Тема 6.

Кваліфікація адміністративних проступків

 

1. Поняття адміністративно-правової кваліфікації в адміністративно-деліктних відносинах

2. Види адміністративно-правової кваліфікації.

3. Правила адміністративно-правової кваліфікації адміністративних деліктів

 

1. Поняття адміністративно-правової кваліфікації в адміністративно-деліктних відносинах

Згідно теорії права правова кваліфікація являє собою юридичну оцінку усієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до певних юридичних норм.

Термін "кваліфікація" походить від латинського qualis — який, якої якості. Кваліфікація визначається як віднесення певного явища, речі за їхніми властивостями (якістю) до певного класу чи категорії. До речі, в перекладі на англійську якість теж звучить майже як латинською – quality. Правова кваліфікація — це пошук, вибір конкретної правової норми і застосування її до певної події.

Поняття адміністративно-правової кваліфікації у літературі використовується, але спеціально не визначається. У більшості випадків, адміністративно-правову кваліфікацію ототожнюють з кваліфікацією адміністративного делікту. Досконала наукова характеристика поняття кваліфікації адміністративного делікту неможлива без усвідомлення його як окремого прояву загального поняття адміністративно-правової кваліфікації.

При визначенні поняття “кваліфікація правопорушення” дослідники виходять з того, що цей термін означає встановлення відповідності, співвідношення з об’єктивною дійсністю і визначення юридичної сутності, дії або бездіяльності людини відповідно до норм права.

У дослідженні Гуржій Т.О. наголошує що розгляд явища адміністративно-правової кваліфікації у сучасному адміністративному праві не може проводитися в обхід його матеріально-правового аспекту, який полягає у наступному :

• кваліфікація адміністративного проступку є частиною діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції, вона включає вибір, встановлення норми, яка підлягає застосуванню у конкретному випадку;
• обов’язковою є констатація того, що у скоєному є ознаки саме вміненої норми, і посягання не може бути оцінене як інший проступок чи злочин (розмежування проступків та відмежування від злочинів);
• наявне офіційне закріплення в процесуальних документах висновку про кваліфікацію адміністративного проступку за конкретною нормою (нормами) адміністративного права.

Далі автор зробив важливе застереження стосовно того, що перераховані ознаки адміністративно-правової кваліфікації прямо вказують на її офіційний характер. Визначення офіційної (легальної) правової кваліфікації особливих дискусій чи суперечок в науці не викликає. Загальновизнаним є її розуміння як юридичної оцінки уповноваженими на те представниками держави усієї сукупності фактичних обставин справи, що полягає у співвіднесенні фактичного діяння з відповідними нормами права, висновки якої закріплюються у певних правових документах.

Узагальнюючи найсуттєвіші точки зору, ознаки, що становлять зміст поняття адміністративно-правової кваліфікації, Гуржій Т.О. пропонує наступне визначення: адміністративно правова кваліфікація – оцінка суб’єктом адміністративної юрисдикції вчиненого посягання, яке містить формальні ознаки адміністративного делікту, котра полягає у співвіднесенні такого діяння з відповідною нормою адміністративного права та у юридичному закріпленні відповідного висновку.

