слідів, першочергові завдання слідчого полягають у виявленні та процесуальному закріпленні ідеальних слідів. Особливе значення у даному випадку має проведення допитів потерпілих та свідків, організація цілеспрямованого пошуку злочинців по гарячих слідах силами оперативних підрозділів поліції, а також затримання підозрюваних і пред’явлення їх для впізнання. Потім потрібно невідкладно провести допит затриманих, обшук за місцем проживання, навчання або роботи, особистий обшук, призначити відповідні судові експертизи. Паралельно сліди, виявлені на місці події, можуть бути перевірені по криміналістичним обліками.
Ситуація № 3: Потерпілі та свідки знайомі зі злочинцями і їм достовірно відомий вік останніх. У даному випадку зазвичай проводяться заходи, спрямовані на затримання неповнолітніх підозрюваних; їх особистий обшук; огляд місця події; допити затриманих, свідків і потерпілих; пред’явлення затриманих для впізнання; перевірка слідів за обліками; обшук за місцем проживання, навчання або роботи; призначення судових експертиз.
Тактичні рішення слідчого щодо черговості та особливостей тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій залежить від ряду обставин: характеру вчиненого неповнолітнім злочину; способу злочину та часу його вчинення; змісту вихідних даних, які стали підставою для прийняття рішення про початок кримінального провадження; типової слідчої ситуації, що склалася при розслідуванні. Вирішення питання про обрання неповнолітньому підозрюваному запобіжного заходу залежить від тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, специфічних особливостей особистості підлітка, його поведінки після вчинення злочину, зв’язків із особами, які можуть здійснювати негативний вплив на підлітка, зухвалу або агресивну поведінку неповнолітнього у момент вчинення злочинних дій та після настання злочинних наслідків, наявність умислу на досягнення злочинного результату, повторність вчинення ним злочинів, тощо.
3. Проведення окремих (слідчих) розшукових дій
Огляд місця події є однією з найбільш інформативних слідчих (розшукових) дій. Результати огляду дозволяють побудувати версії та скласти план їх перевірки.
Про вчинення злочину неповнолітніми можуть свідчити такі сліди способу вчинення злочину, як:
а) відсутність цілеспрямованих, заздалегідь продуманих і реалізованих до кінця дій. Наприклад: наявні сліди, що свідчать про спробу проникнути до приміщення (транспортний засіб) спочатку одним, а потім іншим шляхом;
б) примітивні, нехитрі способи проникнення, наприклад через розбите вікно; шляхом злому, що не вимагає великої фізичної сили; використання найпростіших способів злому замикаючих пристроїв; малі розміри проламу (вікна, отвору);
в) невжиття заходів щодо приховання слідів злочину;
г) вчинення на місці злочину цинічних, бешкетних дій (псування, безпричинна поломка речей, виконання нецензурних написів і малюнків).
Про факт вчинення злочину підлітками або про наявність підлітків у складі злочинної групи можуть свідчити матеріальні сліди, що несуть інформацію про особистість суб’єкта:
а) невеликі за розмірами сліди ніг, рук;
б) відбитки підошов взуття, що зазвичай носять підлітки (кросівки, кеди, модне підліткове взуття);
в) особисті речі, залишені, кинуті, загублені, за якими можна визначити вікову групу (наприклад, окружність голови за бейсболкою);
г) предмети, що нерідко носять підлітки (саморобна холодна зброя, ланцюжки, металеві прикраси тощо);
д) сліди зубів на продуктах харчування.
Обшук в кримінальних провадженнях про вчинення злочинів неповнолітніми є засобом вирішення трьох важливих завдань:
а) виявлення викраденого, знарядь і засобів злочину, одягу і взуття, в якому підліток його вчинив, слідів злочинної діяльності;
б) виявлення записних книжок, щоденників, що дозволяють виявити найближче оточення підлітка, коло його інтересів;
в) збір інформації про умови життя (навчання, роботи) і виховання підлітка.
Зазвичай підлітки переховують викрадене на горищах, у підвалах, сараях, закинутих будинках. Однак відсутність контролю з боку батьків уможливлюють збереження викраденого вдома. Тому при підготовці до обшуку необхідно володіти відомостями про батьків і взаємини в родині.
Під час учинення корисливих злочинів підлітки нерідко заволодівають дрібними предметами, що представляють для них особливий інтерес: брелоки, ланцюжки, браслети, ножі, годинники тощо. Ці речі можуть відкрито знаходитися в кімнаті підлітка, бути при ньому. Тому обшук у приміщенні повинен поєднуватися з особистим обшуком.
