РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ
Глава 2. Методологічні засади криміналістики

Знати:

  1. поняття, сутність та класифікацію методів криміналістики;
  2. функції методології криміналістики;
  3. зміст криміналістичної ідентифікації та діагностики;
  4. критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.


ПЛАН

2.1. Поняття та зміст методології криміналістики

2.2. Поняття методів криміналістики, їх характеристика

Запитання для самоконтролю

2.1. Поняття та зміст методології криміналістики

У загальному значенні методологія (гр. – methodos – шлях дослідження, спосіб пізнання і logos – наука, знання) означає: 1) вчення про методи пізнання й перетворення світу; 2) сукупність прийомів дослідження, які застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання.

Згідно вітчизняної наукової традиції, методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження.

Методологія виконує такі функції:

– визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

– направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

– забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

– допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

– забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

– створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Вказані ознаки поняття «методологія», що визначають її функції у науці, дають змогу зробити висновок про те, що методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Криміналістика – це самостійна галузь спеціальних юридичних наукових знань, що має свій предмет, систему, науково обґрунтовані методи, прийоми та засоби розв’язання наукових і практичних завдань.

Криміналістика — наука, яку по праву можна назвати наукою про розслідування кримінальних правопорушень. Саме вона дає слідчому, прокурору, співробітнику оперативного підрозділу, експерту, ключ до пізнання і дослідження події кримінального правопорушення, визначення її механізму та інших обставин. Саме криміналістика на основі власних наукових досліджень та розробок, пропонує практичним співробітникам науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розслідування кримінальних правопорушень, їх судового розгляду.

Наука криміналістика не розкриває і не розслідує кримінальних правопорушень. Однак вона своїми рекомендаціями, спеціальними методами та засобами виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю і тим самим допомагає виконанню загального завдання, що стоїть перед державними правоохоронними структурами.

Боротьба з організованою злочинністю, охорона особистих і майнових прав громадян у сучасних умовах вимагає використання нових нетрадиційних джерел доказової інформації: слідів запаху, звуку, дослідження відбитків на молекулярному і атомному рівнях – все це висуває нові завдання перед криміналістикою, яка використовуючи останні досягнення природничих і технічних наук, пристосовує їх до розв’язання окремих завдань, трансформує їх у криміналістичну практику.

Основним предметом пізнання криміналістики є кримінальне правопорушення, яке є складним соціальним явищем, що характеризується своєю структурою, зв’язками між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені зв’язки набувають властивостей та закономірностей, що належать саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує кримінальні правопорушення передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.

Кримінальне правопорушення у діяльнісному плані – це динамічна система, яка має різні форми взаємодії об’єктів живої і неживої природи. В структуру її елементів входять: суб’єкти кримінального правопорушення (люди); предмети, за допомогою яких вчиняється кримінальне правопорушення; спосіб його вчинення (що охоплює діяльність з підготовки, вчинення і приховування); результат кримінального правопорушення, тобто матеріальні відображення, а також інші обставини місця, часу, поведінку осіб, в тій чи іншій мірі причетних до вчиненого кримінального правопорушення.

Елементи динамічної системи в процесі вчинення кримінального правопорушення взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом кримінального правопорушення. Останній теж вивчається криміналістикою.

Механізм вчинення кримінального правопорушення, з одного боку, можна подати як низку певних дій, які відбуваються у часі, прийомів, процедур діяльності суб’єктів у в матеріальному середовищі, а з іншого – як обов’язкову появу слідової картини, незалежно від наслідків протиправної діяльності, тобто відображення механізму кримінального правопорушення у вигляді системи слідів-відображень.

Усвідомлення механізму кримінального правопорушення в процесі його розслідування є одним із важливих завдань, тому що не встановивши динаміки події – як, коли і за яких обставин, якими засобами і в якій послідовності розгорталася подія кримінального правопорушення на місці її вчинення, не можна зрозуміти її мотивів і причин, дати відповідну кримінально-правову оцінку, і, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд винного суб’єкта та сконструювати динамічну модель його поведінки.