Дещо іншу точку зору висловлюють А. Берлач та О. Стороженко. Вони визначають, що підтримуючи ідею про методологічну важливість наукового розгляду кваліфікації адміністративного проступку в розрізі філософських категорій загального, особливого та одиничного, необхідно висловити дещо відмінне бачення окремих її аспектів. На їх погляд, розширення обсягу поняття "адміністративно-правова кваліфікація", а рівно — його відмежування від поняття "кваліфікація адміністративного проступку" недоцільне. На підставі аналізу найбільш визначних галузевих досліджень адміністративно-правової кваліфікації, шляхом переосмислення їх дискусійних моментів автори пропонують сформулювати такі положення теорії адміністративно-правової кваліфікації: під кваліфікацією адміністративного делікту (адміністративно-правовою кваліфікацією) слід розуміти: встановлення і процесуальне закріплення тотожності юридично значущих ознак посягання ознакам делікту, передбаченого адміністративним законодавством; доктринальний аспект кваліфікації адміністративного делікту виражається у здійсненні юридичної оцінки посягання громадянином або колективом, котрий не належить до суб'єктів адміністративної юрисдикції, уповноважених розглядати відповідні категорії адміністративних справ. За певних обставин висновки доктринальної кваліфікації можуть слугувати чітким науковим "орієнтиром" для офіційної юридичної оцінки деліктів, а, отже, мати важливе юридичне значення; якоб'єктивні умови адміністративно-правової кваліфікації потрібно розглядати фактичне діян­ня, котре має зовнішні ознаки адміністративного делікту, а також наявність кореспондуючих адміні­стративно-деліктних норм.

На погляд Колпакова В.К. та Кузьменко О.В., кваліфікація адміністративних деліктів – це встановлення і процесуальне закріплення точної відповідності ознак вчинених особою протиправних дій або бездіяльності до ознак складу делікту, передбаченого адміністративним законодавством.

В цих визначеннях чітко відчувається вплив розуміння кримінально-правової кваліфікації. В той же час кваліфікація адміністративних деліктів не завжди має процесуальне закріплення. Відповідно до статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Процесуальні документи в такому випадку не складаються, хоча адміністративне правопорушення було вчинено. Відповідно до статті 258 КУпАП при вчиненні деяких правопорушень протокол не складається, а штраф накладається на місці. Єдиним документом в такому разі залишається квитанція про сплату штрафу, яку навряд чи можна назвати документом щодо процесуального закріплення точної відповідності ознак вчинених особою протиправних дій або бездіяльності до ознак складу делікту.

Вищезазначене дає підстави для уточнення визначення кваліфікації адміністративних деліктів.

Кваліфікація адміністративних деліктів– оцінка суб’єктом адміністративно-правової кваліфікації юридичного факту, який містить формальні ознаки адміністративного делікту, яка полягає у співвіднесенні такого діяння з відповідною нормою законодавства про адміністративні правопорушення та у необхідному юридичному реагуванні, встановленому вищезазначеним законодавством.

Досліджуючи особливості кваліфікації корупційних адміністративних деліктів В.К. Колпаков та О.В.Кузьменко прийшли до висновків, які можна поширити і до інших адміністративних деліктів. Це обумовлено в першу чергу тим, що ці висновки базуються на нормах Кодексу про адміністративні правопорушення, які мають застосуватись до всіх, без виключення, адміністративних правопорушень. Передумовою кваліфікації корупційного адміністративного делікту є попередня діяльність до процесу кваліфікації з установлення і оцінки фактичних обставин вчинення делікту, що мають юридичну значущість, а також пошук відповідної адміністративно-правової норми, з’ясування її змісту.

Передумовами кваліфікації корупційних адміністративних деліктів є:

1) всебічне, повне та об’єктивне встановлення всіх фактичних обставин справи: з’ясовується, чи мала місце протиправна дія, у вчиненні якої звинувачується особа; встановлюється наявність у діях порушника складу делікту і відповідність його адміністративно-правовій нормі, що передбачає відповідальність за вчинені протиправні дії; з’ясовуються мотиви вчинення протиправних дій та винність особи, а також обставини, що впливають на характер і ступінь адміністративної відповідальності; вивчаються дані, що характеризують особистість порушника, характер і розмір заподіяної шкоди;

2) точне і достовірне визначення юридичного значення всіх фактичних обставин вчинених протиправних дій і особистості порушника;

3) правильний вибір норми та з’ясування її змісту і значення.

Важливим моментом є необхідність уточнення, в якому розумінні ми використовуємо термін «делікт».