Якщо предметом обшуку є одяг і взуття підлітка, необхідно допитати батьків в сусідньому приміщенні, який одяг і взуття належать неповнолітньому підозрюваному, а який його братам (сестрам), дорослим особам.
При виявленні об’єктів підозрілого походження недоцільно з’ясовувати обставини їх появи в приміщенні під час обшуку. Як правило така уточнююча інформація отримується під час проведення допиту неповнолітнього, предметом якого і є обставини і обстановка, виявлені під час обшуку.
В процесі обшуку можуть бути виявлені предмети, що свідчать про участь у злочинній діяльності разом з підлітком і дорослих осіб: професійно виготовлені відмички, знаряддя злочину, речі, які підлітки зазвичай не викрадають.
У гуртожитку обшукується ліжко неповнолітнього злочинця, його тумбочка (полиця), особисті речі, в тому числі й ті, які знаходяться в камері схову. При необхідності обшукуються місця загального користування.
Обшук на робочому місці проводять при наявності інформації про те, що неповнолітній зберігає там викрадене майно або знаряддя злочину або заготівлі холодної або вогнепальної зброї, вибухових пристроїв тощо. Не виключені ситуації, коли подібні предмети зберігаються в шафах і тумбочках інших осіб.
У ході обшуку важливо спостерігати за підлітком. В силу таких вікових рис, як підвищена збудливість, недостатнє уміння володіти собою, він більш явно, ніж досвідчений дорослий, реагує на дії і слова слідчого. Так, позитивний ефект може мати «словесна розвідка», коли слідчий повідомляє про свої наміри, перевіряючи реакцію підлітка. Крім того, обов’язково необхідно спостерігати і за іншими членами родини, які є присутніми при обшуку.
Допит неповнолітніх підозрюваних. Специфіка підготовки до допиту неповнолітнього підозрюваного полягає в тому, що слідчому необхідно зібрати хоча б мінімальну інформацію про підлітка, допитавши його батьків, учителів (бригадира або майстра), сусідів. Вирішення питання про місце допиту (за місцем провадження розслідування або за місцем перебування допитуваного) залежить від конкретної ситуації. Однак у всіх випадках слідчий повинен прагнути, щоб місце відповідало вимогам, що пред’являються до обстановки допиту, – було зручним для проведення цієї слідчої (розшукової) дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним, зосередженості його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження слідчої таємниці.
Перед початком допиту слідчий повинен вирішити питання щодо отримання інформації про наявність або відсутність у неповнолітнього судимостей або фактів притягнення до кримінальної відповідальності.
При цьому також перед плануванням допиту необхідно обов’язково врахувати, що невідкладність допиту дозволить уникнути контактів підлітка з дорослими, здатними навіяти йому певну манеру поведінки.
При виборі моменту і тактики допиту необхідно враховувати психологічний стан підлітка. Зазвичай це – емоційне порушення в сполученні з пригніченістю від незвичної обстановки. До цього додається страх перед покаранням, перед батьками. У такий момент важливо спонукати підлітка до усвідомлення серйозності його становища і важливості допиту, доцільності співробітництва з органами розслідування. Для цього необхідно постаратися зняти (хоча б частково) його нервову напругу, заспокоїти, вжити заходів до встановлення психологічного контакту.
Перший допит має дуже важливе значення. Нерідко він залишається основним і вирішальним, якщо в ході допиту вдалося одержати об’єктивні і повні показання. Почати допит необхідно з бесіди про умови життя, навчання (роботи) і виховання підлітка, про коло його інтересів, захоплень. Підліток буде охоче розповідати про себе і своїх друзів, думаючи, що ці питання не мають відношення до вчиненого злочину. Після такої бесіди необхідно дуже докладно і зрозуміло пояснити, у вчиненні якого злочину він підозрюється.
Дуже важливо правильно формулювати питання під час допиту. Вони повинні бути конкретні, не складні і не містити фактичних даних, здатних щось підказати підліткові.
Якщо підозрюваний визнає себе винним у вчиненому злочині і готовий докладно розповісти про нього, необхідно, постійно аналізуючи його показання, допитати по кожній з обставин. При цьому бажано максимально деталізувати факти, що викладаються ним, і по можливості дослівно занести їх до протоколу.
Немаловажною під час допиту буде демонстрація слідчим своєї поінформованості про обставини вчиненого злочину. Однак це повинні бути справжні відомості, отримані з протоколу огляду місця події, показань свідків або потерпілих тощо. Використання елемента раптовості під час пред’явлення підозрюваному нехай не дуже значного, але переконливого доказу здатне схилити до необхідності говорити правду. Разом з тим, пред’являючи підліткові ті або інші докази, не слід забувати, що він у силу свого віку і розвитку не завжди здатний об’єктивно їх оцінити. Тому доцільно роз’ясняти йому справжнє значення пропонованих фактичних даних.