Вивчення криміналістичних закономірностей вчинення кримінального правопорушення та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання кримінальним правопорушенням. Розроблені на основі пізнання закономірностей вчинення кримінального правопорушення технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами дістали назву криміналістичних засобів.

Розрізняють технічні, тактичні та методичні криміналістичні засоби, кожен з них розглядається у відповідних розділах науки криміналістики.

Окреслені та інші наукознавчі положення розглядаються саме методологією криміналістики. Слід враховувати, що методологія науки – це не тільки вчення про методи, а поняття значно ширше, що представляє загальну теорію науки, яка включає пізнання її предмета, понятійного апарату, проблем та закономірностей розвитку даної галузі в історичному аспекті. Основний зміст окреслених питань відображений саме за змістом загальної теорії криміналістики, що складає систему вчення про предмет криміналістики, її завдання, мету та закони розвитку, понятійний апарат та місце криміналістичних знань у системі юридичних наук.

2.2. Поняття методів криміналістики, їх характеристика

Питому вагу питань методології криміналістики займає власне висвітлення методів криміналістики.

Метод (від грецької metodos) у широкому розумінні слова – «шлях до чогось», шлях дослідження, шлях пізнання, теорія, вчення, свідомий спосіб досягнення певного результату, здійснення певної діяльності, вирішення певних задач. Він виступає як сукупність певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є системою приписів, принципів, вимог, що орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретної задачі, досягненні певного результату у певній сфері діяльності.

Розмаїття видів людської діяльності зумовлює широке коло спектрів методів, що можуть бути класифіковані за різними критеріями: наприклад, методи природничих і методи гуманітарних наук; якісні і кількісні методи та ін. В сучасній науці склалася багаторівнева концепція методології знання, згідно якої методи наукового пізнання за ступенем загальності і сфери дії можуть бути поділені на три основні групи: філософські методи; загальнонаукові методи; окремі методи наук (внутрішньо- та міждисциплінарні) (А.Є. Конверський).

Традиційно серед методів криміналістики головним виділяють всезагальний метод – діалектичний метод пізнання.

Методологія криміналістики ґрунтується на діалектичному підході, використовує принципи та категорії діалектичної логіки. Важливу роль в криміналістичній науці та практичній діяльності у боротьбі із кримінальними правопорушеннями відіграють філософські положення про єдність теорії і практики, взаємозв’язок і обумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність й інваріантність, суперечності та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма та зміст, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина та наслідок, система, структура і елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.

До групи загальнонаукових методів криміналістики відносяться:

1. Почуттєво-раціональні: спостереження, опис, порівняння, експеримент, моделювання.

2. Логічні: аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія, ідеалізація, узагальнення.

3. Математичні: вимірювання, обчислення, геометричної побудови, математичного моделювання.

Дані методи сумують почуттєве і раціональне пізнання, оскільки сприймаються не просто сума окремих ізольованих один від одного елементів, а їхня сукупність, систематизована певним чином.

Охарактеризуємо перелічені методи.

Спостереження. В теорії пізнання під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття обставин події, явища чи властивостей об’єкта. У процесі розслідування кримінального правопорушення цей метод має об`єктивну форму прояву в безпосередньому, цілеспрямованому спостереженні слідчим, співробітником оперативного підрозділу, прокурором, експертом об’єкта пізнання і є початковим елементом криміналістичної практики.