В своєму дисертаційному дослідженні Остапенко О.І. досліджує питання адміністративно-деліктної ситуації та її ролі у формуванні мотивації протиправної поведінки. Він пише: «У більшості таких випадків ми вважаємо, що адміністративний делікт і деліктність проявляються в протиріччях людини з оточуючим її світом і тими вимогами, які обумовлюють позитивну поведінку особи в суспільстві. Така теза обґрунтовується тим, що основною формою діяльності особи від самого початку її існування є спілкування і взаємодія з оточуючим середовищем і людьми. Взаємодія особи із середовищем, яке оточує, вказує на складність цих відносин, на вплив різноманітних факторів, що обумовлюють виникнення конкретної життєвої ситуації, в тому числі й адміністративно-деліктної.

Далі він зазначає: «… формуючи концепцію адміністративно-деліктної ситуації, ми вважаємо, що вона є одним із елементів детермінуючого комплексу деліктності. Складові елементи моделі адміністративно-деліктної ситуації перебувають під впливом цілого ряду законів, які вказують: поведінка особи залежить не лише від її свідомості, але й від впливу тих соціально-історичних умов, в яких вона існує: соціальні перетворення є зміною, рухом, до якого пристосовується людина, по-своєму впливаючи на ці зміни, суть яких може проявлятися в простих і складних вимогах до соціальне бажаної поведінки суб'єкта. Розвиток і поведінка особистості обумовлені розвитком і поведінкою людей, з якими вона спілкується. Людина поводить себе адекватно то того соціального досвіду, який має: поведінка особи може бути ірраціональною і типовою для деліктної поведінки, що залежить від зв'язків особи з іншими суб'єктами, котрі мають негативний досвід соціальної поведінки.»

Можна зробити висновок, що адміністративному делікту має передувати створення деліктної ситуації, яка обумовлена як об’єктивними так і суб’єктивними факторами.

Отже, адміністративний делікт – це передбачені законом суспільне шкідливі (небезпечні), протиправні, винні дії чи бездіяльність, вчинені особою у конкретному місці за певних умов під час посягання на суспільні відносини, які охороняються законом.

В.К.Колпаков дав таку характеристику цьому визначенню. Він зауважив, що «порівняння запропонованого визначення адміністративного проступку із визначенням законодавця показує, що його відмінністю є:

а) застосування у дефініції матеріальної ознаки — суспільної шкідливості або небезпечності;

б) відсутність опису об’єкту посягання;

в) відсутність вказівки на таку ознаку, як караність — відносини лише охороняються законом;

г) наявність невизначених категорій — певні умови, конкретне місце, дії під час посягання.

Більшість із зазначених відмінностей потребує пояснень і уточнень, але безумовним здобутком є висновок про необхідність включення до дефініції матеріальної ознаки — суспільної небезпеки або суспільної шкідливості.»

Делікт – це юридичний факт, який є подією з об’єктивними ознаками протиправності.

Своїм існуванням термін «юридичний факт» зобов’язаний німецькому правознавцю Фрідріху Карлові фон Савині - одному з засновників історичної школи права. У своїй роботі “Система сучасного римського права”, яка датується далеким 1840 роком, він написав, що «події, які викликають виникнення чи закінчення правовідносин потрібно називати юридичними фактами».

Відповідь на запитання, з чим при кваліфікації проступку встановлюється тотожність – з ознаками адміністративно-правової норми або зі складом правопорушення міститься в розумінні складу правопорушення, а саме чи є склад в реальному правопорушенні, чи він є законодавчою абстракцією.