При посиланні на алібі необхідно враховувати, що підлітки зазвичай заздалегідь його не готують. Тому деталізуючі запитання і відповіді на них підозрюваного про місце, час, свідків, спільні дії і т.п. відомості, зафіксовані в протоколі допиту, допоможуть надалі виявити неспроможність його посилань на алібі.
Під час допиту підозрюваного (14–16 років) залучається педагог, однак вирішувати це питання завжди необхідно з урахуванням багатьох факторів: характер злочину, роль підозрюваного у його вчиненні, особистісні якості підлітка і багато чого іншого. В окремих випадках присутність педагога, якого знає і поважає підліток, допоможе зняти напругу, заспокоїти допитуваного. В інших випадках, наприклад під час розслідування статевих злочинів, участь педагога, знайомого підозрюваному, є недоцільною. Краще запросити його з іншої школи (училища).
Призначення психолого-психіатричної експертизи. Необхідність використання спеціальних знань під час розслідування кримінальних правопорушень відзначається особливою складністю та специфічним характером процесу доказування. Тому підхід до вирішення питань, пов’язаних з організацією і тактикою слідчих (розшукових) дій за участю спеціаліста як особи, яка володіє спеціальними знаннями та навичками в певній галузі, повинен відповідати особливостям розслідування різних видів кримінальних правопорушень.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України передбачає використання спеціальних знань у формі проведення судової експертизи, участі спеціаліста в слідчих (розшукових) діях, консультативної діяльності спеціаліста.
Порядок та підстави залучення експерта до участі в розслідуванні визначається ст.ст. 242–244 КПК України. Питання про те, чи необхідні спеціальні знання для вирішення питань, що виникли, слідчий, відповідно до ч. 1 ст. 40 КПК України, вирішує самостійно, крім випадків обов’язкового проведення експертиз, які передбачені ч. 2 ст. 242 КПК України.
В ст. 486 КПК України закріплене положення про призначення комплексної психолого-психіатричної та психологічної експертиз неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого.
Комплексна психолого-психіатрична експертиза призначається у разі необхідності вирішення питання про наявність у неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації.
Винятково до компетенції комплексної психолого-психіатричної експертизи належать:
– встановлення конкретних індивідуально-психологічних особливостей, емоційно-вольових властивостей учасників кримінального процесу, рівня їх психічного, інтелектуального розвитку, наявності у них певних психофізичних якостей, що суттєво вплинули на їх поведінку в екстремальних умовах, в тому числі які могли сприяти вчиненню протиправних дій або перешкоджати виконанню професійних функцій;
– дослідження мотиваційної сфери особистості, складових її психологічних мотивів, які спонукали суб’єкта до тієї чи іншої діяльності;
– встановлення наявності чи відсутності та діагностика психічної напруженості непатологічного характеру (тривоги, страху, стресу, афекту) в момент учинення особою протиправних дій, що здатні впливати на її свідомість та учинки і стали причиною вчинення протиправних дій, неадекватної поведінки;
– виявлення у неповнолітніх правопорушників з ознаками відставання в психічному розвитку непатологічного характеру здатності повністю усвідомлювати значення своїх дій та визначення їх ступеня здатності керувати своїми діями;
– встановлення здатності психічно здорових свідків, потерпілих, підозрюваних (з урахуванням їх індивідуально-психологічних, вікових особливостей, рівня психічного розвитку) правильно сприймати обставини, які мають значення для розслідування, та давати про них правильні показання;
– виявлення у підозрюваного на період, що передував учиненню злочину чи на момент учинення злочину, емоційного стану, який суттєво вплинув на його здатність правильно усвідомлювати дійсність, зміст конкретної ситуації та на здатність вільно регулювати свою поведінку (наприклад, стан сильного нервово-психічного напруження).
Підставою до проведення такої експертизи повинні бути ознаки відхилень в поведінці, які проявляються в характері дій: садизмі, жорстокості, агресії тощо.
Запитання для самостійного контролю:
1. Елементи криміналістичної характеристики злочинів, учинених неповнолітніми.
2. Класифікація типів особи неповнолітнього злочинця.
3. Класифікація потерпілих від злочинів, які вчиняють неповнолітні.
4. Характеристика предмету злочинного посягання
5. Особливості слідової картини при розслідуванні злочинів, учинених неповнолітніми.
6. Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування злочинів, учинених неповнолітніми та шляхи їх вирішення.
7. Питання, які вирішує психолого-психіатрична експертиза.