Дослідження будь-якого матеріального об’єкта завжди починається зі спостереження за ним, з вимірювання та опису. Спочатку застосовуються найпростіші, а далі все більш досконалі засоби та прилади. Криміналісти розмежовують спостереження просте (візуальне) і кваліфіковане, з застосуванням певних технічних засобів. Цілеспрямованість спостереження під час досудового розслідування проявляється в тому, що вже на даному рівні пізнання елементи і ознаки події кримінального правопорушення, речового доказу, сприймаються як цілісна структура під кутом зору конкретного завдання. Р.С. Белкін, крім того, розмежовує спостереження пряме і опосередковане, здійснюване через інших осіб, а цілеспрямованість і організованість спостереження, вказує автор, дозволяє не лише сприймати об’єкт, як єдине ціле, але й розпізнати в ньому одиничне, його стан та зв’язки з іншими об’єктами.

Отже, спостереження – це сприйняття якого-небудь об’єкта, явища, процесу, що здійснюється навмисно і цілеспрямовано з метою його вивчення. Об’єкти спостереження – елементи матеріального світу (сліди злочинця, документи, окремі предмети, і ін.); люди, ознаки їхньої зовнішності, прояви їх характеру, темпераменту, емоційного стану й ін.; дії людей, у тому числі і такі, які формують спосіб підготовки, вчинення та приховання кримінального правопорушення. Суб’єктом спостереження є вчений-криміналіст, криміналіст-практик. Спостереження може бути безпосереднє та опосередковане (коли інформація про об’єкт, подію, факт отримується від інших осіб).

Серед методів збирання і дослідження доказів спостереження є найбільш елементарним і розповсюдженим методом. Водночас цей метод є і складовою частиною інших методів: порівняння, вимірювання, експерименту та ін.

Опис має принципове значення для визначення ознак об’єкта: описувані ознаки встановлюються шляхом спостереження або інших методів і є результатом фіксації отриманої інформації. Безпосередній опис здійснюється дослідником для вираження результатів безпосереднього спостереження (у процесі або по пам’яті). Опосередкований опис здійснюється самим дослідником, але включає ознаки об’єктів, що сприймалися іншими особами, наприклад, складення фотороботу на підставі опису очевидцем прикмет злочинця. Опис обставин кримінального правопорушення повинен бути системним та відповідного змістовного рівня (послідовним, всебічним і об’єктивним), як і сам метод дослідження, результати якого описуються. Вимоги до повноти та рівня опису визначені нормами КПК України, в яких вказано, що речові докази повинні бути докладно описані в протоколі. Опис ознак матеріальних цінностей, проведених досліджень і їх результатів, окрім протоколів слідчих (розшукових) дій, має місце і в висновках експертів, в постановах у кримінальному провадженні та ін.

Порівняння – співставлення властивостей, ознак двох або декількох об’єктів. Об’єктами порівняння можуть бути: матеріальні об’єкти, уявні образи, висновки і припущення, результати дій.

Застосування методу порівняння під час досудового розслідування повинно відповідати певним умовам. По-перше, порівнювані об’єкти повинні мати зв’язок з предметом доказування у провадженні і, по-друге, порівнянню належать лише такі ознаки і властивості речових доказів, які є суттєвими в дослідженні обставин кримінального правопорушення. За таких умов наслідки порівняння, встановлені дані, є підставою для прийняття процесуальних рішень.

Технологічно порівняння може бути проведено шляхом співставлення об’єктів та оцінки їх якості (розмірів, форми, щільності, ваги, кольору); накладання та суміщення об’єктів порівняння. В слідчій практиці даним методом порівнюються ознаки додатково виявлених об’єктів з ознаками раніше наявних у провадженні або вилучені об’єкти порівнюється з ознаками певної групи об’єктів чи з мисленним образом аналогічного, ознаки якого описані в процесуальних документах.

Експеримент – відтворення явища або події для вивчення зв’язків його з іншими явищами. Метою експерименту є встановлення природи явища, що спостерігається, його сутності і походження, шляхів і методів управління ним. За допомогою експерименту досліджуване явище виділяється з різноманіття інших явищ і фактів і може вивчатися ізольовано від пов’язаних з ним причин та наслідків, а з різноманіття взаємних причинних зв’язків між досліджуваними явищами вирізняється залежність, яка і є об’єктом вивчення.