Остапенко О.І. так зазначає у своєму дослідженні, що «перехід від поняття "адміністративний делікт" до поняття "юридичний склад" делікту - це не звичайна зміна понять, а перехід від однієї моделі абстрагування до іншої, коли формуються не просто поняття цілісного правового явища, а шляхом аналізу відділяються його ідеальні структурні складові частини (елементи), В юридичній літературі існують різноманітні визначення поняття "склад адміністративного проступку. Детальний аналіз свідчить: це система ознак, яка закріплена у нормах адміністративного права і характеризує певну поведінку суб'єкта як делікт, за який передбачено адміністративну відповідальність. Одночасно слід зазначити, що основна увага приділяється правовому аспекту складу адміністративного делікту. Разом з тим склад адміністративного делікту - це перш за все логічна форма поняття, його юридична конструкція, за допомогою якої створюється абстраговане поняття з елементами, що характеризують його об'єктивні і суб'єктивні властивості. Логічне завжди передує правовому і є початковим пунктом змістовного аналізу правового явища, яке ми розглядаємо. За допомогою складу адміністративного делікту, який конструюється на основі чотирьох взаємопов'язаних елементів, відображаються суттєві ознаки реальних явищ - протиправних дій. Їх перелік є необхідною і достатньою підставою для кваліфікації діяння як адміністративного делікту. Реальна протиправна дія лише тоді вважається адміністративним деліктом, коли вона матиме всі його ознаки; відсутність однієї з ознак свідчить про відсутність юридичного складу делікту в цілому. Визначені адміністративним законодавством ознаки, що виходять за межі юридичного склади делікту, наприклад, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність (статті 34, 35 КУпАП), мають важливе значення для індивідуалізації стягнення, але вони не визначають наявність чи відсутність складу адміністративного делікту. Диспозиції статей закону, що встановлює адміністративну відповідальність, не мають повного переліку ознак, які характеризують склад делікту. Лише шляхом логічного аналізу диспозиції конкретної статті та загальних положень Кодексу можна сформулювати-поняття складу адміністративного делікту. Наявність великої кількості ознак у тих чи інших протиправних діях або бездіяльності вимагає визначення їх юридичної природи для вибору серед них найбільш суттєвих.

Можна повністю погодитись з позицією дослідників проблем адміністративно-правової кваліфікації. В той же час креативним підходом для розв’язання будь-якої наукової проблеми є підхід критичний. Доречним тут буде звернення до ідей В.Селіванова, який зазначав, що сучасний стан теоретичного правового мислення дозволяє зробити висновок, що будь-яка правова теорія, доктрина не спроможні чітко описати свій об'єкт дослідження як інтегративну цілісність, як систему, як абсолютну істину, не використовуючи при цьому можливість додаткових альтернативних методологічного і теоретичного підходів. Реально існуючі типи правового мислення, методи пізнання і перетворення правової дійсності об'єктивно перебувають між собою у складному взаємозв'язку, нерідко у стані складного переплетіння, і тому кожний з них сам по собі не спроможний сприяти обґрунтуванню претензій дослідників на абсолютну істинність. Хибність та істинність, сумнів і заперечення є органічними складовими постійного прагнення правового мислення, і не лише правового, до глибшого суттєвого сприйняття досліджуваних об'єктів правової дійсності, до рівня пізнання, який завжди перебуває за межами можливого конкретно-історичного (експериментального) знання і саме тому може вважатися світоглядним. Хибність та істинність завжди притаманні тій чи іншій системі юридичних знань; питання полягає в мірі їх співвідношення, зумовленій в той чи інший час не тільки об'єктивними умовами, але й суб'єктивними чинниками. Відомо, що будь-яка людська думка, зокрема стосовно правової дійсності, породжена духовно-творчою суттю соціальної природи людини, завжди живе сумнівом та запереченням.

На початок

2. Види адміністративно-правової кваліфікації.

Залишаючись на позиції нерозривності адміністративно-правової кваліфікації від адміністративного процесу необхідно зробити висновок, що кожному виду адміністративного процесу має відповідати свій вид адміністративно-правової кваліфікації. Узагальнено адміністративно-правова кваліфікація залишається різновидом правової кваліфікації яка являє собою юридичну оцінку усієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до певних юридичних норм. В основі правової кваліфікації знаходиться „конкретний випадок”, а іншими словами – юридичний факт, який саме і досліджується в процесі адміністративно-правової кваліфікації. До проблематиці юридичних фактів неодноразово звертались численні науковці, але за останній час комплексно це питання було досліджено в дисертаційному дослідженні Харитонової О.І. «Адміністративно-правові відносини: концептуальні засади та правова природа». Спробуємо застосувати лише одну класифікацію юридичних фактів, запропоновану автором дослідження:

Більш зваженим здається такий підхід до класифікації юридичних фактів за ознакою характеру наслідків, котрі настають внаслідок існування певних обставин, при якому вони можуть бути поділені на:

«1) юридичні факти, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин. Так, призначення на певну посаду слугує підставою виникнення правовідносин державної служби;

2) юридичні факти, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;

3) юридичні факти, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення правовідносин, що вже існують.

4) юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення може бути перешкодою до отримання наступного рангу службовця тощо;

5) юридичні факти, що призупиняють право. Це може бути тимчасове позбавлення певних прав за адміністративне правопорушення. Наприклад, позбавлення права управління автотранспортними засобами на певний строк;

6) юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше».

Безумовно, що юридичними фактами, щодо яких має бути проведена адміністративно-правова кваліфікація належать до першої групи цієї класифікації, а саме це мають бути правовстановлюючі юридичні факти. Тобто, внаслідок виникнення такого юридичного факту виникає право на його адміністративно-правову кваліфікацію, що в свою чергу породжує виникнення правовідносин між суб’єктом вчинення юридичного факту та суб’єктом адміністративно-правової кваліфікації.

Наприклад водій порушив правила дорожнього руху, а саме вимоги статті 122, здійснив порушення правил проїзду перехрестя. Наявність такого юридичного факту породжує право представників уповноважених органів здійснити правове реагування на факт порушення. Закон України „Про міліцію” дає можливість зупинити транспортний засіб, Кодекс про адміністративні правопорушення вимагає відповідної фіксації порушення шляхом складання протоколу. Чи можна вважати дії уповноваженої особи спрямовані на зупинку транспортного засобу юридичним фактом? Відповідь має бути позитивною, тому що невиконання водіями транспортного засобу вимог уповноваженої особи про зупинку утворює самостійний склад адміністративного проступку, передбаченого ст.122² КУпАП. Це дає підстави запропонувати доповнити класифікацію юридичних фактів, а саме групу першу, в якій передбачити існування юридичних фактів, що не тільки встановлюють право, а й встановлюють обов’язок. В такій ситуації у водія не виникає право на зупинку, а виникає обов’язок зупинитись.

Можна зробити висновок, що юридичний факт, який підлягає кваліфікації, призводить до виникнення низки нових юридичних фактів, а логіка їх виникнення обумовлена чинним законодавством. По суті це і є провадження в справах про адміністративні правопорушення, де на кожній стадії здійснюється адміністративно-правова кваліфікація відповідним суб’єктом такої кваліфікації, але в основі кваліфікації знаходиться один і той самий юридичний факт.

В такій ситуації можна запропонувати певну новацію. Є підстави визнати необхідним виділити юридичний факт, який підлягає адміністративно-правовій кваліфікації хоча б термінологічно. Можна запропонувати таку його назву – «юридичний кваліфакт». В розглянутій ситуації юридичний кваліфакт – це юридичний факт щодо якого здійснюється адміністративно-правова кваліфікація в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Ми розглянули лише деякі аспекти адміністративно-правової кваліфікації, а саме кваліфікацію адміністративних правопорушень, яка здійснюється в межах адміністративно-деліктного процесу. Залишаються ще два види адміністративно-правової кваліфікації – адміністративно-правова кваліфікація в межах адміністративно-судового процесу та адміністративно-правова кваліфікація в межах адміністративного процесу який здійснюється публічною адміністрацією.

Адміністративно-правова кваліфікація в межах адміністративно-судового процесу взагалі не досліджувалась.