Моделювання – це метод дослідження об’єктів на їх моделях. У логіці і методології науки модель – це аналог певного фрагменту реальності, концептуально-теоретичних образів. Форми моделювання різноманітні і залежать від використання моделей і сфери застосування моделювання. За характером моделей виокремлюють матеріальне (предметне) та ідеальне моделювання, яке виражене у відповідній знаковій формі. Моделювання полягає в заміні об’єкта-оригіналу моделлю, тобто аналогом, що спеціально для цього створений. Це можуть бути моделі предметів, пристроїв, систем, явищ і процесів. Моделювання як метод дослідження застосовують у випадках, коли вивчення самого об’єкта, явища, процесу з тих чи інших причин неможливе або недоцільне. У криміналістиці використовують багато видів моделювання: такі, як уявне (наприклад, при розробці слідчих версій і плануванні розслідування), фізичне (створення матеріальних моделей макетів, муляжів, предметів-аналогів), математичне (моделювання умов протікання процесів і явищ за допомогою відповідних розрахунків).

Видом моделювання є реконструкція – відновлення попереднього вигляду, стану об’єкта за його залишками або описами. Можливо як матеріальне реконструювання, що здійснюється шляхом макетування або натурної реконструкції (наприклад, відтворення зовнішності людини за черепом), а також уявне реконструювання – логічне моделювання на основі відображень наочних образів, що виникають у суб’єкта в результаті ознайомлення з визначеними об’єктами і (або) їхніми описами.

Експеримент, моделювання є загальнонауковими методами, що представляють собою емпіричну базу науки, а в криміналістичній діяльності застосовуються відповідно до норм КПК України у формі слідчого експерименту (ст. 240), проведення експертизи (ст. 242). За цих умов експеримент, як відомо, – це багаторазове цілеспрямоване повторення за різних умов досліджень, випробувань з метою підтвердження чи спростування висунутої гіпотези.

Логічні методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія, ідеалізація, узагальнення.

Аналіз і синтез. Кожна наука має свій специфічний предмет дослідження, тому з’являються притаманні саме їй прийоми аналізу й синтезу, систематизації результатів спостереження, експерименту та обробки дослідних даних. Аналіз і синтез змістовно пов’язані між собою. Аналізуючи явище, розкладаючи його на складові й вивчаючи кожну окремо, слід розглядати їх як частини єдиного цілого.

У криміналістиці зміст аналізу полягає у розгляді окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь. Тобто це процес розчленування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання, який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних операцій, із яких складається реальний процес мислення. Аналіз є важливим методом пізнання під час розслідування кримінальних правопорушень, у процесі експертних досліджень. Безпосередньо ряд тактичних прийомів проведення нонвербальних слідчих (розшукових) дій засновані на аналізі слідчої ситуації.

Синтез – процес практичного або уявного з’єднання цілого з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле. Практично виражається під час висунення і перевірки версій у кримінальному провадженні.

Отже, завдання аналізу – це виділення тієї частини, з якої сам предмет виникає і розвивається. Об’єкт у синтезі становить єдність протилежностей, при цьому відтворюються його виникнення і розвиток. Якщо спочатку синтез виступає в аналізі, то потім включає аналіз у себе.

У сучасному науковому пізнанні теоретичні аналіз і синтез нерозривно пов’язані з практичним аналізом і синтезом – з практикою експериментування та із суспільно-історичною практикою взагалі. Лише у процесі практики перевіряються висновки, зроблені на основі аналізу, і підтверджуються теоретичні побудови синтезу.