А чи є підстави вважати про існування такого виду адміністративно-правової кваліфікації? Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав і свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Де ж можна відшукати вказані порушення прав з боку суб’єктів владних повноважень? Відповідь знаходиться в тій самій статті, в якій зазначається, що можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень. Тобто саме порушення прав спричиняється рішеннями (відповідно до статті 17 КАСУ до рішень належать нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), діями чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень. Нажаль, ці порушення не кодифіковані і лише адміністративний суд, вирішуючи конкретну адміністративну справу встановлює наявність чи відсутність порушення. З цією метою адміністративний суд має здійснити адміністративно-правову кваліфікацію. Щодо юридичних кваліфактів, які підлягають адміністративно-правовій кваліфікації, то їх коло набагато ширше, ніж у випадку адміністративно-правової кваліфікації у межах адміністративно-деліктного процесу. У випадку адміністративно-правовій кваліфікації у межах адміністративно-судового процесу юридичні кваліфакти можуть належати до будь-якої із вищезазначених шести груп юридичних фактів. Це можуть бути юридичні факти, що встановлюють право чи обов’язок; що змінюють право; що припиняють право; що перешкоджають виникненню або трансформації права; що призупиняють право; що поновлюють право. Наприклад, до адміністративного суду можна оскаржити дії суб’єкта владних повноважень при проведенні доставлення правопорушника відповідно до статті 259 КУпАП, дії щодо застосування спецзасобів, щодо вилучення документів, щодо призупинення діяльності суб’єкта тощо.

Можна зробити висновок, що адміністративно-правова кваліфікація у межах адміністративно-судового процесу є явищем новим і вона потребує окремого дослідження. В той же час спробуємо дати визначення і цьому новому явищу.

Адміністративно-правова кваліфікація у межах адміністративно-судового процесу – оцінка суб’єктом адміністративно-правової кваліфікації (адміністративним судом) юридичного факту (рішення, дії чи бездіяльності), який визначається в адміністративному позові як порушення, а сама оцінка полягає у встановлені наявності чи відсутності порушення прав, свобод та інтересів позивача..

Залишається розглянути останній вид адміністративно-правової кваліфікації в межах адміністративного процесу як діяльності суб’єктів владних повноважень при здійснення ними владних управлінських функцій.

Спробуємо встановити можливість існування такого виду адміністративно-правової кваліфікації. Будемо виходити із загальних вимог до будь-якого виду адміністративно-правової кваліфікації: наявність порушення, наявність спеціальних правил щодо розгляду таких порушень, наявність суб’єктів, уповноважених здійснювати кваліфікацію, можливість правового реагування уповноваженого суб’єкта на порушення.

Іншими словами йдеться мова про захист прав свобод та інтересів осіб в адміністративному (позасудовому) порядку. Це розгляд скарг громадян на рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, це скарги з приводу проходження публічної служби. Єдина вимога – що ці скарги розглядаються в адміністративному порядку. За змістом кваліфакти цього виду адміністративно-правової кваліфікації подібні до кваліфактів у випадку адміністративно-правовій кваліфікації у межах адміністративно-судового процесу. Вони так само можуть належати до будь-якої із вищезазначених шести груп юридичних фактів. Це можуть бути юридичні факти, що встановлюють право чи обов’язок; що змінюють право; що припиняють право; що перешкоджають виникненню або трансформації права; що призупиняють право; що поновлюють право. Змінюється лише суб’єкт адміністративно-правової кваліфікації. Таким суб’єктом має бути суб’єкт владних повноважень.

Адміністративно-правова кваліфікація в межах адміністративного процесу як діяльності суб’єктів владних повноважень при здійснення ними владних управлінських функцій – оцінка суб’єктом адміністративно-правової кваліфікації (суб’єктом владних повноважень) у позасудовому порядку юридичного факту (рішення, дії чи бездіяльності), який визначається в зверненні як адміністративне порушення, а сама оцінка полягає у встановлені наявності чи відсутності порушення прав, свобод та інтересів суб’єкта звернення.

Якщо розглядати питання кваліфікації адміністративних деліктів, що вчиняються юридичними особами, слід зазначити наступне. Законодавство про адміністративну відповідальність фізичних осіб є систематизованим і складається з КУпАП України, навколо якого групуються інші закони, що її встановлюють та регулюють. Натомість законодавство про адміністративну відповідальність юридичних осіб є несистематизованим і складається із сукупності законів і підзаконних нормативних актів. Єдиного систематизованого законодавчого акту, який би врегулював зазначене питання, в Україні поки що не створено.

Як вказує А.Т. Комзюк “однією з основних проблем є відсутність систематизованого нормативного акту, що регламентував би адміністративну відповідальність юридичних осіб. Іноді в законах прямо не визначаються підстави відповідальності юридичних осіб, а міститься відсилання до інших актів”.

На початок

3. Правила адміністративно-правової кваліфікації адміністративних деліктів.

Якщо зробити припущення, що правила адміністративно-правової кваліфікації мають бути подібними до правил кваліфікації кримінальних деліктів – злочинів, то можна звернутись до відомої монографії Л.Д. Гаухмана, то в цій роботі правилам кваліфікації злочинів присвячено повністю 4-й розділ. Автор зазначає, що правила кваліфікації злочинів – «це прийоми, способи застосування кримінального закону, які передбачені в ньому самому, керівних постанов пленумів Верховних Судів РВ, РСФСР, та колишнього СРСР, а також вироблені іншою судовою практикою та теорією кримінального права».

Іншими словами, правила кваліфікації делікту – це прийоми та способи застосування:

1) закону;

2) судової практики;

3) теорії права.

Підтримуючи ідею автора про таку структуру правил кваліфікації делікту, в той же час вважаємо, що структура повинна мати такий вигляд:

1) прийоми та способи застосування теорії права;

2) прийоми та способи застосування Закону;

3) прийоми та способи застосування судової практики.

На першому місці мають бути саме прийоми та способи застосування теорії права. Теоретичні засади є визначальними для застосування подальших елементів – застосування Законів та судової практики.

Правила застосування теоретичних засад адміністративного права та адміністративної відповідальності найкраще всього викладена у навчальному посібнику В.Колпакова «Адміністративна відповідальність». Йдеться мова про виділення апостеріорних і апріорних ознак адміністративного делікту

Ознаки, наведені в законі, зокрема в ст. 9 КУпАП, є ознаками апостеріорними. Ознаки, які містить поняття «склад адміністративного проступку», є ознаками апріорними.

Співвідношення апостеріорного і апріорного полягає у тому, ще знання, які попередньо були одержані досвідним шляхом (апостеріорні знання, знання, набуті з досвіду, емпіричні знання, істина факту), у подальшому передують досвідові, організовують і спрямовують його.

Вони є інструментом, який слугує для набуття і формування нових знань теоретичного рівня (апріорні знання, знання, набуті зі свідомості, теоретичні знання, істина розуму).

Апостеріорні (емпіричні) ознаки адміністративного проступку фіксуються у законі як результат узагальнення історичного досвіду щодо детермінації небажаних для суспільства діянь. Їх нормативне закріплення є орієнтиром для попередньої кваліфікації адміністративного правопорушення. Як далі вказує В. Колпаков, наявність у діянні апостеріорних ознак ще не є підставою для його визнання адміністративним проступком і настання юридичної відповідальності. Це підстава для подальшого дослідження (осмислення) всіх обставин вчинку. В адміністративно-правовій теорії таке дослідження або осмислення позначається терміном «адміністративне розслідування».

Адміністративне розслідування здійснюється з використанням апріорних (теоретичних) знань про ознаки адміністративного проступку. Такі знання подає наукове вчення про склад адміністративного проступку. У разі коли результати розслідування доводять, що ознаки вчинку збігаються з апріорними ознаками (ознаками складу), він набуває юридичного змісту як адміністративне правопорушення, і виникають підстави для юридичної відповідальності. Таким чином, апостеріорні ознаки забезпечують розпізнання у різноманітті діянь таких, що можуть кваліфікуватися як адміністративні правопорушення.