Індукція – логічний прийом дослідження, що пов’язаний з узагальненням результатів спостереження та експерименту і рухом думки від одиничного до загального. Оскільки досвід завжди є нескінченним, тому індуктивні узагальнення носять проблематичний (вірогідний) характер. Індуктивні узагальнення розглядаються як дослідні істини чи емпіричні закони. Серед індуктивних узагальнень важлива роль належить науковій індукції, яка, крім формального обґрунтування, узагальнення, яке отримане індуктивним шляхом, дає додаткове змістовне обґрунтування його істинності, – у тому числі за допомогою дедукції (теорій, законів). Наукова індукція дає достовірний висновок завдяки тому, що акцент робиться на необхідних, закономірних і причинних зв’язках. Отже, індукція – це спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до загальних положень. Індукція тісно пов’язана з дедукцією. Логіка розглядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індукцію. У криміналістиці має важливе значення при висуванні версій, пізнанні подій минулого.

Дедукція – це, по-перше, перехід у процесі пізнання від загального до одиничного, виведення одиничного із загального; по-друге, процес логічного висновку, тобто переходу за тими чи іншими правилами логіки від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків (висновків). Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ. У процесі пізнання індукція та дедукція нерозривно пов’язані між собою, хоч на певному рівні наукового дослідження одна з них переважає. При узагальненні емпіричного матеріалу й висуванні гіпотези провідною є індукція. У теоретичному пізнанні важлива насамперед дедукція, яка дозволяє логічно впорядкувати експериментальні дані й побудувати теорію, яка спирається на логіку їх взаємодії. За допомогою дедукції і завершують дослідження.

Тобто, дедукцію можна визначити як спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального, окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є теж умовиводом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні у процесі пізнання істини.

Аналогія – це встановлення схожості в деяких властивостях і відносинах між нетотожними об’єктами. На підставі виявленої схожості робиться відповідний висновок – умозаключення за аналогією. Аналогія дає не достовірні, а вірогідні знання. У висновку за аналогією знання, яке отримано від розгляду певного об’єкта («моделі»), переноситься на інший, менш досліджений і менш доступний для дослідження об’єкт.

Аналогія – це спосіб пізнання, який лежить в основі метода моделювання та теорії подібності. У криміналістиці використовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих (розшукових) дій, систем тактичних прийомів тощо.

Абстрагування – прийом пізнання (метод), при якому відмітається все несуттєве. Це процес мисленневого відволікання від ряду властивостей і відносин явища, яке вивчається, з одночасним виділенням властивостей (насамперед, суттєвих, загальних), що цікавлять дослідника. Абстракція це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджуваного об’єкта, не бере до уваги інші – несуттєві. Абстракція є уявним відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або зв’язків предметів чи явищ для вирізнення їх суттєвих ознак.

Ідеалізація – розумова процедура, яка пов’язана з утворенням абстрактних (ідеалізованих) об’єктів, що реально є принципово нездійсненними («ідеальний газ», «абсолютно чорне тіло», «точка» тощо), але є такими, для яких існують прообрази у реальному світі. У процесі ідеалізації відбувається відволікання від реальних властивостей предмета з одночасним введенням до змісту понять, що утворюються, таких ознак, що є реально нездійсненними. В результаті утворюється так званий «ідеалізований об’єкт», яким може керуватись теоретичне мислення при відображенні реальних об’єктів.

Узагальнення – це процес становлення загальних властивостей і ознак предметів. Воно тісно пов’язано з абстрагуванням. Гносеологічною основою узагальнення є категорії загального та одиничного. Загальне є філософською категорією, що відображає схожі, повторювані риси та ознаки, що належать кільком одиничним явищам чи всім предметам даного класу, а одиничне – виражає специфіку, своєрідність саме даного явища (чи групи явищ однакової якості), його відмінність від інших. Узагальнення не може бути нескінченним. Його межею є філософські категорії, що не мають родового поняття і тому узагальнювати їх не можна.

Математичні методи: вимірювання, обчислення, геометричної побудови, математичного моделювання.

Вимірювання. Об’єктами виміру в криміналістиці є різні фізичні величини, що характеризують предмети, явища, процеси: довжина, маса, обсяг, температура, часовий інтервал, швидкість руху, спектральні характеристики і багато чого іншого.