Апріорні ознаки забезпечують осмислення зазначених діянь з позицій права і доведення того, що вони є (або не є) в юридичному (законодавчому) розумінні адміністративними правопорушеннями, за яке настає адміністративна відповідальність.

Характеристика апріорних ознак збігається з характеристикою компонентів поняття «склад адміністративного проступку» і подається у відповідних главах КУпАП.

Апостеріорні ознаки, як зазначалось вище, наведені в законі. Такими ознаками відповідно до ст. 9 КУпАП є: діяння, протиправність, винність, караність, об'єкт посягання.

По-перше, проступком є діяння. Діяння буває двох видів. Це або дія, або бездіяльність.

По-друге, ознакою адміністративного правопорушення є його протиправність.

Протиправність означає, що юридична норма забороняє конкретне діяння. Вчинення такого діяння є порушенням права. Тобто воно (діяння) є протиправним. Щодо нього діє правова заборона.

По-третє, важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність.

Винність передбачає наявність у особи власного психічного ставлення до відповідного вчинку та його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути пря­мим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина прояв­ляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного пра­вопорушення є адміністративна караність.

Караність означає, що за конкретний вчинок адміністратив­ним законодавством передбачається відповідне покарання. За чинним КУпАП таким покаранням є адміністративне стягнен­ня. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від ін­ших протиправних вчинків, які не тягнуть за собою адміністра­тивних стягнень.

По-п'яте, ознакою адміністративного правопорушення є об'єкт посягання.Це діяння, що посягають на громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановле­ний порядок управління. Конкретні об'єкти, посягання на які дозволяють кваліфікувати діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої частини КУпАП.

Можна запропонувати висновок щодо визначення правил адміністративно-правової кваліфікації. Правилом адміністративно-правової кваліфікації є розпізнання на підставі апріорних ознак діяння таких, які можуть бути визнані адміністративними деліктами в результаті проведення адміністративного, або іншого, передбаченого законодавством, розслідування щодо порівняння апріорних та апостеріорних ознак діяння, та доведення, що таке діяння є (або не є) адміністративним правопорушенням.

Крім того проведення адміністративно-правової кваліфікації включає в себе проведення кваліфікації за:

- бланкетними нормами,

- колізійними нормами,

- розмежуванням таких діянь із злочинами.

Запорукою безпомилкової і своєчасної кваліфікації адміністративних проступків є наявність чітких і однозначних теоретичних рекомендацій і основ, які на нашу думку ще в 60-ті роки минулого століття дуже вдало сформулював і виклав видатний радянській вчений В.Н. Кудрявцев у своїй монографії «Теоретичні основи кваліфікації злочинів», і які можна віднести до кваліфікації адміністративних проступків. Наведемо їх в адміністративно-правовому розумінні, в наступному порядку, як положення, які необхідно встановити для правильної кваліфікації правопорушень:

1) методологічна основа застосування норми права, яка забезпечує досягнення об’єктивної істини при кваліфікації; філософська основа, яка характеризує відношення загального і одиничного; реальна дійсність – джерело формування адміністративно-правової норми;

2) юридичні підстави кваліфікації: диспозиція, склад і правопорушення;

3) постійні і перемінні ознаки складу правопорушення, встановлення фактичних обставин справи;

4) логічні форми кваліфікації (логічність суджень і закони правильного мислення);

5) кваліфікація – по об’єкту, суб’єкту, об’єктивній стороні і суб’єктивній стороні правопорушення;

6) послідовність етапів кваліфікації;

7) конкуренція норм.

Для правильної кваліфікації також необхідно визначити місце і роль кваліфікації в процесі правозастосування і сформулювати чітку дефініцію цього поняття. Дефініцію цього поняття варто зазначити в КУпАП, а перелік обов’язкових вищевказаних нами методичних рекомендацій, повинен вийти як доповнення до відповідних статей КУпАП, і ігнорування цих рекомендацій повинне супроводжуватись рішенням про повернення матеріалів до правозастосовувача для усунення недоліків.

На початок