Обчислення – використовуються для установлення вищевказаних параметрів, а також необхідне при проведенні математичного моделювання.

Геометричні побудови – без них неможливе складання планів, креслень, схем. Також, коли проведення безпосередніх вимірів утруднене (наприклад, на місці події є крутий обрив і неможливо безпосередньо вимірити відстань між об’єктами, то за допомогою необхідних геометричних побудов визначають цю відстань).

Отже, у криміналістиці методи дослідження мають свої особливості, які визначаються:

– по-перше, специфікою об’єкта, що досліджується, діючих закономірностей, процедури пізнання;

– по-друге, сферою застосування – наукове дослідження і практична діяльність щодо розслідування кримінальних правопорушень.

Певні особливості має застосування методів криміналістики при проведенні слідчих (розшукових) дій. Так, наприклад, спостереження як цілеспрямоване сприйняття об’єкта (предмета, явища) для вивчення у практичній діяльності досить широко використовується при проведенні всіх передбачених законом слідчих (розшукових) дій (наприклад, для виявлення об’єкта, якого шукають, встановлення наявності у нього конкретних ознак тощо). З науковою метою цей метод застосовується досить обмежено у зв’язку зі складністю його реалізації, наприклад, для вивчення поведінки і характеру дій учасників розслідування. З цією метою найчастіше використовується опосередковане спостереження, коли інформація про об’єкт, що цікавить, отримується від інших осіб, які не були безпосередніми учасниками чи спостерігачами досліджуваної події. Експеримент також проводиться як у межах відповідної слідчої (розшукової) дії, так і під час проведення експертизи. Кібернетичні методи поки що не знайшли застосування при безпосередньому проведенні слідчих (розшукових) дій, але в питаннях організаційно-інформаційного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень та наукових криміналістичних досліджень їх застосування має значні перспективи, оскільки вони дозволяють не тільки накопичувати і систематизувати інформацію, але й аналізувати її, здійснювати моделювання.

Під окремими (спеціальними) методами дослідження розуміють такі методи, сфера застосування яких обмежена однією або декількома науками.

Система спеціальних методів криміналістики складається з двох груп методів:

1. Власне криміналістичні (криміналістична ідентифікація, криміналістична діагностика, техніко-криміналістичні методи, методи дактилоскопії, трасології, балістики, організації розслідування, планування проведення слідчих (розшукових) дій та ін.);

2. Інших наук (фізики, хімії, біології, соціології, антропології, антропометрії, психології, кібернетики та ін.), пристосовані для вирішення криміналістичних завдань.

Ключове значення серед окремих (спеціальних) криміналістичних методів має криміналістична ідентифікація та криміналістична діагностика.

Так, криміналістична ідентифікація – це процес встановлення тотожності конкретного матеріального об’єкту шляхом його виділення із певної сукупності об’єктів за неповторним комплексом ознак, які були відображені при обставинах, що пов’язані зі кримінальним правопорушенням.

Криміналістична діагностика – це встановлення обставин кримінального провадження шляхом дослідження та з’ясування властивостей і станів об’єктів та явищ.

Техніко-криміналістичні методи – використовуються у сфері техніко-криміналістичних наукових досліджень: фотографічних, трасологічних, одорологічних, балістичних та ін. Методи, що спираються безпосередньо на закони природних і технічних наук – це оригінальні криміналістичні методи, розроблені в криміналістиці. Іншу групу техніко-криміналістичних методів складають трансформовані криміналістикою методи інших наук або сфер практичної діяльності. Однак така трансформація не є простим пристосуванням, а є якісним перетворенням методу, що здійснений саме в криміналістиці за рахунок інтеграції природничонаукових, технічних і криміналістичних знань.

Спеціальні методи інших наук, що можуть бути використані без модифікації (наприклад, багато фотографічних або мікроскопічних методів) або пристосовані для рішення специфічних криміналістичних задач (метод кольоророзподілу як модифікація фотографічного методу або метод складання композиційних портретів як модифікація антропологічного методу). Дати вичерпний перелік цих методів не представляється можливим, тому що в процесі здійснення конкретного наукового криміналістичного дослідження може виникнути необхідність використовувати методи, що раніше криміналістикою не затребувалися. Найбільш часто використовуються:

Фізичні, хімічні і фізико-хімічні методи, які призначені для аналізу морфології (зовнішньої будівлі), складу (елементного, молекулярного, фазового — якісної і кількісного), структури, фізичних і хімічних властивостей речовин і матеріалів.

Біологічні методи використовуються для дослідження об’єктів біологічного походження (крові, часток епідермісу, виділень, волосся людей і вовни тварин, часток рослин і ін.).

Антропологічні й антропометричні методи застосовуються при наданні прижиттєвого вигляду загиблому, встановленні особистості загиблого за останками та ін.

Соціологічні методи – застосовуються при анкетуванні за умови вивчення кримінальних проваджень (справ) або інтерв’ювання працівників правоохоронних органів. Цілями цих досліджень звичайно є вивчення причин і умов, що сприяють здійсненню і прихованню кримінальних правопорушень, аналіз способів їх вчинення, збір інформації про результативність тих або інших тактичних прийомів і рекомендацій.

Психологічні методи використовуються при розробці тактичних прийомів і комбінацій, їх удосконалення, пристосування до умов різних слідчих ситуацій та ін.

Кібернетичні методи. Нові інформаційні технології, засновані на використанні цих методів, дозволяють здійснювати пошук і автоматичну обробку інформації (що використовуються, наприклад, в криміналістичних обліках і картотеках), комп’ютерне моделювання (що використовуються для вибору типових слідчих версій або реконструкції елементів матеріальної обстановки у злочинах, де є великими її зміни, такі, як: вибухи, пожежі, технологічні аварії).

Слушним є зауваження А.Ф. Волобуєва, що при описі криміналістичних методів пізнання у літературі допускається суттєвий недолік, який полягає у змішуванні методів наукового і практичного пізнання. Обидва види пізнавальної діяльності ґрунтуються на використанні одних і тих самих філософських, загальнонаукових та окремонаукових методів. У той самий час використовуються й методи, обумовлені характером завдань, що вирішуються суб’єктом пізнання. Тобто, потрібно розрізняти методи пізнання, які застосовуються криміналістом-науковцем та криміналістом-слідчим.

За таких умов методи наукового (теоретичного) пізнання – це методи, які використовуються для вивчення предмета криміналістики і накопичення знань про нього. Методи криміналіста-слідчого спрямовані на вирішення конкретних практичних завдань, пов’язаних із пізнанням події злочину, з’ясування обставин справи у межах проведення окремих слідчих (розшукових) дій.

Враховуючи різноманітність методів пізнання у криміналістиці варто враховувати, що головне призначення будь-якого наукового методу – на основі відповідних принципів (вимог, приписів) забезпечити успішне вирішення певних пізнавальних і практичних проблем, збагатити знання, здійснити оптимальне функціонування і розвиток тих чи інших об’єктів.

Запитання для самоконтролю:

  1. Охарактеризуйте поняття «методологія криміналістики».
  2. Що є основним предметом пізнання у криміналістиці?
  3. Дайте визначення поняття «метод».
  4. Наведіть класифікацію методів криміналістики.
  5. Охарактеризуйте особливості застосування у криміналістиці логічних методів.
  6. Охарактеризуйте особливості застосування у криміналістиці математичних методів.
  7. Що розуміють під окремими (спеціальними) методами криміналістики?
  8. Яким чином у криміналістиці застосовуються спеціальні методи інших наук?
  9. Чим відрізняються методи наукового і практичного пізнання?
  10. Охарактеризуйте зміст криміналістичної ідентифікації та діагностики.